WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Стратегія розвитку як інструмент активізації економічної динаміки - Реферат

Стратегія розвитку як інструмент активізації економічної динаміки - Реферат

повинен містити аналогічні структурні компоненти. До таких компонент у розвиткові можна віднести цілеспрямованість, якісну мінливість та кількісне зростання. Вищевказаними характеристиками, а також неповоротністю тазакономірністю, категорія розвитку відрізняється від категорії функціонування - простого циклічного руху, який може бути базисом для розвитку як руху за спіралевидною траєкторією, так і для випадкового руху, що може набувати катастрофічних ознак. За критерієм цілеспрямованості розвиток може бути прогресивним, якщо рух відбувається за висхідною траєкторією, так і регресивним, якщо вектор руху є спадним. В основі розвитку - дія діалектичного закону переходу кількісних змін до якісних. Таким чином, якщо зміни - це якісна характеристика процесу розвитку, то зростання відображає його кількісну ознаку.
На відміну від саморозвитку, розвитку притаманні певні ознаки керованості. Тобто, якщо рушійною силою саморозвитку є виключно ринкова саморегуляція, то розвитку - саморегуляція у поєднанні із державним регулюванням [11]. Таким чином, розвиток за своєю економічною природою передбачає можливість зовнішнього регулювання процесами руху суспільства і соціально-економічних систем, що обумовлює наявність окремих суб'єктів із управління розвитком (державних чиновників, вищого менеджменту приватних структур) і об'єктів розвитку (національна економіка, економіка регіону, економіка галузі, приватна підприємницька структура), а також наявність спеціальних методів і інструментів для такого управління. На макрорівні до них відносять стратегії економічного розвитку та індикативне планування (динамічні елементи державного регулювання), а також поточне регулювання (статичний елемент). Розмежування між статичними та динамічними аспектами державного управління економікою лежить не в очевидній площині одномоментності та тривалості в часі, а визначається за критерієм наявності чи відсутності якісних змін у тому чи іншому економічному процесі. У такому розумінні стратегія розвитку країни не повинна включати процеси, спрямовані на забезпечення, за висловом відомого російського економіста В. Марцинкевича, "статичної життєдіяльності", тобто поточного виробництва благ для задоволення вже сформованої структури попиту, щодо якої ставиться завдання підтримки його насиченості [12]. Вона повинна визначати механізми, за допомогою яких у господарюючих суб'єктів формуються параметри вибору на користь більш досконалих відтворювальних процесів у країні.
Зазначимо, що серед чисельних форм реалізації, за допомогою яких здійснюється державне регулювання в ринковій економіці, найважливішими є підпорядковані цілям розвитку фінансова (фіскальна) та грошово-кредитна політика, яка "працює" в економіці внаслідок дії відповідних механізмів. Едвін Дж. Долан, Колін Д. Кемпбелл, Розмарі Дж. Кемпбелл вважають їх навіть достатніми для оптимального державного регулювання економіки. Вони зазначають, що існує всього тільки два джерела урядового впливу на процес кругообігу доходів у державі, величину номінального національного доходу, а також на міру впливу змін номінальних доходів на динаміку реальних величин і рівня цін. Це - фіскальна та грошово-кредитна політика. При цьому під фіскальною політикою вони розуміють політику уряду в сфері оподаткування і державних витрат, тобто податково-бюджетну політику; а під грошово-кредитною політикою - політику регулювання кількості грошей в обігу [13].
Терміном "економічний розвиток" позначають складний багатовимірний процес суспільно-господарських змін, який характеризується як кількісними показниками, так і масштабами та структурою охоплення та безперервністю зростання. При класифікації змін як розвитку вони повинні охоплювати інституціональну структуру суспільства, технологічні та організаційно-управлінські новації, підвищення освітніх та кваліфікаційних характеристик працівників. Дещо перефразувавши російського соціолога С. Кірдіну, можна сказати, що "розвиток країни є прогресом притаманного їй інституціонального середовища" [14]. Терміном же зростання позначають кількісні характеристики змін у економічній системі, зокрема, динаміку ВВП. Й. Шумпетер щодо цього писав, що економічний розвиток характеризує процес переходу народного господарства від закладеного на кожен момент часу центру тяжіння до іншого. Він зазначав, що економічне зростання, яке втілюється лише в показниках збільшення кількості населення або зростання суспільного багатства, не можна ототожнювати з процесом розвитку, якщо зростання не спричиняє виникнення нових в якісному аспекті явищ [15].
Зміни, як якісна, та зростання, як кількісна характеристики процесу розвитку, лягли в основу формулювання економістами моделі "зміни плюс зростання", яка стала стрижнем "планування розвитку" і найважливішого інструмента державної економічної політики в 50-70-ті рр. ХХ ст., спрямованої на досягнення стратегічних цілей за допомогою регулювання обсягів та структури сукупного попиту та сукупної пропозиції.
Терміни "економічне зростання" і "економічний розвиток", за спостереженням всесвітньо відомого дослідника в галузі економічної історії Ф. Броделя, вживаються як взаємозамінні в англійській та італійській мові. Але економісти з Латинської Америки розрізняють "розвиток" як процес, пов'язаний із структурними змінами в економіці, і економічне зростання, яке "нейтрально" характеризує тільки збільшення в країні доходу на душу населення. Ф. Бродель пише, що для успіху економічної модернізації економісти повинні вести спостереження за різними явищами: тими, що якісно характеризують систему ВВП, і тими, які характеризують динаміку доходів у розрахунку на душу населення [16].
У 80-90-х рр. ХХ ст. технологія "планування розвитку" доповнилася розробкою моделі "стратегічного управління процесами розвитку". Особливістю цього підходу є орієнтація здебільшого на всебічний розвиток особистості із притаманною їй системою не тільки матеріальних, але й духовних потреб. Поява такого підходу пов'язана із становленням у розвинених країнах так званої постіндустріальної економіки, специфікою якої є інтелектуалізація виробництва. Внаслідок цього у 80-90-ті рр. минулого століття у розвинених країнах відбулася зміна типу відтворення, форм нагромадження і як наслідок - уявлень щодо критеріїв ефективності економічних процесів. Умовою економічного зростання постіндустріальних країн стала інтелектуалізація виробництва та мобільність працівників, а інструментами досягнення - високий рівень освіти і "вкорінене" у більшості працівників прагнення до творчої самореалізації та інших форм розвитку особистості. Тому розвинені країни в динамічній перспективі орієнтуються на збільшення не тільки матеріально-речових форм багатства. Адже їх рівень все більше визначається темпами і пропорціями нагромадження
Loading...

 
 

Цікаве