WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Ресурсна база споживчого кредитування та джерела її формування - Реферат

Ресурсна база споживчого кредитування та джерела її формування - Реферат

кошти є недостатніми для їх фінансування. Крім того, кошти вкладників не зовсім прийнятні для фінансування довгострокових програм споживчого кредитування. Якщо по кредитах, наданих на придбання споживчих товарів за програмою "Стандартна розстрочка", маржа становить до 14 %, то за програмами "Житло" або "Авто в кредит" - 6 % . Тому кредитуючи населення на споживчі потреби, комерційні банки намагаються використатимеханізми залучення більш дешевих кредитних ресурсів. Так, депозитні кошти, міжбанківські кредити та позики НБУ є найбільш універсальними джерелами активних операцій. Вони, зокрема, використовуються і в процесі фінансування споживчого кредитування. Кошти власного капіталу, як правило, направляються на забезпечення інвестиційного кредитування або інших капітальних вкладень. Зовнішні позики залучаються для забезпечення операцій довгострокового кредитування, як правило, з використанням валютних коштів. Кошти, отримані від емісії та розміщення власних цінних паперів (на внутрішньому ринку) направляються на розвиток банківської інфраструктури або на фінансування довгострокових кредитів у національній валюті. Основним джерелом фінансування довгострокових валютних програм споживчого кредитування є зовнішні позики. Зовнішні позики складаються з двох основних джерел: ресурси міжнародних фінансових організацій; кошти, залучені на міжнародних ринках. Провідну роль у забезпеченні коштів міжнародних фінансових організацій відіграє Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Серед позичальників можуть бути як державні установи, так і корпоративні клієнти. Для вітчизняних банків важливим є вихід на європейський фінансовий ринок. Провідна роль тут належить Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Міжнародні кредитні ринки поділяються на такі види: ринки цінних паперів іноземних емітентів і європаперів (у цій групі найпоширенішими є єврооблігації та інші короткострокові інструменти запозичення); ринки синдикованих єврокредитів, що дозволяють позичальникам користуватися ресурсами кількох кредиторів одночасно. Ціна розміщення євробондів визначається на базі рейтингу позичальників, що присвоюються міжнародними рейтинговими агентствами (наприклад "Mody"s Invesstors Service", "Standard&Poor"s", "Fitch IBCA"). Для країн, що розвиваються, прийнятним вважається діапазон від 6 до 11 % річних. Таким чином, вітчизняні банківські установи використовують декілька форм залучення зовнішніх ресурсів. По-перше, це кредити Світового банку, ЕБРР та інших міжнародних фінансових організацій. По-друге, це кредити, отримані в результаті так званої сек'ютирізації (securities - цінні папери) активів банків. По-третє, синдиковані кредити. По-четверте - випуск єврооблігацій. На сьогодні на світовому фондовому ринку складається прийнятна кон'юнктура для випуску єврооблігацій та синдикованих позик. Синдиковане кредитування зводиться до надання групою банків позик одному позичальнику. Таке спільне фінансування обумовлене значними потребами в ресурсах, які не під силу зібрати окремим банкам. У такому випадку кожний банк надає частку загальної суми кредиту на визначених умовах під гарантії повернення одного з банків - гаранта. Останній очолює кредитний консорціум. Позичальник має змогу вибрати самостійно головний банк, керуючись власним баченням партнерських стосунків. Загалом, синдиковані кредити надають більш ніж 1200 міжнародних банків [ 4].
Єврооблігація (європапір) - це цінний папір, який:
- проходить андеррайтинг і розміщується за допомогою синдикату андеррайтерів, хоча б два учасники якого зареєстровані в різних країнах;
- пропонується в значних обсягах в одній або декількох країнах (крім країни реєстрації емітента);
- може бути придбана на первинному ринку (в тому числі за підпискою) тільки за посередництвом кредитної організації або іншого фінансового інституту.
Згідно з нашим законодавством українські емітенти можуть випускати облігації, номіновані тільки в національній валюті. Тому вітчизняні емітенти єврооблігацій не випускають. Вони випускають спеціальні сертифікати участі в кредиті (Loan Participation Notes, LPN). У такій схемі формально емітентом цінних паперів виступає зарубіжний банк, який розміщує LPN серед іноземних інвесторів. На отриману від розміщення паперів суму іноземний банк надає кредит вітчизняному позичальнику. За такі послуги емітенту потрібно сплатити комісію банку - емітенту приблизно 0,1 % суми емісії.
Існує також гарантована схема фідуциарного запозичення, так звана SPV (Special Purpose Vehicle). У такому випадку формальним емітентом виступає спеціалізована дочірня структура позичальника SPV, а випущені SPV-облігації гарантуються материнською компанією (позичальником) [5].
За принципом SPV побудований і інший механізм залучення валютних ресурсів - сек'ютиризація. Сек'ютиризація - випуск підприємством або банком цінних паперів, забезпечених активами. В основі принципу сек'ютиризації - перетворення неліквідних активів (наприклад, кредитів, наданих на будівництво нерухомості під заставу такої нерухомості). Як у вападку з випуском єврооблігацій, для сек'ютиризації утворюють спеціальну структуру SPV. Інвестори купують не цінні папери українського банку, а цінні папери SPV. Якщо, наприклад, позичальник власними борговими зобов'язаннями може залучати ресурси під 10,5 % річних, то, використовуючи схеми сек'ютиризації з такими активами, як високозабезпечені іпотечні кредити, відсоток по залученнях може бути знижено до 6-8 % річних [6].
Перспективним шляхом залучення великих обсягів ресурсів є випуск власних акцій. Незважаючи на незначні випадки публічного розміщення акцій в Україні, Initial Public Offering (ІРО) може стати революційним шляхом отримання великими емітентами значних додаткових ресурсів. Первинним публічним розміщенням цінних паперів, або ІРО, називається публічний продаж акцій компаній на біржі широкому колу інвесторів, що здійснюється вперше. Де-факто розміщення акцій додаткової або першої емісії передбачає, що частина відповідного бізнесу буде передана новим акціонерам. Поява ІРО викликана тим, що провести залучення капіталу через кредитування або облігаційні позики вдається не завжди. Отримання позики передбачає її повернення. Продані на вільному ринку облігації потрібно погашати. Той, хто придбав акції, розраховує на курсовий зріст. А гроші, отримані від розміщення акцій, повертати не потрібно. На зовнішньому ринку замість акцій підприємства часто продають так звані депозитарні розписки. Депозитарна розписка - цінний папір, що емітований на зарубіжному (зовнішньому)
Loading...

 
 

Цікаве