WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Роль системи взаємообміну інформацією в інфраструктурі детінізації економіки - Реферат

Роль системи взаємообміну інформацією в інфраструктурі детінізації економіки - Реферат


Реферат на тему:
Роль системи взаємообміну інформацією в інфраструктурі детінізації економіки
Перед тим, як перейти до висвітлення організаційних та правових основ створення системи взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, відповідними державними органами необхідно здійснити аналіз об'єктивних і суб'єктивних факторів, що гальмують таку взаємодію.
Об'єктивні фактори виражаються насамперед у тому, що структура та зміст ринкових відносин передбачає конкуренцію між суб'єктами фінансово-господарської діяльності. У конкурентному середовищі ринкових відносин різноманітна конфіденційна інформація стає об'єктом економічного шпигунства, підкупу, шантажу та інших протиправних засобів, спрямованих на заволодіння нею з метою використання для придушення конкурентів, а також для неправомірного заволодіння грошовими коштами, іншими цінностями учасників підприємницької діяльності. Виходячи з цього, захист від розголошення ділової економічної та іншої конфіденційної інформації в умовах зростання корупції, організованої злочинності та різкого загострення оперативної обстановки є серйозним і часто важко здійсненим завданням служб економічної безпеки.
Поряд з цим, юридичний аналіз відповідних законодавчих актів свідчить, що нечіткість формулювання норм, які регулюють дану проблему, обумовлює суб'єктивний підхід при віднесенні інформації до категорії конфіденційної. Це певною мірою гальмує взаємодію суб'єктів фінансово-господарської діяльності у сфері економічної безпеки.
Зроблена спроба конкретизувати досить широке визначення комерційної таємниці в розглянутих законах у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці". Кабінетом Міністрів України установлено, що комерційну таємницю не становлять:
- установчі документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;
- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
- дані, необхідні для перевірки, перерахування та сплати податків та інших обов'язкових платежів;
- відомості про чисельність та склад працюючих, їх заробітну плату в цілому, за фахом та посадами, а також наявність вільних робочих місць;
- документи про сплату податків та обов'язкових платежів;
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, про реалізацію продукції, що завдає збитки здоров'ю, а також про інші порушення законодавства України і розміри завданих при цьому збитків;
- документи про платоспроможність;
- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
- відомості, що відповідно до діючого законодавства підлягають оголошенню.
Оскільки згадана постанова Кабінету Міністрів у правовій ієрархії стоїть нижче Закону і не може його обмежувати, то на практиці при виконанні цих та інших нормативних актів, що регулюють доступ до тієї чи іншої інформації, дуже часто виникає конфліктна ситуація. Це неминуче, коли таку проблему регулює біля тридцяти законів і підзаконних актів. Різні інтереси суб'єктів інколи були поштовхом для ініціативної розробки і прийняття тієї чи іншої норми, що й призвело до протиріч, які гальмують сумісну скоординовану роботу зацікавлених сторін щодо створення комплексної інфраструктури системи економічної безпеки у сфері фінансово-господарської діяльності.
Юридичний аналіз розглянутих вище нормативних актів показує, що суперечливість інтересів і неконкретність норм дають можливість тлумачити Закон кожній стороні так, як їй вигідно в тій чи іншій ситуації. Все залежить лише від того, наскільки той чи інший учасник цих відносин володіє нормативною базою. Наприклад, відповідно до ст. 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність" відомості щодо операцій, рахунків і вкладів клієнтів і кореспондентів банків складають банківську таємницю. Але при прийнятті рішення про надання кредиту платоспроможність клієнта більш повно і вірогідно можна перевірити, набувши відомості про рахунки і операції позичальника кредитних коштів. Банк-кредитор зацікавлений в одержанні такої інформації. У той же час банк, що обслуговує позичальника коштів, не завжди бажає її надати. Внаслідок таких колізій запобігання кредитним ризикам, пов'язаних із неплатоспроможністю позичальників коштів, стає дуже проблематичним.
