WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Стратегія розвитку як інструмент активізації економічної динаміки - Реферат

Стратегія розвитку як інструмент активізації економічної динаміки - Реферат

нематеріальних елементів суспільного добробуту.
Для економічного розвитку важливе значення має оптимальне поєднання свідомо керованих і спонтанних рушійних сил, під впливом яких працюють соціальні, економічні, суспільно-політичні та інші інтереси, що створюють стимули вдосконалення людини та суспільства в цілому. У ринкових умовах конкуренція, за висловом автора німецького "економічного дива" Л. Ерхарда, забезпечує природний відбірекономічних агентів з позицій поточної ефективності, який не завжди співпадає з довгостроковими тенденціями та цілями розвитку. Для поєднання і розв'язання поточних і перспективних господарських завдань необхідною є динамічна стратегія розвитку [17].
Особливого значення стратегія економічного розвитку набуває в умовах спрямованості на подолання істотного відставання від рівня розвинених країн, так званого "наздоганяючого розвитку". Зауважимо, що серед вітчизняних економістів популярністю користується також термін "випереджувальний розвиток". Але визначаючи розвиток як якісне неповоротне вдосконалення відтворювальних процесів, на нашу думку, характеристика "випереджувальності розвитку" швидше є іманентною передовим економікам. Складно знайти адекватні критерії, показники і ознаки "випередження" у процесі зміни якості економічного відтворення для країн-аутсайдерів. Випереджальним може бути зростання, яке має співставні показники виміру в різних країнах і характеризує їх вище значення. Натомість, розвитку непередових країн органічно притаманною є ознака "наздоганяючий" як така, що характеризує об'єкт розвитку (країни, що посідають нижчі позиції в певному рейтингу) і несе в собі цільові орієнтири (досягнення рівня країн світового авнгарду).
Концепція наздоганяючого розвитку, основні постулати якої пов'язуються із творами німецького економіста Ф. Ліста, бере початок у ХІХ ст. Поставивши за мету пошук шляхів подолання відсталості тогочасної Німеччини від Англії, Ф. Ліст обґрунтовував доцільність нарощування обсягів випуску продукції німецькою промисловістю, вільної торівлі між країнами приблизно однакового економічного та технологічного рівня, нагромадження інтелектуального та фізичного капіталу за рахунок імпортування сучасного обладнання, залучення іноземних інвестицій та запрошення фахівців, розвитку системи загальної та професійної освіти, підвищення кваліфікації. Завдання наздоганяючого розвитку були розв'язані Німеччиною та США на початку ХХ ст, Німеччиною та СРСР у 30-ті рр. ХХ ст., Японією в 50-60-ті рр., країнами Південно-Східної Азії та Китаєм у 80-90-ті рр.
Проте в ХХІ столітті рецепти динамічного зростання, розроблені і успішно втілені в життя у вищеназваних країнах, виявляються непридатними для використання. За твердженням В.Л. Іноземцева, це пов'язано із перебуванням передових країн на щабелях вищого технологічного укладу (постіндустріального) порівняно із "наздоганяючою" країною. Інструментами ж досягнення постіндустріального рівня розвитку економіки не можуть бути примусові механізми, а тільки одержаний протягом десятиліть, а можливо й декількох поколінь, високий рівень освіти. А відомий досьогодні ефективний стрімкий рух згідно з "наздоганяючим" сценарієм обов'язково передбачав використання мобілізаційних методів у тій чи іншій формі [18].
Безумовно, між економічним розвитком, характерним для суспільств індустріального укладу, і економічним розвитком, орієнтованим на перехід до постіндустріального суспільства, існує принципова відмінність. ЇЇ сутність полягає в тому, що постіндустріальна стадія не є проекцією чи екстраполяцією індустріальної. Як зазначає найавторитетніший дослідник постіндустріального суспільства Д. Белл, індустріальному типу соціальної організації відповідає фабричне господарство, яке ґрунтується на використанні енергії машинами для масового виробництва товарів. Праця в індустріальному суспільстві - це організована, ритмічна і висококоординована взаємодія людей з машинами. Для постіндустріального суспільства характерною є діяльність, пов'язана із обробкою даних, управлінням та інформацією. Це спосіб життя, який зводиться до взаємодії людей, а місце найважливішого "двигуна" економіки посідає наука як вирішальний чинник структурних змін, які безперервно відбуваються в сфері продуктивних сил [19].
Але на сьогодні в Україні індустріальний розвиток ще не вичерпав своїх резервів, в економіці не сформувався п'ятий технологічний уклад, і не досягнута відповідна йому виробнича ефективність. Навпаки, за роки економічного спаду (1991-1999) мали місце процеси деіндустріалізації. Тому навіть за результатами не найуспішнішого 2005 р. приріст виробництва промислової продукції в Україні склав 3,1 %, а ВВП - 2,4 %, що характеризує тенденцію до підвищення частки промисловості у ВВП країни і перебування останньої на індустріальному етапі розвитку. Тому деякі науковці вважають, що перед Україною стоїть стратегічне завдання не прориву від індустріального суспільства до постіндустріального, а завдання прориву від відсталого неефективного індустріального суспільства до передового індустріального, а вже потім - до постіндустріального, інформаційного суспільства: "Ми повинні подолати ілюзорні уявлення відносно можливості забезпечення постіндустріальної трансформації української економіки вже на нинішньому етапі розвитку. Це чистої води романтизм. У дійсності повинно йтися про відповідність утверджуваної моделі завданням реіндустріалізаці" [20].
У контексті формулювання стратегії розвитку держави подібний підхід, на нашу думку, є небезспірним. Адже якщо виходити із імманентності ефективній державній стратегії механізмів вдосконалення відтворювальних процесів у країні, вона з необхідністю повинна включати механізми і підойми для формування у суб'єктів параметрів вибору на користь не тільки розвиненого індустріального, але і постіндустріального суспільства. Оскільки стратегія не наслідує мету системної трансформації, а тільки часткового вдосконалення, то подібний проект, очевидно, складно назвати стратегією державного розвитку внаслідок відсутності бачення історичної перспективи.
Якщо скористатися термінологією французького дослідника економічних механізмів А. Кульмана, який поділяє їх на два типи - закритого (результатом дії яких є відтворення вихідного економічного явища) і відкритого (в результаті дії яких виникає відмінне від вихідного економічне явище), то можна сказати, що стратегія економічного розвитку країни повинна ґрунтуватися на дії механізмів відкритого типу [21]. На відміну від поточного державного економічного регулювання, в основі якого - дія механізмів закритого типу.
Очевидно, що на сучасному етапі, орієнтованому на постіндустріальні цінності, основними є сектори, пов'язані з людським розвитком (освіта, наука, охорона здоров'я), а також із їх ефективним
Loading...

 
 

Цікаве