WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Ринкові реформи і регулюючі механізми - Реферат

Ринкові реформи і регулюючі механізми - Реферат

детальних розрахунків і техніко-економічних обгрунтувань, без урахування інвестиційних можливостей, як показує вкрай негативний попередній досвід, крім шкоди нічого не дає. Водночас, без випереджаючого розвитку більш ефективного товарного виробництва, передчасне закриття діючих, хоча й технологічно недосконалих підприємств, які внаслідок штучно створеного паралічу платоспроможності і втрати ринків збуту опинилися на грані банкрутства, призводить до прямого економічного занепаду. І це треба зрозуміти усім гілкам влади, на всіх рівнях її ієрархії. Економічний розвал, розбазарювання державних ресурсів під виглядом ринкових реформ - це не тільки авантюризм, а й прямий злочин перед українським народом. Реальні можливості економічного розвитку, з достатньо коректними порівняннями приватизованих і державних виробництв, як на рівні окремих підприємств, так і по кожній окремій галузі, в цілому по промисловості, сільському господарству тощо піддаються точним розрахункам, і це повинні робити економісти підприємств, державні економічні та статистико-аналітичні служби. Це ґрунтовний фундамент для управління процесами приватизації, спрямування їх у створювальне русло. Якщо зазначена мета не досягається і не визначені перспективи досягнення її в майбутньому, то треба негайно виявляти причини такого парадоксального явища і усувати їх, перетворювати приватизаційний процес у дійовий фактор економічної стабілізації і зростання. Без цього приватизація втрачає будь-який сенс.
Модель періоду переходу у фазу прогресивного економічного розвитку довготермінового циклу органічно поєднує діяння ринкового механізму з сучасним державним і господарським управлінням (менеджментом). Щоб виключити при цьому прояви соціально-економічного хаосу, державна політика активізації трансформаційних процесів як дійового стимулюючого фактора має бути скоригована на міцній економічній базі, точніше - перетворена з політики руйнівного гіперінфляційного шоку на політику антиінфляційно-створювального розвитку.
Державне законодавство має забезпечувати відповідну стабільність і широкий простір для розвитку підприємництва і ринкової конкуренції на рівних економічних умовах різноманітних форм господарювання і власності. Які з них будуть життєздатнішими, а які збанкрутують - виявиться в ході конкуренції і в кінцевих наслідках, а не в абстрактних дискусіях про переваги тих або інших форм господарювання і привласнення, які не мають для цього об'єктивних оцінок. Можна скільки завгодно стверджувати, що приватні підприємства значно ефективніші, скажімо, ніж державні або навпаки, але ніхто в це серйозно не повірить, якщо немає конкретних порівнянних показників результативності. Процеси роздержавлення стануть дійсно ефективними, коли приватні або кооперативні (корпоративні) підприємства забезпечуватимуть більші обсяги виробництва товарної маси на одиницю капіталу і праці за нижчими цінами і зможуть вносити у бюджет податків більше, ніж державні підприємства. Те саме стосується й порівнянь державних і приватних підприємств із кооперативними, корпоративними, акціонерними, орендними системами тощо, або порівнянь зазначених форм між собою. Реально переваги тих чи інших форм акумулюються в кінцевих результатах ринкової конкуренції. Її господарські системи, які забезпечують вищий рівень валового доходу і прибутку на вкладений капітал, мають перевагу і в ступенях конкурентоспроможності.
Важко очікувати об'єктивні оцінки і тим більше прогресивні зрушення, високі господарські результати, якщо силою адміністративного диктату "зверху" вирішуються питання, які господарські системи і форми власності слід залишити, а які знищувати. Такі дії ніякої економічної стабілізації і подолання кризових явищ не обіцяють. Це буде лише повторенням досвіду соціалістичного господарювання на базі панування однієї державної власності. А для повнокровного життя суспільства важливо здійснювати структуризацію за критерієм справжньої ефективності господарських систем, за їх економічним і соціальним внеском у темпи оновлення і прогресивного відтворення, формування соціального і духовного життя населення.
Тим часом економічно розвинуті країни базують свою економіку на різноманітних формах власності, різних розмірах і структурах господарських систем, а також методах господарювання. Великий бізнес у складі економічно могутніх транснаціональних і національних корпорацій, компаній, фірм, банківських і ринкових структур є, свого роду, міцним фундаментом і каркасом сучасної економічної системи у цих країнах, що доповнюється розвинутими структурами середнього бізнесу, а ті, у свою чергу, - розгалуженою сіткою малого бізнесу, заповнюючи всі ніші багатогранної ринкової економіки. І така складна ієрархічна структура функціонує у конкурентному ринковому середовищі.
Все це докорінно відрізняється від моноструктури власності і господарювання. Ідеологи комуністичного устрою суспільства вбачають ідеал економічної системи у загальнонародній формі власності, що трактується занадто абстрактно і на практиці зводиться врешті-решт до насильницької експропріації інших форм власності і штучного перетворення їх в єдину "загальнонародну", яка в колишньому СРСР ототожнювалася з державною. У цьому зв'язку не зайве нагадати, що революційні дії тих або інших політичних сил на національному чи соціальному грунті так само, як і війни, взагалі здебільшого завершуються насильницьким перерозподілом власності, пограбуванням і розвалом діючих господарських структур і навіть фізичним знищенням господарів і власників, тобто вибуховим розвалом старої економічної системи, зрозуміло, без випереджаючого створення замість неї більш результативної нової. Це породжує післяреволюційний економічний хаос і страждання народу, крім тієї його частини, яка грабіжницьки захопила чуже добро.
Саме під політичними концепціями і гучними гаслами про інтереси народу була сформована однобічно гіпертрофована державна власність. Як пізніше виявилося, вона опинилася без конкретного власника і господаря, кровно заінтересованого в дальшому нарощуванні, структурному і якісному оновленні виробництва і ринку для забезпечення достойного життя людини. А це призвело до закостенілості всієї системи і її розпаду. Спроба запобігти цьому за рахунок побудови досить жорсткої тоталітарної системи управління загальнодержавною власністю з єдиного центру успіху не дала, а перетворилася у ще більше гальмо прогресивного розвитку. Такий крайній варіант побудови надцентралізованої моделі соціалістичного господарювання виявився нежиттєздатним, і її треба було послідовно трансформувати, але ж не впадаючи при цьому в іншу крайність - вибухового економічного розвалу, взагалі припинення державою соціально-економічного регулювання та управління макроекономічними процесами, а також відсутності жорсткого господарського менеджменту в мікроструктурах, що хаотично реформуються в "ринковому" напрямі. Надіїархіреформаторів на те, що без будь-якого законодавчого і адміністративного впливу, вільний (з повною лібералізацією цін) ринок все сам відрегулює, виявилися марними. Економіка
Loading...

 
 

Цікаве