WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Формування інформаційного простору і державної інформаційної політики в Україні - Реферат

Формування інформаційного простору і державної інформаційної політики в Україні - Реферат

користувачів перевищила 350 мільйонів, хоча ця цифра прогнозувалася тільки на кінець 2003 року [4].
Український сегмент мережі Інтернету почав розвиватися з кінця 1990 р., домен .ua був зареєстрований у грудні 1992 р. За даними Державного комітету зв'язку та інформатизації в Україні нараховується близько 260 тис. постійних і 140 тис. нерегулярних користувачів; 16 296 зон у домені .ua. За іншими оцінками, кількість користувачів Інтернету складає близько 1 % дорослого населення. Для порівняння: в Норвегії цей показник становить 38 %, у США - 30 %, Японії - 15,8 %, Португалії - 5,7 %, Росії - 1,4 %, Китаї - 0,8 % [3].
За оцінками спеціалістів, український сегмент мережі Інтернету у 6-10 разів менший від російського і дуже відстає від польського, словацького, чеського.
За кількістю користувачів, підключених до мережі Інтернет, Україна знаходиться на 28 місці у Європі і 45 у світі. Загальний темп приросту кількості користувачів в Україні за 2000 рік склав 29,2 % [4].
Для порівняння: уже сьогодні більш ніж 113 млн. європейців є постійними користувачами мережі Інтернет, що складе майже 36 % від усього дорослого населення. Не відстає від Європи і Азіатсько-тихоокеанський регіон, в якому на кінець 2000 р. нараховувалося більше 105 млн. постійних користувачів мережі Інтернет, в тому числі Японія - 38,64 млн., Китай (включаючи Гонконг) - 20,36 млн., Південна Корея - 16,4 млн., Австралія - 8,42 млн., Тайвань - 6,4 млн., Індія - 4,5 млн. Загальний темп приросту користувачів у регіоні складає 45 % [4].
Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, доступних у мережі Інтернет. Якщо станом на початок 1999 р. такі ресурси розміщувались на 1,4 тис. веб-серверах, то на кінець 2000 року - на 9 268 веб-серверах [6].
У 2000 році сумарна пропускна спроможність каналів Інтернет в Україні склала близько 100 Мб/с. Кількість компаній, офіційно зареєстрованих у RIPE NCC, від України склала 68. Загальне число провайдерів в Україні оцінюється в 270 приватних компаній, а загальний обсяг інформаційних ресурсів нараховував понад 6 000 Web-сайтів. Для порівняння, така кількість (понад 6 тис.) в Росії була зареєстрована ще у серпні 1997 року із щорічним подвоєнням їхнього числа [7].
Але тріумфальний розвиток Інтернету поряд з практично необмеженими можливостями інформаційного обміну і доступу до відкритих інформаційних ресурсів призводить до росту небезпеки розкрадання національних інформаційних ресурсів, неконтрольованого розповсюдження порнографії та іншої подібної інформації. Тому необхідне прийняття відповідних правових і організаційних заходів на державному рівні, які б забезпечували свободу інформаційного обміну на високому рівні інформаційної безпеки.
Зазначимо також, що настав і період переосмислення діяльності структур, що забезпечують розвиток інформаційної сфери державної влади. Якщо раніше їх головним завданням було забезпечення державних органів зв'язком, комп'ютерами, інформацією, то нині основну увагу необхідно приділити формуванню національної інформаційної інфраструктури й інформаційних ресурсів, якими органи державної влади і місцевого самоврядування користувалися б нарівні з іншими суб'єктами суспільства. Принаймні, органами влади витрачаються значні кошти на свою інформатизацію. Так, за даними статистики, в період з 1996 до 2000 р., кількість персональних комп'ютерів по народному господарству України зросла з 259,1 до 472,4 тис., а у 2002 році - до 886,3 тис., тобто приріст за три роки майже у 2 рази більший проти приросту за попередні чотири роки. При цьому в органах державного управління приріст склав 2,6 раза. У 2002 році порівняно з 1999 роком середня кількість комп'ютерів на один народногосподарський об'єкт, який мав їх на своєму балансі, зросла з 15 до 17 одиниць. У той же час в органах державного управління цей показник збільшився з 17 до 26 одиниць [4]. Зазначимо, що близько 60 відсотків міністерств потребують доступу до міжнародної інформаційної мережі Інтернет з метою одержання оперативної інформації. У той же час лише 27 % міністерств та відомств мають вихід до цієї мережі, до того ж обмежений [5].
