WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Введення інфляційної політики - Реферат

Введення інфляційної політики - Реферат


Реферат на тему:
Введення інфляційної політики
1991 рік став в Україні роком початку прискореного загальноекономічного спаду. За цих умов її Уряд, який очолював тоді В. Фокін, не знайшов нічого кращого, як ввести, слідом за Урядом Росії і на досить жорсткі вимоги Міжнародного валютного фонду, інфляційну політику типу "шокової терапії". При цьому були проігноровані дані про те, що така політика вже була в інших країнах і не виправдала себе. В умовах державного монополізму, гострих товарних дефіцитів під виглядом ринкової лібералізації ціни були роздуті державними і комерційними монополістами в десятки і сотні разів. Урядові прогнози, що ціни до кінця 1992р. підвищаться максимум в 3-4 рази і що інфляція не вийде з-під державного контролю, виявилися помилковими. Особливо швидкими темпами підскочили і продовжували зростати оптові ціни промисловості, які істотно випереджали зростання роздрібних цін, що в більшій мірі відбивають вільну ринкову кон'юнктуру.
Це явище перетворилося в могутній каталізатор руйнівної інфляції, спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат і собівартості товарної продукції, підштовхуючи виробників до чергового підвищення цін. З початку 1993р. почався черговий виток цінового вибуху, який доповнився новим витком у другому півріччі. З вересня 1993р. ціни знову зростали досить високими темпами, а після грудневого їх вибуху, на початку 1994 року, вони Продовжували зростати. Національний банк був змушений, незважаючи на запевнення не припускати далі емісії, продовжувати випускати в обіг додаткові партії грошей, розкручуючи інфляційну спіраль в інтересах певних кіл, що наживали на цьому величезний грошовий капітал.
До того ж середні ціни, зведені по всій номенклатурі товарів. за повідомленням самих виробників, далеко не точно відбивають реальний стан справ. Темпи зростання цін в статзвітності переважно штучно занижуються, в тому числі і під виглядом збереження підприємцями комерційної таємниці. Особливо швидкими темпами зростали ціни на енергоносії, сировинні ресурси, товари хімічної промисловості, чорної металургії тощо, а в роздрібному обігу - на продукти харчування, вартість яких протягом багатьох десятиріч штучно занижувалась за рахунок дотування з держбюджету.
Загострення продовольчої проблеми створює реальну небезпеку для нормального життя людей і посилює демографічну кризу. Підривається генофонд нації. Оскільки роздрібні ціни в Україні раніше ніколи не зростали такими темпами, це викликало справжній шок у основної маси населення. Люди не розуміли мети такої економічної політики, яка, до речі, дискредитувала процес реформації економіки у ринковому напрямі. Ринкова економіка сприймалася людьми, що потрапили у скрутне становище, не як засіб і шлях економічного і соціального оновлення, а як політика. спрямована на їх зубожіння.
Випереджаюче зростання оптових цін та інфляції в оптовому обігу руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні та інноваційні процеси, процеси економічної стабілізації, пожвавлення і розвитку. Водночас інфляційне зростання роздрібних цін руйнує соціальну сферу. пригнічує економічну зацікавленість людей в активній підприємницькій і трудовій діяльності, тобто діє в тому ж негативному напрямку. Все це зумовило неплатоспроможність більшості юридичних і фізичних осіб, незважаючи на безперервне накачування грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. Взаємонеплатежі між підприємствами вже на кінець 1992 р. досягли в Україні 400 млрд. крб. (в Росії - 4 трлн. руб.). За оцінкою Європейського банку реконструкції і розвитку, неплатежі в Україні за 9 місяців 1992 р. становили 40% всього валового внутрішнього продукту країни. У 1993 р. обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення і навіть припинення товарного виробництва в багатьох підприємствах. Політика штучного підстьобування зростання цін і грошової емісії в умовах скорочення товарного виробництва є однією з головних причин гіперінфляції в Україні.
Повільне застосування сучасних методів і засобів діяльності банківської і фінансової систем держави, втрата ними важливих контрольних функцій, у свою чергу, призвели до масового перекачування посередницько-спекулятивними структурами безнаявного грошового обігу в наявний, що викликало величезний додатковий попит на готівку. Якщо в країнах з більш-менш стабільною конвертованою валютою проявляється тенденція до послідовного скорочення частки наявних грошей в обігу і збільшення частки ненаявного (чекові, прямі банківські розрахунки, електронні картки тощо), то в Україні, Росії та інших країнах СНД, навпаки, вибухово зростала в цей час маса і питома вага готівки в обігу. Вона значною мірою осідала у мафіозно-спекулятивних і комерційно-банківських структурах. За оцінками окремих експертів, ці структури зосереджували у себе понад половину величезного інфляційного грошового обігу. Це порушило нормальний обіговий процес через банківську систему, створило умови для несплати державних податків, у результаті чого скорочувалися надходження коштів до державного і місцевих бюджетів.
На жаль, фінансовий капітал і сьогодні як слід не інвестується у більш копітку і не привабливу в умовах інфляції виробничу сферу. Багаторазово обертаючись у спекулятивному або банківсько-комерційному обігу, він приносить його власникам великі грошові прибутки, що конвертуються у долари або іншу стабільну валюту. Але це не стабілізує економічну ситуацію. Створені недосконалим законодавством сприятливі можливості для непродуктивної наживи окремих комерційних банків і спекулятивно-посередницьких структур дозволяють зосереджувати їх економічні інтереси і активність не на подоланні, а на збереженні кризових явищ, бо саме вони приносять їм надприбутки.
Тим більше, що держава протягом 1992-1995 рр. покривала Зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом -Друкуванням відповідної маси грошей. Вони були спрямовані на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників і споживачів, включаючи і явних банкрутів. Грошова емісія, так само як і ціни, швидко вийшла з-під належного державного і банківського контролю. Так елементарно примітивно була заведена зловісна інфляційна спіраль "ціни-прибутки", розкрутка якої призвела до паралічу валютно-фінансової і кредитної системи.
Почався рух усієї соціально-економічної сфери у прямо протилежному напрямі - від сучасної ринкової економіки. В економічних взаємозв'язках стали переважати, а подекуди і зараз переважають нееквівалентні товарно-грошові відносини, що базуються не на вартісному фундаменті і реальних співвідношеннях попиту і пропозицій на ринку, а як вже вказувалося раніше, на натуральних відносинах, так званих бартерних угодах, безпосередніх обмінах "річ на річ" тощо.
Зараз є всі підстави констатувати, що жодної економічної і соціальної проблеми інфляційна політика уряду України не розв'язала. Його надії на те, що зростаюча грошова маса в обігу сама по собі каталізує розвитокпідприємництва, зацікавить працівників і спонукає їх активізувати господарську діяльність, краще працювати, "заробляти більше грошей", щоб надолужувати темпи зростання цін і тим самим підвищувати рівень свого життя, виявилися марними. Більше того, фактичні наслідки є прямо протилежними. Бурхливо знецінюючись, гроші не могли виконувати властиві їм ринкові функції, передусім, стимулюючу. З'їдаючи фонди нагромадження і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову активність. Працювати з високою продуктивністю, шукати і застосовувати нові методи і сучасні засоби праці, новації у конкурентній боротьбі за клаптики порожніх карбованців, що не мали належної купівельної спроможності, мало
Loading...

 
 

Цікаве