WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Злочинність та тіньова економіка в контексті концепції причин, умов та етапів криміногенної тінізації економічних відносин - Реферат

Злочинність та тіньова економіка в контексті концепції причин, умов та етапів криміногенної тінізації економічних відносин - Реферат

збільшилась більш ніж у сім разів, а виявлення розкрадань державної і колективної власності шляхом привласнення, розтрати і зловживання службовим становищем (ст.ст. 84, 86' КК України) за 1993 рік склало 9437 фактів розкрадань, тобто виявлення розкрадань зменшилось на 24,9 %, хабарництва - на 22,9 % [88, 156]. Водночас в апаратах боротьби з економічною злочинністю та слідчих підрозділах МВС, усі попередні роки, обертався великий масив матеріалів, які раніше кваліфікувались як розкрадання в особливо великих розмірах, а після зміни зазначених вище кваліфікаційних засад вирішити їх в законному порядку стало неможливо. Це, безумовно, негативновплинуло також на корупціонізацію правоохоронних органів, що викликало створення в них служб протидії внутрівідомчій корупції.
Початок і основна частина другого етапу тінізації відносин характеризувались дещо трансформованими способами розкрадань фінансових і матеріальних ресурсів підприємств, що використовувались на першому етапі перехідного періоду. До них додались різноманітні способи розкрадань валютної виручки, пов'язаних з експортно-імпортними операціями. Це розкрадання, які здійснювались "шляхом експорту неврахованої продукції чи сировини", "шляхом складання фіктивних браковочних актів товарної експертизи", "псевдодемпінгу", "експорту цінностей фіктивним зарубіжним підприємствам", перерахування валютних коштів "як попередню оплату за імпорт" або для "участі в конкурсах щодо отримання замовлень на виконання закордонних проектів", "фінансування ремонту та інших витрат на утримання водних і повітряних транспортних засобів, що експортуються за кордоном", "різні види податкових зловживань та широкий спектр злочинних діянь, пов'язаних з експортно-імпортними операціями, угодами з давальницькою сировиною" і т. ін. [78, 91-152].
Дещо трансформувались, стали ще більше високотехнологічними та складними для кримінальної кваліфікації способи розкрадання кредитних ресурсів. Саме в цей час з'являються перші елементи ринкових відносин, з якими прийшло поняття кредитні, банківські, валютні та інші підприємницькі ризики, правовий режим яких придав фактам "розкрадань кредитів" цивільно-правовий, а не кримінальний характер. Водночас суми кредитів, що давались раніше приватним особам, були відносно не значні. Поява різних посередницьких структур комерційного характеру практично змінили структуру кредитної політики в державі. Основна маса (понад 89-95 %) кредитних ресурсів країни в останні 10 років складає короткострокові кредити, тобто обертається в основному у посередницькому секторі економіки, водночас близько половини наданих в кредит сум кредиторам не повертається [21, 46]. Дані суми інколи просто розкрадаються, однак кваліфікувати такі діяння як злочин практично неможливо, оскільки вони вуалюються під цивільно-правові делікти. Зазначені вище способи розкрадання сировинних та інших матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, валютної виручки, кредитних ресурсів практично стали основними джерелами первісного накопичення капіталів незаконного походження на другому етапі тінізації суспільно-економічних відносин.
Поряд із зазначеними злочинами, що скоювались на першому етапі тінізації відносин, наприкінці другого та початку третього етапу тінізації відносин, з'явились багаточисельні способи розкрадань та вкрай небезпечних, але некриміналізованих шахрайств і зловживань, пов'язаних з емісією фіктивних безготівкових коштів, випуском на ринок кредитних відносин незабезпечених гарантійних зобов'язань, які здійснювались шляхом випуску в платіжний обіг чи на ринок гарантій підроблених або просто незабезпечених банківських платіжних і гарантійних документів.
Причому від варіанта комбінацій використання таких банківських документів залежало, можна чи ні кваліфікувати такі діяння як злочин. Узагальнений аналіз деяких способів здійснення таких діянь та проблеми боротьби з ними ми розглянемо нижче, а зараз окреслимо хоча б їх загальну класифікацію, схеми і сферу здійснення. Зазначені категорії злочинів можна поділити на ті, що скоюються: у сфері безготівкових розрахунків; у сфері кредитних відносин та розкрадання коштів, що враховуються на позабалансових рахунках.
У сфері безготівкових розрахунків розкрадання здійснювались шляхом шахрайства з підробкою банківських платіжних документів без участі співробітників банків (підробка документів ст. - 194 КК України), або шляхом змови платника-покупця з представником комерційного банку про випуск у платіжний обіг незабезпечених кредитових авізо, чеків, акредитивів, взамін яких зловмисник-покупець отримував у продавця реальні цінності.
Комбінації цих документів без вилучення цінностей у продавця, тобто схема "платіжне доручення покупця, кредитове авізо, фіктивна угода купівлі-продажу - дебетове авізо продавця і аналогічні операції у зворотному напрямі", свідчать про те, що до змови приєднався також і "продавець", а угода є фіктивною і відображає процедуру "намивання" фіктивних безготівкових коштів. Аналогічним наведеному вище є діяння (тобто фіктивна угода куплі-продажу та псевдорозрахунки), як і теж саме коло співучасників (покупець, службовець банку, продавець) передбачає схема операції: "незабезпечений чек покупця, фіктивна угода купівлі-продажу - і зустрічні операції - зворотне кредитове авізо, фіктивна угода і дебетове авізо продавця". В основі цих способів "намивання" фіктивних коштів знаходиться змова покупця зі своїм банком і продавцем. Користуючись тим, що в даний період система міжбанківського та внутрібанківського документального контролю практично була зруйнована [72, 3-16], комерційні банки через підставних осіб самі створювали в різних регіонах такі "неплатоспроможні" підприємства, за допомогою яких шляхом псевдорозрахункових банківських технологій фактично здійснювали незаконну емісію не існуючих на рахунку "клієнта-платника" сум, тобто "намивали" фіктивні безготівкові кошти шляхом випуску в платіжний обіг сум за допомогою незабезпечених платіжних документів. Такими та деякими іншими способами, включаючи офіційний дозвіл на емісію, що давався в той час НБУ деяким комерційним банкам, нарощувались фінансові "мускули" гіпертрофованої банківської системи. Тому гіперінфляція, що виникла на початку третього періоду тінізації відносин (1992 р.), є закономірним продовженням моделювання схем первісного накопичення криміногенних капіталів ініціаторами та виконавцями так званих реформ.
Наприкінці другого і початку третього етапів тінізації відносин характерними також стали способи: "привласнення шляхом шахрайства реальних коштів, отриманих як попередня оплата, чи товари, передані під реалізацію", а пізніше, з введенням електронних мереж у
Loading...

 
 

Цікаве