WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Проблеми створення ефективної системи управління соціальною інфраструктурою села - Реферат

Проблеми створення ефективної системи управління соціальною інфраструктурою села - Реферат

історичних волостей.
Життєздатність і дієздатність волості забезпечувалася насамперед її самоврядуванням. Узявши на себе відповідне коло специфічних соціально-економічних функцій, волості заповнили діри системи державних органів, забезпечуючи ті сфери громадського життя, що виявилися непосильними для бюрократичних структур. Волості вирішували практичні завдання місцевого значення. У їхньому веденні були освіта, охорона здоров'я, ремонт доріг, статистика, сільське господарство та ін. Завдяки волості медицина "прийшла" до селян, а в селах з'явилися вчителі. Одержуючи від селян значну частину коштів, волості витрачали ці кошти переважно на нестатки селянства. Фінансовою основою діяльності волості були місцеві податки. Бюджети волостей складалися зі зборів, якими обкладалося населення. Усі ці кошти залишалися на місцях. Більше того, з початку XX століття уряд виділяв цільові суми на окремі заходи (здійснення плану загального навчання, агрономічні заходи тощо) Основною статтею витрат волостей (близько 70 % коштів) було фінансування освіти і охорони здоров'я. Витрати на самоврядування не перевищували 5 %.
Тим часом, донедавна роль і самостійність місцевих органів у вирішенні даних питань були невиправдано занижені. У перші роки радянської влади виділилися та існували два основних види систем місцевого управління. Перший, збережений з дореволюційних часів, складався з чотирьох адміністративних ступенів - губернія, повіт, волость, сільрада. Прикладом другої системи були районовані об'єднання - край (область), округ, район, сільрада. Друга система під натиском директивного районування поступово цілком витіснила першу. В основу першої було покладено принцип успішного досягнення центральною владою переважно адміністративних і фіскальних цілей. В основі другої лежав принцип плановості народного господарства.
За зовнішньою схожістю систем (рівняння району по повіту, округу по губернії з виділенням краю (області) як одиниці надгубернського значення), в основі нового ланцюга ланок місцевого господарства і управління лежали зовсім інші принципи. Ці принципи були відбиті в прийнятому в 1929 р. на сесії ВЦВК "Положенні про крайові (обласні), окружні і районні з'їзди рад і їхні виконавчі комітети", яким чітко розмежовувалися функції як між центральними, так і між внутрішньообласними органами.
Керування всіма ланками соціальної інфраструктури було зосереджено на рівні району. Утворення великих адміністративно-територіальних одиниць обласного рангу відкривало перспективи досить широкомасштабної і самостійної від центру господарської діяльності з урахуванням місцевих особливостей і ресурсів. Однак у другій половині 30-х рр. економічно обґрунтоване розмежування територій було переглянуто. Число адміністративних областей збільшилося майже втроє [7, с.137]. Повсюдно взяли гору волюнтаристські підходи у формуванні надзвичайно роздробленої і не маючої власної економічної бази системи місцевого господарства. У процесі подальшої еволюції дана система перетворилася в жорстко централізоване утворення, що характеризується всевладдям центру і повним економічним безправ'ям місцевої влади.
У світовій практиці існує дві моделі місцевого самоврядування: англосаксонська (англійська) і континентальна (французька). У межах англосаксонської моделі місцеві представницькі органи виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і відсутнє пряме підпорядкування нижчих органів вищим. На місцях немає уповноважених центрального уряду, що опікують місцеві представницькі органи. Контроль за діяльністю місцевих органів здійснюється в основному непрямим шляхом через центральні міністерства і суд. Місцеві органи є складовою частиною механізму держави. Прийнятий у законодавстві цих країн термін "місцеве управління" для позначення організації і діяльності місцевих органів вказує лише на локальний характер.
Континентальна (французька) модель ґрунтується на сполученні прямого державного управління на місцях і місцевому самоврядуванні. Родоначальницею даної моделі є Франція. Вона нагадує ієрархічну піраміду і характеризується визначеною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. У більш загальному вигляді в законодавстві країн сучасного світу повноваження місцевих представницьких органів підрозділяються на обов'язкові і факультативні (добровільні). До обов'язкових належать ті, яким надається загальнодержавне значення і які повинні виконуватися в обов'язковому порядку (практично всі галузі, що відносяться до поняття "соціальна інфраструктура"). Факультативні повноваження реалізуються місцевою владою на власний розсуд, залежно від конкретних фінансових можливостей. До них відноситься те, що пов'язано з різними соціальними і культурними функціями, такими як: утримання парків, бібліотек, будинків для бідних та інвалідів тощо.
Нове завжди входить у життя важко і найчастіше болісно. Це повною мірою стосується впровадження в нашу економічну систему нового не лише за формою, але і за сутністю інституту місцевого самоврядування. Розпад соціалістичної системи рад відкрив шлях до відтворення місцевого самоврядування на демократичних засадах. У цьому процесі необхідно творчо використовувати досвід як минулих форм самоврядування, так і закордонних країн, що одержали світове визнання і довели свою ефективність.
Проект Закону України "Про територіальний устрій України" передбачає створення таких рівнів адміністративно-територіальних одиниць - громада-район-регіон [5, с. 2]. При цьому реформування територіального устрою повинно здійснюватися "знизу догори", тобто перетворення відбуватимуться на рівні громад і районів, оскільки саме на цих рівнях має надаватися найбільша кількість послуг громадянам. Громада - базовий рівень територіального устрою, утворюється з одного або декількох поселень за умови, якщо в її межах проживає, як правило, не менш, як 5 000 жителів. Район - об'єднання громад для забезпечення реалізації спільних інтересів, має відповідну транспортну, інформаційну та іншу інфраструктуру, утворюється за умови, якщо в його межах проживає, як правило, не менш, як 70 000 жителів.
Громада - це влада, що володіє власною компетенцією в межах, наданих їй законом, що має виборні органи і власні ресурси для нормального функціонування всіх суб'єктів, що господарюють, і забезпечення життєдіяльності населення своєї території. Це складний і багатофункціональний організм, що вимагає великих знань у всіх галузях життєдіяльності громади, і особливо в галузях соціальної інфраструктури села. З погляду управління, громаду варто розглядати як систему, що динамічно розвивається і складається із суб'єктів та об'єктів управління (рис. 2).
Рис. 2. Взаємозв'язок і співпідпорядкованість суб'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури в громаді
Суб'єкт управління виробляє керуючий вплив для об'єктів соціальної інфраструктури села, а ті, сприймаючи їх, змінюють свою діяльність відповідно доотриманих вказівок, з метою задоволення населення послугами соціальної інфраструктури. Про те, що об'єкт відреагував на сигнал, отриманий зверху, суб'єкт управління довідається з
Loading...

 
 

Цікаве