Між іншим, у викладеній ситуації стикаються різні інтереси суб'єктів однієї й тієї ж (банківської) системи, де є почуття солідарності та розуміння необхідності встановлення контактів для вирішення своїх аналогічних проблем у майбутньому. При цих чинниках запит служби безпеки банка-кредитора має певні перспективи щодо його виконання. У взаємовідносинах інших суб'єктів фінансово-господарських відносин такі чинники відсутні.
Коли ми говоримо про доступність до тієї чи іншої інформації, не йдеться про безмежний допуск до неї всіх, кому це забажається. Наприклад, суворо конфіденційною повинна бути така банківська інформація, внаслідок втрати якої може бути викликане ажіотажне зняття клієнтами коштів з рахунків. З іншого боку, при вкладенні в банк коштів клієнт повинен мати право на об'єктивну інформацію щодо надійності банківської установи. Подолати ці суперечності можливо тільки усвідомивши необхідність створення колективної системи економічної безпеки учасників фінансово-господарських відносин. Практично це можна здійснити, якщо перейти від епізодичного, договірного обміну інформацією до системного рівня взаємодії на підставі централізованого поповнення певних баз даних.
Враховуючи ключові позиції банківської системи у сфері підприємництва, а також те, що найбільш істотні збитки найчастіше завдаються банкам, до розуміння цих завдань повинні прийти насамперед відповідні посадові особи банківських установ, створивши на часткових (пайових) засадах міжбанківську службу безпеки, делегувавши їй щоденний централізований збір інформації з таких основних напрямів:
про неплатоспроможні підприємства, банкрутів, псевдобанкрутів, небажаних партнерів (як внутрішньодержавних, так і зарубіжних, визнаних комітетом валютного контролю);
- про підприємства, які припустили нанесення збитків партнерам, у тому числі що не повернули кредит, які ухилялись від сплати податків шляхом здійснення угод і оборудок поза балансом підприємства, неправомірними діями призвели до настання страхових випадків тощо;
- про підприємства, що припустили опротестування векселів, псевдогарантів, розтратників предметів застави;
- про осіб, що очолюють або раніше очолювали перелічені чи інші ненадійні підприємницькі структури.
Це основні бази даних. При необхідності їх можна доповнити відомостями про інших потенційних порушників, що можуть створити загрозу нанесення збитків партнерам. При цьому треба пам'ятати, що в цих умовах банк, який передав таку інформацію про клієнтів, ризикуєвтратити не тільки клієнтів-порушників, але й платоспроможних клієнтів, які з різних причин також не бажають розголошення інформації про стан своєї фінансово-господарської діяльності. Коли дане питання буде вирішуватися на загальних законних засадах у всій банківській системі, це не стане причиною відтоку клієнтів від одного банку до іншого, оскільки вимоги про надання таких відомостей у централізовану базу даних будуть обов'язковими для всіх.
Такий підхід підвищить захист конфіденційної інформації законослухняних суб'єктів підприємницької діяльності та забезпечить економічну безпеку всіх учасників фінансово-господарських відносин від посягань несумлінних партнерів.
Наявність таких баз даних стане основою для більш високого рівня взаємодії української та зарубіжної міжбанківських служб економічної безпеки. При цьому з'являються широкі можливості для укладання контрактів щодо взаємного інформаційного обслуговування на взаємовигідних засадах, що дуже складно досягнути при епізодичному обміні інформацією.
При створенні системи інфраструктури економічної безпеки, що пропонується, змінюється також тип і рівень взаємодії з правоохоронними і судовими органами. Служби економічної безпеки (СЕБ) перестають бути прохачами щодо перевірки несумлінного позичальника або іншого учасника кредитної угоди. Володіючи у повному обсязі зазначеними даними, вони можуть попередити угоду, що може
Loading...

 
 

Цікаве