WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Формування середнього класу як гаранта соціальної безпеки держави - Реферат

Формування середнього класу як гаранта соціальної безпеки держави - Реферат

професійно-кваліфікаційний статус, потенціал соціальної мобільності, стиль життя, політична активність, самоідентифікація. Середній клас, по своїй суті, несе в собі два різних значення. Одне з них соціологічне чи ідеологічне, друге - економічне, де зарахування до середнього класу означає стандарти життя середнього класу з доходом, який міститься десь посередині розподілу доходів. Якщо говорити точніше, то існують дві моделі соціальної структури суспільства. Одна модель, коли суспільство складається з двох основних соціальних груп (багатих і бідних) та постійна динаміка їхньої поляризації. Інша модель - крім багатих і бідних формується середній клас суспільства як стабілізуючий чинник суперечності між багатими і бідними.
Актуальність соціальних проблем в Україні є тривалим і сталим явищем. Урядом нашої держави приймається багато соціально спрямованих програм, значна кількість стратегій, концепцій, державних і регіональних програм, але очікуваних результатів підвищення рівня життя та соціальної захищеності населення в країні не відчувається. Низька народжуваність, високі показники захворюваності і смертності, незадоволеність широких верств суспільства загальною економічною ситуацією та власним матеріальним становищем свідчать про те, що населення України загалом є бідним. Формуються передумови так званої хронічної бідності - дітей з бідних сімей приречено на таке саме бідування в дорослому житті: не одержавши необхідної професійно-освітньої підготовки, вони, ставши дорослими, не будуть конкурентоспроможними на ринку праці, де не зможуть забезпечити найпотрібнішим своїх нащадків, відповідно останні також будуть бідними. Отже, нинішня бідність загрожує перетворитися і на проблему майбутнього [2].
Економічне пожвавлення і зростання реальних доходів населення впродовж останніх років мало неоднозначний вплив на нерівність населення. Спостерігалось висвітлення частини незареєстрованих прибутків, зростання легальної зарплати і пенсії, але середні показники зросли передусім за рахунок збільшення доходів соціальних "верхів": найбільшу вигоду від економічного зростання одержали приблизно 20 % заможніших верств населення - їхнє споживання зросло на 12,4 %, тоді як споживання найбідніших - лише на 4,7 %.
Ця проблема не обмежується масштабами бідності, хоча це, безумовно, дуже важливо. Необхідно визначити, наскільки ці люди є бідними, що можуть вони придбати за свої доходи та якою мірою захищені їхні діти, чи мають вони змогу здобувати належну освіту, що вирве їх зі стану бідності, зробивши їх конкурентоспроможними на ринку праці. Нині діти з бідних родин ще не отримують належної професійної підготовки і тому мають мало шансів згодом знайти високооплачувану роботу. В Україні поширене висловлювання щодо зубожіння інтелігенції, але в дійсності спостерігається прямо пропорційний зв'язок між рівнем освіти та матеріальним становищем. Нинішня ситуація показує, що наявність у сім'ї хоча б однієї особи з вищою освітою знижує ризик бідності вдвічі. У той же час в Україні бідними часто стають особи, не просто достатньо освічені і кваліфіковані, але й працюючі. Так, близько 65 % бідних сімей - це ті з них, в яких хоча б одна особа працює. Ця ситуація віддзеркалює типову для бідного суспільства низьку ціну послуг робочої сили.
Надзвичайно сильним чинником ризику бідності є безробіття. Безробіття неминуче знижує рівень життя всієї родини. Особливо небезпечне поширення так званого родинного безробіття, що спостерігається в малих і монофункціональних містах. Найгострішими ж є проблеми бідності сімей з дітьми. Низький рівень оплати праці не завжди дає змогу навіть обом працюючим батькам забезпечити прийнятний рівень життя своїм неповноліт-нім дітям. Не вдається значно поліпшити становище сімей з дітьми, чимало з яких не можуть навіть нормально харчуватися, незважаючи на зростання реальної заробітної плати і реальних доходів населення в поєднанні із збільшенням розмірів адресної соціальної допомоги.
