WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр. (Реферат) - Реферат

Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр. (Реферат) - Реферат

Таким чином, усі три прибалтійські держави, орієнтуючи головні вектори економічної стратегії розвитку на Захід, спромоглися не втратити, а навпаки, збільшити свої транзитні можливості й у повному обсязі використати переваги свого геополітичного розташування для збереження та розвитку економічних зв'язків з Росією. І це здійснено за умов неприхованої послідовної реалізації країнами Балтії планів приєднання у майбутньому до європейських та євроатлантичних структур безпеки і рішучої негативної реакції Москви на такий розвиток подій.

Росія дуже хворобливо ставиться до втрати колишніх переваг своєї військово-політичної присутності на Балтиці.

У російських елітних колах факт незалежності трьох прибалтійських країн сприймається як результат тимчасової слабкості Росії, а Прибалтика розглядається загалом як тимчасово втрачена частина колишньої Російської імперії, а потім і Радянського Союзу. Теза про втрату "великих завоювань Петра І" та повернення у допетровську епоху постійно виникає у зв'язку з тими чи іншими проблемами взаємин Росії з колишніми прибалтійськими республіками СРСР. Московські стратеги пам'ятають, що за часів існування Союзу та Варшавського договору вони разом контролювали третину узбережжя всього Балтійського моря і що Росії на кінець ХХ ст. залишилась лише п'ятнадцята частка тих колишніх можливостей.

Росія втратила майже 80% військово-морських баз і пунктів базування флоту, значну частину військової інфраструктури – аеродромів, об'єктів протиповітряної оборони (ППО) та систем попередження про ракетний напад (СПРН), 60% судноремонтних та суднобудівних заводів. Майже вдвоє порівняно з 1986 р. скоротилася чисельність особового складу Балтійського флоту і втроє – кораблів та літаків морської авіації [8, 24]. Саме тому рух країн Балтії до західних військово-політичних структур сприймається Росією як пряма загроза її національній безпеці та відверте зазіхання на останній атрибут великої держави – її військову могутність.

Росія не одразу сформулювала свою стратегію поведінки стосовно трьох прибалтійських країн. Але вже у 1997 р. з'явився документ, який визначив концептуальні підходи Кремля в сценаріях подальшого розвитку відносин з Латвією, Литвою та Естонією. МЗС РФ 13 лютого 1997 р. дало з цього приводу пояснення, в якому зв'язки з країнами Балтії визначалися як такі, що "мають виняткове значення для Росії"; зазначалось також, що відносини з Естонією та Латвією загнано в кут, з якого може їх вивести лише добра воля обох або однієї із сторін. Москва наголосила на тому, що її стратегічні цілі в регіоні полягають у "створенні конструктивної моделі стосунків" із сусідами на засадах "врахування взаємних інтересів" сторін. Вона також заявила, що не замикатиметься на двосторонніх стосунках з прибалтійцями і готова "максимально широко використовувати" міжнародні структури – ООН, Європейський союз, ОБСЄ, Раду Європи та Раду держав Балтійського моря. Росія також підтвердила свою відмову від застосування силових чи примусових заходів щодо трьох прибалтійських країн.

Намагаючись запропонувати прибалтійським країнам альтернативу їхньому прагненню вступити до НАТО, вже у 1994 р. РФ висунула ініціативу – укласти угоду з проблем безпеки у балтійському регіоні. Країни Балтії пропозицію відхилили. Нову спробу зробила Росія на переговорах з колишнім литовським президентом А. Бразаускасом у 1997 р. – йому було передано заяву президента РФ "Про гарантії безпеки країн Балтії та заходи зміцнення довіри у відносинах між ними і Росією". Документ було також надіслано дипломатичними каналами у Таллінн та Ригу. Посилаючись на невідповідність пропозицій Росії законодавству республік, президенти Литви, Латвії та Естонії на тристоронній зустрічі у Паланзі відхилили російські гарантії як неприйнятні. МЗС Росії почало готувати новий документ "Пакт регіональної безпеки та стабільності", який передбачав можливу участь усіх країн Північної Європи в регіональній структурі безпеки. Країни Балтії, так само як і Росія, зацікавлені у зміцненні регіональної стабільності та безпеки у регіоні, проте погляди політичних еліт в Росії та прибалтійських державах на те, яким чином слід досягати цієї мети, – діаметрально протилежні. З перших кроків незалежності Литва, Латвія та Естонія розглядають інтеграцію у натовські військові структури як основу своєї зовнішньополітичної діяльності. Ідея вступу до НАТО грунтується на широкій підтримці населення, вона не має супротивників серед впливових політичних сил у жодній з прибалтійських держав.

