WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Конфлікт інтересів між правомірним користувачем і власником інформації - Реферат

Конфлікт інтересів між правомірним користувачем і власником інформації - Реферат

підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні бути надані негайно, а якщо це неможливо - не пізніше ніж протягом 10 діб";
- п. 2 "д" - "у разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність для їх перевірки витребувати та одержувати від... підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи. Витребувані документи та інформація повинні бути надані негайно або не пізніше ніж протягом 10 діб".
Наведені норми дещо відрізняються від викладених раніше. Слід звернути увагу на те, що тут не ставиться умова наявності справи. Більше того, у п. 2 "д" вказано, що підрозділи з боротьби із організованою злочинністю набувають право витребувати конфіденційну інформацію "при одержанні фактичних даних про організовану злочинну діяльність". Поряд із цим, жоден законодавчий акт не дає поняття "фактичні дані".
Крім того, існують суперечності між положеннями статті 12 Закону, що аналізується, і положеннями статті 33 Закону України "Про інформацію", у якій вказується: "Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом". Відповідно до ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" оперативним підрозділам органів внутрішніх справ (як і інших правоохоронних органів) при наявності до того підстав надається право:
- п. 4 - "витребувати, збирати і вивчати документи і дані, що характеризують діяльність підприємств, закладів, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, які підозрюються в підготовці та вчиненні злочину, джерело і розміри їх прибутку";
- п. 14 - "одержувати від юридичних і фізичних осіб безкоштовно чи за винагороду інформацію про злочини, що готуються, або скоєні злочини і загрозу безпеці суспільства і держави".
Самі по собі ці права ніяких сумнівів у їх правомірності і необхідності не викликають. Питання лише в тому, які підстави породжують зазначені права. У статті 6 цього ж Закону до переліку підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності (у тому числі і витребування необхідних відомостей) включені:
- п. 1 - наявність достатньої інформації про:
а) злочини, які готуються або вчинені невстановленими особами;
б) осіб, які готують або які вчинили злочин;
в) осіб, які переховуються від органів розслідування чи які ухиляються від відбування кримінального покарання;
г) осіб, які пропали безвісти;
д) розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій і окремих осіб проти України;
- п. 2 - запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці;
- п. 3 - потреба в одержанні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.
Відповідно до статті 66 Кримінально-процесуального кодексу України: "Особа, яка провадить дізнання, слідчий, у тому числі і податкової міліції, прокурор і суд у справах, які знаходяться в їх провадженні, мають право... вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні у справі фактичні дані... Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій".
Щодо аналізу наведених витягів із законодавчих актів, слід відзначити такі обставини: по-перше - закон надає право витребування відомостей і документів за кримінальними справами; по-друге - просто за справами, що знаходяться у провадженні; по-третє - при наявності інформації про злочини; по-четверте - при наявності потреби одержання розвідувальної інформації в інтересах держави і суспільства. Статус усіх перелічених підстав доступу правоохоронних органів до інформації, що містить банківську, комерційну таємницю та інші конфіденційні відомості, не тільки суперечливий, але й обумовлює цілком різні процесуальні дії відповідних посадових осіб, детермінує конфліктну ситуацію між ними і власниками цієї інформації. Така розбіжність щодо підстав для витребування інформації не може сприяти ні боротьбі зі злочинністю, ні захисту банківської і комерційної таємниць, ні підвищенню рівня економічної безпеки суб'єктів підприємництва в процесі здійснення фінансово-господарської діяльності.
Які причини становища, що склалося? По-перше, всі ці норми опрацьовувалися в різний час і в різних соціально-економічних і політичних умовах. По-друге, розробники деяких актів намагалися вирішити якісь вузьковідомчі поточні завдання без урахування інтересів усіх учасників, які працюють у полі інформаційних відносин.
Розв'язати зазначені суперечності можна тільки при комплексному підході до даної проблеми, ставлячи перед собою основне завдання - утворення ефективного механізму економічної безпеки всіх учасників інформаційно-правового простору у сфері фінансово-господарських відносин, у тому числі і держави.
Те ж саме можна сказати з приводу термінів надання документів. Вони коливаються від "негайно", "десять днів" і до місяця. При цьому обґрунтування, від чого такі терміни залежать (від кількості запитуваних документів чи ще якихось чинників), не дається.
Інформаційні відносини банків з органами служби безпеки, як і з органами внутрішніх справ, регулюються великою кількістю нормативних актів. Крім Законів, що уже згадувалися ("Про інформацію", "Про банки і банківську діяльність", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" і ст. 66 КПК України), повноваження органів служби безпеки щодо витребування конфіденційної інформації закріплені в ст. 25 Закону України "Про службу безпеки України", де вказано, що її органи і співробітники мають право: "одержувати на письмовийзапит керівника відповідного органу... від підприємств, установ, організацій дані та відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватися з цією метою службовими документами і звітністю". Тут закладені всі перелічені вище суперечності. Причини їх ті ж.
Повноваження органів прокуратури, викладені у ст. 66 КПК України, вже наводилися. Вони також відображені у ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", де вказано, що при здійсненні нагляду прокурор має право:
- п. 1 - "... мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою й тих, що містять комерційну чи банківську таємниці або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати надання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою";
- п. 2 - "вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення".
Відповідно до ст. 8 цього Закону "вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки". У Законах "Про інформацію", "Про банки і банківську діяльність" та інших про такі повноваження не згадується. Оскільки закони за своїм статусом рівні, то прокурор виконує вимоги "свого закону", а банкір - "свого". Виграє той, хто наполегливіший. Але
Loading...

 
 

Цікаве