WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Теоретичні підходи до визначення та класифікації факторів і принципів територіальної організації виробництва - Реферат

Теоретичні підходи до визначення та класифікації факторів і принципів територіальної організації виробництва - Реферат


Реферат на тему:
Теоретичні підходи до визначення та класифікації факторів і принципів територіальної організації виробництва
Перехід від командно-адміністративних методів управління до ринкової економіки передбачає підвищення ефективності виробництва, зростання життєвого рівня населення. Цьому перш за все повинна сприяти раціональна територіальна організація всіх видів виробництва, виважена регіональна політика. У науковій літературі поняття "територіальна організація продуктивних сил" розглядається по-різному. М.М. Паламарчук територіальну організацію виробництва розглядає як стан територіального зосередження елементів економіки, який дозволяє ефективно використовувати наявні ресурси та отримувати найвищий ефект при мінімальних затратах. Подібної думки дотримуються М.Д. Пістун, Є.Б. Алаєв, В.В. Кистанов та інші. Елементи територіальної організації продуктивних сил розвиваються як у просторовому, так і часовому аспектах. Саме ця особливість розкрита фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України: С.І. Дорогунцовим, П.П. Борщевським, Б.М. Данилишиним, В.І. Куценко, Л.Г. Чернюк та іншими.
В.А. Поповкін територіальну організацію розглядає як сукупність просторових зв'язків та структур, що визначають вплив географічних факторів на життєдіяльність суспільства і водночас через певні організаційні важелі формуються, вдосконалюються суспільством у його інтересах. Заслуговує на увагу підхід окремих авторів, які розглядають територіальну організацію продуктивних сил саме з погляду раціональної їх організації.
Закономірно, що розміщення продуктивних сил повинно бути раціональним. Воно передбачає, на нашу думку, науково обґрунтовану систему просторового оптимального поєднання продуктивних сил, об'єд-наних в єдине ціле, яка включає раціональне розміщення виробничих структур і трудових ресурсів, активне регулювання процесів територіаль-ного поділу праці, забезпечує узгодженість між основними елементами продуктивних сил та підвищення ефективності виробництва. Практика свідчить, що при розміщенні продуктивних сил необхідно застосувати не лише раціональний, але і комплексний підхід, сутність якого полягає у всебічному використанні ресурсів. На розвиток і розміщення продуктивних сил регіону впливають різноманітні фактори. Сучасна економічна ринкова теорія базується на концепції факторів виробництва. Їх вихідне положення стверджує, що результат виробництва забезпечує використання праці, землі та капіталу. Доходостворююча сила при цьому визначається граничними продуктами факторів виробництва за умови зростання впливу одного фактора і відносної стабільності інших. Вільна конкуренція у ринковій економіці обумовлює рівень граничного продукту праці через заробітну плату, капіталу - через прибуток, землі - через земельну ренту. Згідно з такою концепцією, граничний продукт впливає на рівень доходу кожного фактора. Якщо динаміка капіталу випереджує зростання зайнятості, тоді гранична продуктивність капіталу падає. Коли динаміка зайнятості випереджує зростання капіталу - знижується гранична продуктивність.
Класична політична економія розглядала три головні фактори виробництва (праця, капітал і земля): з одного боку, їхнього впливу на формування вартості продукту, з іншого - взаємозв'язку витрат факторів зі створеним продуктом через продуктивність факторів виробництва. На-приклад, Ж.Б. Сей, обґрунтовуючи теорію факторів виробництва, виходив із їхньої рівності, тому необхідно додержуватись поглядів про відповідність одержання доходів від кожного фактора і його частини, вкладеної у продукт. Дещо інший підхід до факторів виробництва обґрунтував Б. Бьом-Баверк (представник австрійської школи), який розподіляв фактори на природні та працю. Капітал він відносив до проміжного продукту, що створюється під впливом взаємодії природи і праці.
Під факторами виробництва А. Самуельсон та Вільям Д. Нордхауз розуміють товари або послуги, які використовуються фірмами у вироб-ничому процесі. Поєднання факторів виробництва з метою отримання продукту здійснюється через технології. Праця цими авторами розгляда-ється через час, витрачений людиною у виробництві, і її відносять до найвирішальніших факторів виробництва. Під капіталом маються на увазі товари довгострокового використання, які забезпечують виробництво інших товарів.
Розгляд концепцій факторів виробництва представниками різних наукових шкіл дозволяє нам зробити висновок, що одні з них розглядали фактори і пільги як умови виробництва, інші додержувалися поглядів на фактори продуктивності через механізм ринкових відносин та функцій в економічному відтворенні.
Такий розподіл факторів занадто узагальнений, тому за ним неможливо вести поглиблений аналіз продуктивності. Політекономи укра-їнської наукової школи розподіляють фактори виробництва за видами, типами, функціями, що наділяються певними ознаками, призначенням (особисті, речові, сукупні тощо). У сучасній економічній теорії розрізняють первинні та вторинні фактори виробництва. Первинні - фактори, що існують незалежно від економічної системи, а саме: природні ресурси і людський фактор. До вторинних - належить капітал. Існує й інший поділ факторів виробництва: на матеріальні - капітал і землю, і нематеріальні - працю. Даний розподіл факторів також дещо дискусійний, тому що дуже узагальнює їх розуміння, не розкриваючи суті та конкретизуючи функції у економічному відтворенні. Необхідно вибрати такий підхід до визначення факторів виробництва, який дозволить більш повно обґрунтувати результати поставленої мети дослідження, маючи на увазі, що сучасне виробництво та механізми його відтворення дуже складні та обумовлюються впливом факторів зовнішньої і внутрішньої, прямої та непрямої дії. Розподіл факторів на капітал, працю і землю у західній економічній науці випливає з концепції, що кожний із них має продуктивність і створює частку доходу власнику цих факторів. З початком інтенсивного розвитку інформатики та її використання в управлінні обґрунтовуються значущість інформації, ризику тощо. Наприклад, американський економіст Шумперт до головного джерела прибутку відносив нові комбінації техніки, технології, створення нових товарів, використання нових джерел сировини тощо. В економічній науці існують інші підходи до визначення факторів виробництва, залежно від того, як вони створюють вартість та прибуток. Робочу силу, наприклад, відносять до суб'єктивних факторів, а засоби виробництва - до об'єктивних. Вважається, що фактори виробництва є речовим фактором, який бере участь у створенні споживчої вартості. Тоді як у створенні вартості, зокрема додаткової, вони не беруть участі, їх вартість переноситься на новостворений продукт працею найманого працівника. Головне посилання такого підходу базується на положенні, що засоби виробництва не можуть самі створювати частину доходу. Тобто їм не притаманна фізична продуктивність.
Найчастіше, розглядаючи фактори виробництва, називають два узагальнюючі фактори: людину і природу, а в конкретній практиці -працю, капітал, землю та підприємство. При цьому праця - це діяльність людини, яка спрямована на досягнення певного корисного результату. Капітал розглядається як накопичені запаси засобів виробництва, що необхідні для ефективного використання
Loading...

 
 

Цікаве