Щодо суб'єктивної бідності, то в Україні її визначають за самооцінкою, тобто людина визнається бідною, якщо сама себе так ідентифікує. Цей прояв бідності має надзвичайно важливе значення під час аналізу суспільної свідомості та суспільної поведінки. Саме суб'єктивна бідність, що формує пасивну поведінку, сприяє зниженню економічної активності, ініціативи, прагнення додаткових заробітків, підприємництва або самозайнятості. Масштаби бідності за самооцінкою, зазвичай, значно перевищують масштаби об'єктивної бідності. За даними обстежень, проведених протягом 1993-2003 років Українським інститутом соціальних досліджень, нижчим, ніж у середньої української родини, вважають свій рівень життя 60 % населення України. Основними причинами того, що значна частина населення України вважає себе бідним, є загальний низький рівень життя населення України [2].
За об'єктивними та суб'єктивними критеріями в Україні можна виокремити чотири чітко окреслені групи населення: бідні - приблизно 27 %; потенційно середньодохідні - їхні доходи перевищують межу бідності, але є недостатніми для віднесення до середнього прошарку; саме ця група має бути головним об'єктом дій держави щодо створення середнього класу; середньодохідні - можуть розглядатися як соціальна база майбутнього середнього класу; заможні - лише 3,0 %.
Аналіз стану бідності в Україні показує, що до засобів державної боротьби з бідністю потрібно віднести ті заходи соціально-економічної політики, які направлені на створення рівних можливостей для своїх громадян у розвитку здібностей, в доступі їх до освіти тощо. І однією з найефективніших форм боротьби з бідністю можна назвати цілеспрямовану діяльність держави щодо створення середнього класу.
Доцільність удосконалення державного механізму, який сприяв би нарощуванню потенціалу середнього класу в Україні, обумовлено його значенням у зміцненні економіки, підвищенні рівня життя населення, зменшенні майнового розшарування. Ми вважаємо, що нині дуже важливо подолати диспропорції, що склалися в політиці доходів, але не обмеженням верхнього розміру доходів заможних верств населення, а їх легалізацією та виведенням зтіньового сектору економіки, розширенням прошарку приватних власників, які займаються підприємництвом і одержують від цього доходи.
Одним з пріоритетів політики доходів з метою формування середнього класу повинно стати стимулювання людей до володіння приватною власністю та її відповідний захист. Політика доходів повинна бути спрямована на виділення пріоритетів з метою підтягування доходів працівників, яких можна віднести до "середнього класу". Ця категорія може включати працівників, які мають високий кваліфікаційний рівень, але низькі чи середні показники з оплати праці.
Визначити мотиви становлення середнього класу, а також прогнозні оцінки щодо майбутнього соціально-економічного статусу людини можна за допомогою статистичних даних і результатів вибіркових обстежень. Наукове вирішення проблем, пов'язано із зростанням прошарку населення, яке найбільше відповідає загальновизнаним критеріям визначення середнього класу в розвинених країнах, має не лише теоретико-методологічне значення, а й практичне. Саме це сприятиме конкретизації практичних заходів та елементів державного механізму стимулювання різних верств населення до підприємницької діяльності, накопичення власності, активізації прагнення молоді до входження в середній клас завдяки високому рівню професійно-освітньої підготовки, що, в свою чергу, забезпечить високий рівень соціальної безпеки нашої держави.
Література:
1. Бондар І., Бугаєнко Є., Ярошенко Г. Середній клас і рівень доходів // Праця і зарплата. - 2004. - № 16.
2. Лібанова Е. Подолання бідності: погляд науковця. // Праця і зарплата. - 2004. - № 15.
3. Навроцька Н.А. Економічні закономірності розвитку середнього класу: Автореферат дис... к.е.н. - Донецьк, 2004.
Loading...

 
 

Цікаве