WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Теоретичні основи стратегії економічного розвитку. Нова соціально-економічна парадигма - Реферат

Теоретичні основи стратегії економічного розвитку. Нова соціально-економічна парадигма - Реферат


Реферат на тему:
Теоретичні основи стратегії економічного розвитку. Нова соціально-економічна парадигма
Економічна теорія як важливий складовий елемент нової парадигми суспільного мислення переживає сьогодні складні часи. У суспільства виникла реальна потреба в фундаментальних дослідженнях і розробках економічних відносин на створюючих ринкових началах. Ідеться про глибинні трансформації всього економічного організму так званих "постсоціалістичних" країн, формування соціальне орієнтованої моделі господарювання з притаманними їй функціями активної мотивації високих темпів динамізму і оновлення.
Переважання руйнівних тенденцій перехідного періоду (80-90 рр.) входження в "ринкову економіку" колишнього СРСР, а після й Росії, України, Білорусі, Молдови, Казахстану та інших країн Центральної Азії, Кавказу і Прибалтики, які вийшли з нього, нічого спільного не має з сучасними теоріями і регулюючими механізмами економічного зростання, структурного і якісного оновлення макро- і мікроекономічних систем ефективного ведення господарства, конкурентоздатних на внутрішніх і зовнішніх ринках.
Економічна наука цивілізованого світу спирається на критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів, що грунтуються на моделюванні складних і суперечливих соціально-економічних процесів, які властиві сучасному і майбутньому прогресу людства. Саме ці погляди стали визначальними для різноманітних моделей і регулюючих механізмів соціально-економічного управління ходом суспільного розвитку. Стратегія і тактика економічного керівництва базується на органічному поєднанні ринкових і державних регуляторів з широким використанням новітніх наукових відкриттів і досягнень у галузі технології, інформатики, менеджменту і багатьох інших сферах знань і умінь створювальної людської діяльності. У кінці XX століття мало хто серйозно сподівається на чисто "ринкові регулятори" невидимої руки Адама Сміта епохи більш ніж двохсотрічної давнини так само, як і на ідеологію архіреволюційних суспільних перетворень і силового поневолювання сильних слабкими.
Разом з тим очевидно й те, що як показує досвід, на основі характерного для прихильників прямого запозичування економічних теорій і моделей сучасних західних мислителів і механічного перенесення їх на свій національний грунт, тобто в інші соціально-економічні й суспільні умови, не можна одержати достовірних відповідей на багато досить складних і гострих питань вітчизняної дійсності, у тому числі й щодо входження посттоталітарної економіки в сучасну високоорганізовану ринкову економіку. Мабуть, країни колишнього Радянського Союзу ще не переживали такої катастрофічної ситуації розвалу в умовах мирного часу на величезній території (1/6 земної суші). І це не може не впливати на весь хід сучасного світового розвитку. Вже звідси випливає об'єктивна необхідність старанного визначення і виваження сукупності причин і наслідків вибухового економічного занепаду, всебічного врахування глибоких історичних традицій і національних особливостей розвитку, ведення системного аналізу процесів, що відбуваються в часі й просторі, щоб новітні теоретичні концепції відображали дійсність, були надійним фундаментом творчої соціально-економічної політики держави. За справедливим визначенням М. Кондратьєва, потрібне врахування "суспільного середовища", в якому формувалися ті чи інші економічні явища і знаходили відображення в наукових розробках сучасників певної епохи .
Тільки на такому базисі, доповненому застосуванням основних принципів історико-критичного методу, а також методів моделювання і вибору оптимальних варіантів сучасних і майбутніх процесів можливо адекватно їх оцінити, створюючи новітні теорії майбутнього суспільного прогресу, відібрати з світового досвіду за оптимальними оціночними критеріями зразки соціальної "корисності", моделі високоефективного господарювання, які можуть стати органічною складовою ланкою вітчизняної моделі ринкової економіки, адекватної загальносвітовим створювальним процесам.