На вступ до НАТО офіційно подали заявки всі країни Балтії. Починаючи з 1992 р. вони беруть участь в роботі консультаційного форуму Західноєвропейського союзу, а з 1994 р. стали його асоційованими партнерами; постійно зростає їх участь у програмі "Партнерство заради миру".

Інтеграційні процеси між трьома прибалтійськими країнами найвідчутніше проявилися у військовій сфері. За рішенням, прийнятим 5-ю сесією Балтійської асамблеї, з листопада 1994 р. тут почав діяти оборонний союз, зроблено перші кроки в напрямі об'єднання збройних сил трьох держав у єдину систему, а саме:

- створено спільні військові підрозділи, зокрема миротворчий батальйон "Балтбат", відповідальність за підготовку якого покладено на Латвію, а також з'єднання мінних тральщиків "Балтрон" та підрозділи контролю за повітряним простором (BASCC) – відповідальність за їх діяльність покладено відповідно на Естонію та Литву. Надалі планується організувати єдину Балтійську систему управління повітряним рухом (ВALTNET);

- поєднано зусилля в практичній реалізації програми "Партнерство заради миру" (модернізація елементів військової структури, консультації з питань військового будівництва, організація прикордонної служби, навчання військовиків у військових закладах західних країн тощо);

- проведені спільні військові навчання (у квітні 1996 р. маневри "Янтарна долина" проводились на полігонах литовської мотопіхотної бригади "Залізний вовк"; у липні того ж року – навчання підрозділів країн Балтії та ЗС США на латвійському полігоні Адажи поблизу Риги; на початку вересня 1996 р. – спільні навчання ВМС Латвії та Німеччини з пошуку та ліквідації морських мін у Ризькій затоці; регулярні навчання "Балтбату" – "Baltic Trainer-1 та 2", "Baltic Trail-1 та 2"; у 1997 р. – оперативно-тактичне навчання ЗС Балтії; "Павасаре-веяс-98" – 23-27 березня 1998 р.);

- військове співробітництво з країнами Північної Європи, які здійснюють стосовно країн Балтії так звану політику м'якої безпеки. Передбачається постійне збільшення участі прибалтійських країн у різних формах співпраці, зокрема в питаннях ядерної та екологічної безпеки, торговельно-економічного, транскордонного та митного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією та організованою злочинністю. Одне слово, сфера міждержавних взаємовідносин передбачає створення ефективних регіональних механізмів упередження не стільки воєнних дій, скільки нових викликів та погроз. З ініціативи Норвегії для координації зусиль країн Північної Європи створено спеціальний орган, що розглядає питання допомоги Литві, Латвії та Естонії в організації їх системи оборони. Цей орган дістав назву "Балтсеа". Таку ж мету переслідує Данія, яка провела у 1997 р. засідання так званої Копенгагенської групи і постійно заохочує її діяльність. Схвалення і підтримка балтійських оборонних проектів країнами Північної Європи знаходять прояв і в таких акціях:

фінансування модернізації оборонних систем Латвії, Литви та Естонії (у 1998 р. Данія, наприклад, надала цим країнам фінансову допомогу в розмірі 13 млн дол. США, а у 1999 р. – до цієї суми додано ще 2,5 млн дол.);

підготовка військовиків (у Норвегії проводився вишкіл естонського підрозділу "Балтбату", а рота естонських ЗС побувала у норвезькому миротворчому батальйоні "Норбат", який несе службу в Лівані. У Норвегії проходять навчання екіпажі кораблів "Балтрону" [4, 3]);

лобіювання практичної участі країн Балтії в роботі натовських структур (датський міністр оборони Х. Хеккеруп, наприклад, відстоює участь трьох прибалтійських країн у роботі командування ОЗС НАТО в зоні Балтійських заток – КОМБАЛТАП, яке розташоване у датському місті Каруп).

Таким чином, країни Балтії, не потрапивши у першу хвилю кандидатів до вступу в НАТО, знайшли певні механізми співпраці з країнами-членами Північноатлантичного альянсу. Вони не втрачають надії на позитивне вирішення цього питання в майбутньому, а їхній досвід економічної та військово-політичної інтеграції з урахуванням специфіки відносин у трикутнику Росія – НАТО – країни Балтії являє певну цінність для України та інших країн-членів ГУУАМ.

Loading...

 
 

Цікаве