За оцінками західних і вітчизняних експертів, у даний час у Росії на 100 службовців припадає 4 персональних комп'ютери. У той же час у середньому по Західній Європі цей показник дорівнює 72.
Але, за деякими експертними оцінками, в останні роки держава впевнено займає одне з провідних місць серед споживачів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), її частка на різних сегментах цього ринку коливається в межах від 30 % до 50 % [5].
Тому головною проблемою інформатизації влади в нашій країні майже весь час залишається не стільки недостатнє фінансування впровадження ІКТ у ці органи, скільки проблема його ефективного використання.
Незважаючи на прийняті закони України про Національну програму інформатизації, Концепцію національної програми інформатизації та інші нормативно-правові акти з зазначеного питання, цей процес до останнього часу розвивається майже повільно, без достатньої інформаційної та наукової підтримки, необхідного взаємоузгодження та координації органів влади між собою в сфері інформатизації, а також взаємної сумісності їх інформаційно-комунікаційних систем тощо.
Відсутність надійної, повної, своєчасної, достовірної та точної інформації щодо впровадження ІКТ в органи влади не дозволяє не тільки ефективно використовувати державні кошти, але і в цілому формувати та реалізовувати виважену державну політику розвитку інформаційного простору нашої країни, задовольняти відповідні інформаційні потреби бізнесу та забезпечити громадський контроль з боку суспільства.
Одним з найважливіших показників успішного руху по шляху до інформаційного суспільства є також ступінь доступності ресурсів користувачу. Саме по цьому показнику Україна відстає від розвинених країн світу.
Причини недоступності ресурсів різні, а саме: значна частка державних ресурсів приховується від громадськості через корисливі чи політичні мотиви, а відомчі ресурси практично закриті для позавідомчого використання; комерційні ресурси занадто дорогі для масового користування; багато власників ресурсів не мають засобів чи технологій для забезпечення поширення інформації ідоступу до неї тощо.
З позицій розвитку інформаційного простору необхідно:
- розробити механізми реалізації правових положень, які є в наявності в галузі ІР, визначених законами України, і розробити механізми їх реалізації;
- розробити економічні й організаційні механізми, що забезпечують, у першу чергу: поділ повноважень щодо володіння і розпорядження державними інформаційними ресурсами між суб'єктами України й органами місцевого самоврядування; приватизацію та націоналізацію інформаційних ресурсів; оцінки державних інформаційних ресурсів як майна і/чи як інтелек-туальної власності; ціноутворення на інформаційні продукти і послуги, вироблені на основі державних інформаційних ресурсів; сертифікацію інформаційних продуктів і послуг наявних українських виробників інформаційних продуктів і послуг і сприяють їх просуванню на світовий ри-нок.
Для України як країни з перехідною економікою надзвичайно важливим фактором завершення ринкових перетворень і забезпечення стійкого розвитку є зміцнення всіх типів інфраструктур суспільного виробництва. Особливе місце тут займає національна інформаційна інфраструктура (ІІ) - це система організаційних структур, яка забезпечує функціонування і розвиток інформаційного простору і заходів інформаційної взаємодії [1]. Вона покликана забезпечити доступ користувачів до інформаційних ресурсів, створення єдиного інформаційного простору України як цілісної держави, поглиблення процесів інтеграції країн СНД, послідовне входження України в Європейську і
Loading...

 
 

Цікаве