Серед важливих складових елементів формування такої моделі є проблема власності і пов'язана з нею система відносин. Від її фундаментального наукового вирішення значною мірою залежить швидке подолання не лише кризових явищ, а й трансформація економіки в новий якісний стан. Без глибокого пізнання генезису форм і відносин власності державна політика "зверху", не рахуючись з інтересами "знизу", так званого роздержавлення і приватизації шляхом одночасного правового акту "перетворення" нібито всього населення в "паперових власників".
Швидше це можна назвати наданням видимості "законності прихватизації" суспільної (названої тепер "нічийною") власності, кримінальне розбагатілою верхівкою, котра переважно не заінтересована, та й по-справжньому не володіє знанням і умінням конкурентоздатного виробничого бізнесу. До того ж паралізовані економічні передумови для його успішного розвитку. Законодавча й виконавча гілки державної влади своєчасно не створюють необхідних правових і виконавчих основ для економічного пожвавлення, оновлення та зростання.
Втрата державою регулюючих функцій соціально-економічного оновлення під виглядом демократизації суспільного устрою і вільного ринку супроводжується проявом хаосу. Що ж до реформації відносин власності з метою формування на принципі нереальної вартісної (ринкової) основи "рівноправних власників", включаючи до них і вкрай зубожілі верстви населення, то вона є не більше, ніж фарсом. Російська "ваучеризація за Чубайсом" особливо наочно показала, в чиїх руках концентрується де-факто суспільна власність і в якому економічному становищі опиняються рядові "власники" ваучерів.
У щорічній доповіді Президента України "Економічний і соціальний розвиток України в 1995 р." відзначається, що всього приватизовано у 1992-1995 рр. 27903 об'єкти, а структура промислових підприємств за формами власності в 1995 р. склалася так: загальнодержавна - 36,5%, комунальна - 6,9%, колективна власність - 56,3%, власність міжнародних організацій - 0,2% . У групах колективної і комунальної власності, які вже вийшли із загальнодержавної, сформувалися різноманітні господарські структури перехідного типу. В більшості вони виявилися не здатними, без належного інвестиційного капіталу, знань і умінь здійснення нормального відтворення, структурного і якісного оновлення виробництва, щоб перемагати в сучасній ринковій конкуренції. Надії лише на приватні ініціативи в цих структурах не справдилися. В результаті промисловість і виробниче будівництво опинилися в глибокому занепаді, а їх структура - в ще більш деформованому стані, ніж була за тоталітарного режиму. Національне промислове виробництво досить успішно витісняється з свого внутрішнього ринку іноземними конкурентами.
У сільському господарстві змінили форму господарювання з розпаюванням майна 92% колгоспів, приватизовано 650 радгоспів (34% загальної їх кількості) . Збільшено земельні ділянки присадибних господарств селян. За принципом паювання передбачається трансформаціяземельної власності. Створено близько 35 тис. фермерських господарств. Торгівля фактично вже давно є приватною і неймовірно марнотратною, враховуючи, що значна її частина набула човниково-базарного характеру; розкрадено й розпродано значну частину рухомих транспортних засобів.
Приватизуються обслуговуючі підприємства. Купується і продається державний квартирний фонд. І це важливий етап переходу до ринкових перетворень. Але суть проблеми полягає в тому, що такого роду бурхлива й безсистемна реформація поки що не приносить ні стабілізації, ні економічного пожвавлення, ні тим більше зростання. Навпаки, вона виступає активним каталізатором спаду національного товарного виробництва, ВВП і НД, перетворивши власний споживчий ринок у всевладдя низькоякісних і дорогих товарів іноземного виробництва. З цим багажем на рівних у світове і навіть у європейське співтовариство не ввійти.
В умовах руйнівної інфляції, що хоча останнім часом й загальмована, але ж не припиняється, скорочуються робочі місця, зростає явне і особливо приховане безробіття. Відбувається процес дискваліфікації і деградації робочої сили. Продуктивність промислової й аграрної праці,
Loading...

 
 

Цікаве