WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Теоретичні аспекти категорії „інноваційний потенціал” - Реферат

Теоретичні аспекти категорії „інноваційний потенціал” - Реферат

інноваційну діяльність, результатом якої і повинно бути задоволення нових потреб суспільства за умови дифузії інновацій.
Ще одним важливим аспектом визначення категорії "інноваційний потенціал" є зосередження авторами уваги, як правило, на рівні господарюючого суб'єкта. Без сумніву, господарюючий суб'єкт є первинною ланкою реалізації інноваційних ідей, їхнім генератором. Але інноваціям властива циклічність і розгалуженість. З одного боку, впровадження інновацій дозволяє суб'єкту господарювання нарощувати обсяги виробництва, отримувати більші прибутки, і знову-таки спрямовувати їх в інноваційну сферу для задоволення потреб ринку і максимізації власного прибутку. З іншого - інновації досить часто мають більший позитивний ефект за межами підприємства-новатора - покращання обороноздатності країни, охоронанавколишнього середовища, підвищення якості освіти тощо. Тобто інновація на рівні підприємства потенційно покращує економічний і соціальний добробут регіону, держави, світу. Тому визначення інноваційного потенціалу регіону, дане Масаловим А. як категорії особливого змісту, що включає не лише інноваційні ресурси й механізми їхнього використання в організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних процесів у регіональній економіці [7], також потребує уточнення щодо можливості визначення інноваційного потенціалу не тільки на рівні регіону.
Як бачимо, існують різні підходи до тлумачення цього поняття. Можна зробити загальний висновок, що інноваційний потенціал є комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності. Для того, щоб уточнити значення цієї категорії на сучасному етапі розвитку світової економіки, розглянемо необхідні складові інноваційного потенціалу.
Більшість авторів, визначаючи інноваційний потенціал, трактують його перш за все як сукупність ресурсів. На нашу думку, сукупність ресурсів - це лише одна із складових інноваційного потенціалу. Більшість авторів виділяють у структурі ресурсів такі елементи, як кадрова, інформаційна, організаційна й матеріально-технічна складові, іноді з матеріально-технічної складової виокремлюють фінансову. Вважаємо за доцільне виділити в структурі інноваційного потенціалу таку ресурсну складову, яка містить елементи "інформація та матеріально-технічні ресурси". Матеріально-технічні ресурси є речовинною основою інноваційного потенціалу, визначають його техніко-технологічну базу, впливають на масштаби і темпи інноваційного розвитку. Формування інноваційного потенціалу може бути ускладнене труднощами їхнього одержання. Тому дуже актуально орієнтувати інноваційний потенціал на створення нематеріаломістких нововведень, що дозволить максимально комплексно використовувати наявну сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відповідно до екологічних вимог, що ставить суспільство до виробників. Так зростає роль інформації. Використання інформації як ресурсу також породжує труднощі з її одержанням, збереженням, перевіркою на достовірність. Недостатність ототожнення наявних ресурсів з інноваційним потенціалом викликана тим, що ринкова вартість суб'єкта господарювання практично ніколи не співпадає з вартістю його активів (наявних ресурсів). Так, протягом більшої частини ХХ століття ринкова вартість була переважно функцією фізичних активів, які фіксувалися бухгалтерською звітністю. Але з початку 80-х років індекс Доу-Джонса почав показувати зростаючий відрив ринкової капіталізації від вартості реальних активів (запасів, будівель, обладнання). Як наслідок, було введено у використання коефіцієнт Тобіна - співвідношення ринкової ціни компанії до ціни заміщення її реальних активів [3, с. 75]. Розрив між цими показниками має різні назви: невидимі активи, організаційні можливості, інтелектуальний капітал. Сьогодні мало хто має сумніви щодо того, що саме інтелектуальний капітал створює основну вартість для акціонерів будь-якої компанії, а компетенція її менеджменту визначається якістю управління цими невидимими активами. Однак ще й донині учені, юристи і бізнесмени так і не домовилися щодо загальних термінів. Наприклад, у США та деяких інших країнах замість терміна "інтелектуальна власність" використовують "інтелектуальний капітал" та "інтелектуальні активи". Цей поділ запропонували американські економісти Патрік Салліван і Девід Тіс. Вони розуміли інтелектуальний капітал як будь-які знання і досвід, які можуть бути перетворені у капітал, а інтелектуальні активи - як унікальні знання, досвід співробітників, які охороняються від несанкціонованого розповсюдження [3, с. 76]. Американці вважають, що захисту підлягають саме інтелектуальні активи, оскільки тільки вони є унікальними. Тому, на нашу думку, в структурі інноваційного потенціалу обов'язково окремим елементом необхідно виділити інтелектуальну складову. Але тоді постає питання - чи це повинні бути просто нематеріальні активи, чи щось більше. Враховуючи важливість інтелектуальної власності як активу, кожна компанія, яка намагається успішно конкурувати на ринку, повинна відповісти на питання про те, які інтелектуальні активи сприятимуть досягненню її мети і як оцінити їхню вартість. Перша спроба знайти якусь точку відліку для об'єктивного визначення вартості інтелектуальної власності була пов'язана з давно відомою категорією "гудвіл", тобто різницею між вартістю матеріальних активів підприємства і реальною сумою, що сплачується за компанію. До кінця 1980-х років гудвіл рідко перевищував 1-2 % від вартості угоди. Потім ситуація почала змінюватись. У 1994 році британська комісія з бухгалтерських стандартів обнародувала дані про те, що в 1976 р. середній по Англії гудвіл складав 1 %, а у 1987 - 44 %. У 1996 році були проведені дослідження, які показали, що гудвіл складає вже 90 % [3, с. 91]. Тоді виникла думка про те, що різниця між бухгалтерськими активами і ринковою ціною підприємства являє собою вартість бренду. Західні країни дозволили включати вартість бренду в офіційну фінансову звітність. Але це породило нову проблему - невідповідність балансової і ринкової вартості компаній, які не мають гучного імені, торгових марок, товарних знаків або займаються інтелектуальним бізнесом - консалтинг, реклама
Loading...

 
 

Цікаве