WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Конфлікт інтересів між правомірним користувачем і власником інформації - Реферат

Конфлікт інтересів між правомірним користувачем і власником інформації - Реферат


Реферат на тему:
Конфлікт інтересів між правомірним користувачем і власником інформації
Конфлікт інтересів між правомірним користувачем і власником інформації знижує ефективність заходів локалізації джерел підпільного (криміногенного) сектора тіньової економіки і не створює конкретної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки.
Розмежовуючи поняття банківської, комерційної таємниці та конфіденційної інформації, законодавець встановлює різний правовий режим її використання.
Основоположний для банків Закон України "Про банки і банківську діяльність" дає відносно повний перелік інформації, що складає банківську таємницю, а також тих органів і організацій, яким вона може бути передана.
Відповідно до ст. 52 цього Закону "довідки про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій видаються самим організаціям, державним податковим інспекціям з питань оподаткування, а також у випадках, передбачених законодавством, на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України, державної контрольно-ревізійної служби, арбітражному суду та аудиторським організаціям.
Довідки про рахунки і вклади громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ у справах, що знаходяться в їх провадженні".
У ході аналізу наведених норм Закону потрібно звернути увагу на такі суперечності.
Державним податковим інспекціям можуть видаватися лише довідки про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій. Надання їм інформації по рахунках і вкладах громадян законодавець не згадує. У переліку органів і організацій, яким видаються довідки про рахунки і вклади громадян, відсутні також арбітражний суд, органи державної контрольно-ревізійної служби, аудиторські організації, хоча нормативні акти, що регулюють їх діяльність, надають їм право звертатися до банку з питань видачі їм такої інформації.
Якщо для одержання інформації про рахункаи і вклади громадян обов'язковою є наявність у провадженні правоохоронного органу відповідної справи, то для одержання довідки про операції і рахунки організацій ця умова не передбачається, однак робиться застереження про те, що відомості можуть бути надані лише у випадках, передбачених законодавством.
Практично нічого не згадується в законі про порядок надання банками відомостей один одному та іншим суб'єктам підприємництва. Між іншим, обмін інформацією між банками вкрай необхідний для зниження ризику неповернення кредитів, оскільки за кредитом юридичні особи-позичальники звертаються найчастіше всього в такий банк, де їх платоспроможність та імідж можуть бути невідомі. Аналогічна ситуація існує при наданні комерційних кредитів, коли підприємства передають товари, надають послуги під вексель з відстрочкою платежу чи роблять передоплату з відстрочкою одержання товарів і виконання послуг.
Ще більше протиріч у правовому регулюванні режиму комерційної таємниці. У пункті 2 ст. 30 Закону України "Про підприємства в Україні" визначено: "Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства".
Виняток (відповідно до Закону України "Про інформацію") складають відомості, правовий режим яких встановлюється Верховною Радою України. Слід відзначити, що будь-які винятки, не вказані чітко в законі, і такі, що не враховують всю нормативну інфраструктуру правового регулювання конкретного питання (в тому числі і безмежні права власника інформації, зазначені у статтях 30 Законів "Про інформацію" і "Про підприємства"), не тільки створюють серйозні суперечності в питаннях забезпечення захисту конфіденційної інформації, але й знижують економічну безпеку (через відсутність інформації про надійність позичальника кредитів чи партнерів з інших видів угод). У цьому зв'язку слід ще раз відзначити, що відносини між суб'єктами підприємництва з приводу обміну інформацією про надійність партнерів за фінансово-господарськими угодами закон майже не регулює. Можливе лише тлумачення тієї чи іншої норми стосовно конкретної ситуації. Але при такому підході комплексний і ефективний механізм взаємодії та обміну інформацією створений бути не може.
Суттєві суперечності має нормативна база, що регулює надання тих чи інших відомостей правоохоронним, судовим та іншим контролюючим органам. Наприклад, інформаційні відносини банків з органами внутрішніх справ, крім Закону "Про банки і банківську діяльність", регулюють ще п'ять нормативних актів, а відповідно і ст. 22 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні", і органами податкової міліції.
Відповідно до п. 17 ст. 11 Закону України "Про міліцію" органам міліції надається право: "одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (у тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємниці), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції".
Ця норма кореспондується з положеннями Закону "Про банки і банківську діяльність" і коментарю не потребує. В інших нормативних актах права органів внутрішніх справ на одержання закритої інформації трактуються суперечливо, що не сприяє виконанню ними своїх службових обов'язків.
Так, у п. 5 Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.93 № 510, вказано, що працівники цієї служби "... при наявності даних про порушення законодавства, що регулює фінансову, господарську та іншу підприємницьку діяльність, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність...", мають право:
пп. 3 - "вилучати необхідні матеріали про кредитні та фінансові операції... у встановленому законодавством порядку";
пп. 7 - "одержувати безкоштовно від підприємств, установ, організацій і громадян інформацію, за винятком випадків, коли законом встановлений спеціальний порядок її одержання";
п. 11 - "одержувати в установленому порядку від Національного банку та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції і залишки коштів на рахунках об'єктів, що перевіряються...".
Із редакції ст. 5 Положення витікає, що викладених досить широких прав зазначена служба МВС набуває незалежно від того, порушено кримінальну справу чи ні, з моменту одержання даних про правопорушення. Проте слід мати на увазі, що в усіх трьох наведених пунктах цієї статті міститься застереження про те, що дані права реалізуються у встановленому законодавством порядку або коли законом установлено спеціальний порядок одержання інформації. Такий порядок визначений Законами "Про банки і банківську діяльність" і "Про міліцію", де вказано, що конфіденційна інформація може бути передана тільки при наявності справи і за письмовим запитом.Відомо, що в разі розбіжностей у правових нормах повинен спрацьовувати принцип верховенства закону над підзаконним актом. Таким чином, "широкі" права цієї служби зводяться нанівець, оскільки під "справою" власники інформації розуміють кримінальну справу, але, перш ніж порушити її, необхідно мати не тільки оперативну інформацію, а й конкретні документи. Останні ж можна одержати після порушення кримінальної справи. Створюється замкнуте коло.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про органiзаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" підрозділам з боротьби із такими проявами надаються повноваження:
- п. 2 "б" - "на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів з боротьби із організованою злочинністю одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ,
Loading...

 
 

Цікаве