WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

економіку.
Складність розробки національно орієнтованої стратегії соціально-економічного розвитку на засадах постіндустріалізму для України в сучасних умовах зрозуміла. Адже в теоретичних моделях економічного розвитку розкриваються лише типові риси парадигмального змісту, що не підлягають тимчасовим кон'юнктурним коливанням і є відносно сталими впродовж тривалого часу [1, с. 163]. У той же час аналіз ефективності впро-вадження моделі одного типу в різних країнах свідчить про абсолютно різні результати [2]. Так, ринкові трансформації за моделлю так званного Вашингтонського консенсусу, що успішно реалізуються в країнах Східної Європи, були абсолютно неефективними в країнах СНД.
Це свідчить, на нашу думку, про значні відхилення механізмів розвитку і результатів їх реалізації під впливом багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів суто національного характеру, починаючи із принципів економічної політики держави та задіяних при цьому механізмах і закінчуючи менталітетом населення, адаптаційним потенціалом країни щодо необхідних ринкових трансформацій тощо. Розробка ж стратегії, яка б забезпечувала зміну економічної системи конкретної країни на ринкових засадах з одночасним спрямуванням розвитку на перехід до вищого, постіндустріального щабля цивілізаційної ієрархії, надзвичайно складна, бо вимагає врахування в першу чергу індивідуалізованих природно-суспільних властивостей і соціально-економічних характеристик цієї країни, адаптаційних можливостей її населення та економіки у контексті активного впливу ендогенного характеру.
Є декілька причин такої тривалої невизначеності зі стратегією подальшого соціально-економічного розвитку України, відмінних за своєю природою. У найбільш загальному вигляді їх є дві. По-перше, це неконсолідованість суспільства, неузгодженість інтересів та різне бачення кінцевих цілей представниками урядових структур, політичних і гро-мадських організацій тощо. По-друге, внаслідок політичної, інституціональної, економічної, соціальної кризи в країні сформувалось так зване "зачароване коло". На фоні скорочення державного регулювання та його невідповідності сучасним вимогам, відсутності правового забезпечення висхідного економічного розвитку на ринкових засадах, неефективності податкової системи, консервативності структури господарства та його низького техніко-технологічного рівня і, в цілому, низької конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, - з перших років незалежності в країні за схемою "ланцюгової реакції" відбулися "обвальний" за характером:
- занепад вітчизняного виробництва;
- погіршення фінансової ситуації із загостренням фінансової незабезпеченості необхідних техніко-технологічних і структурних трансформацій, інформатизації розвитку тощо;
- відплив українського капіталу за кордон і гостра інвестиційна криза;
- різке погіршення якості життя, зниження добробуту населення;
- падіння пропозиції з боку вітчизняного виробника та платоспроможного попиту - з боку населення;
- експансія іноземних виробників на вітчизняному ринку з дуже невигідною для України структурою імпорту;
- зниження конкурентоспроможності національної економіки.
Це викликало низку парадоксів системоформуючого характеру:
- велика частка (майже 60 %) нерентабельних, зокрема збанкрутілих, підприємств, фірм - відсутність задіяної процедури банкрутства;
- фінансова незабезпеченість перебудовних процесів у виробництві - при певній стабільності національної валюти останні роки та суттєвому відплив за кордон вітчизняного капіталу;
- гостра необхідність підвищення продуктивності виробництва - і велика фінансова підтримка абсолютно неперспективних підприємств;
- декларування необхідної інформатизації та інтелектуалізації виробництва і скорочення науково-технічного потенціалу країни; бюджетного фінансування сфери освіти і науки;
- приватизація підприємств не для підвищення їх подальшої прибутковості, конкурентоспроможності інвестування в основний капітал, а для наповнення бюджету, тобто "проїдання";
- потреба у зростанні вітчизняного платоспроможного попиту - і різка державна протидія цьому через: а) недосконалу систему податкообкладання вітчизняного виробника і населення; б) відсутність державної підтримки малого і середнього бізнесу; в) невідповідність оплати праці її обсягам, кваліфікації тощо;
- пряме чи опосередковане запровадження світових цін на ринку товарів, освітніх та медичних послуг - і в кілька разів нижче за світовий рівень оплати праці.
Існування згаданого вище "зачарованого кола" макроекономічних і соціальних феноменів та парадоксів нашого суспільного життя (навіть у їх дуже стислому викладі) здавалося б "апріорі" визначають надзвичайну складність реалізації в Україні будь-якої із задіяних у інших країнах моделей висхідного розвитку і переходу до постіндустріального суспільства. І все це відбувається, на жаль, на фоні зростаючої політичної нестабільності в суспільстві, з одного боку, та загострення негативів і викликів глобалізації - з іншого. У цих умовах закономірним є широкий діапазон думок і уявлень про можливі моделі і стратегію переходу України допостіндустріального суспільства, який відбиває вітчизняна наукова думка.
Розглядаючи питання щодо ефективної стратегії подальшого розвитку України в контексті забезпечення конкурентоспроможності національної економіки (що є одним з основних пріоритетів державної розбудови країни), Я.А. Жаліло вважає найбільш дискусійним питання щодо механізмів забезпечення такої конкурентоспроможності. "Одні фахівці, - вважає він, - пропонують віддати пріоритети стратегії "технологічного ривка", інші - посиленню інвестиційного напряму забезпечення структурної перебудови…, зустрічаються думки про необхідність зміцнення національної грошової одиниці та посилення впливу фінансової політики в цілому" [18, с. 406-407]. Далі Я.А. Жаліло, вважаємо цілком закономірно, зауважує, що при певних позитивах кожної з них жоден із цих напрямів сам по собі не виконує функцію ініціатора злагодженої і продуктивної праці в Україні. Він підкреслює, що зазначені моделі повинні носити коригувально-допоміжний характер щодо базової (ринкової) моделі управління економікою, забезпечу-ючи розвиток внутрішнього середовища для ефективного і прибуткового функціонування цієї моделі.
Зважаючи на реалії сьогодення, можна погодитись з думкою професора А.С. Гальчинського, що "модель економічної політики, яку ми намагались реалізувати в попередній період, не в змозі розв'язати найгостріші суперечності, які сформувались у ході реформ, забезпечити створення надійного фундаменту економічного зростання, радикально змінити ситуацію в соціальній сфері" [21, с. 30].
Тому, обґрунтовуючи "нову модель економічного розвитку України" (у контексті глобалізації), професор А.С. Гальчинський зазначає, що, вибираючи між двома, на його думку, єдино альтернативними варіантами - "фактично чинної тепер неоліберальною моделлю" подальших перетворень і "переходом до інституційної моделі ринкових перетворень... на принципах дирижизму" з боку держави, - він віддає перевагу другій версії [21, с. 31].
Далі він зазначає, що "в міру стабілізації економічної ситуації й усу-нення економічних деформацій значущість чисто ліберальних принципів зростатиме і у нас". І тому, на його думку, доцільно визначати "нашу стратегію розвитку як стратегію відкладеної лібералізації" [21, с. 37].
Підсумовуючи сказане, необхідно погодитись із В.М. Гейцем, який підкреслює, що на основі досвіду перших років перебудови в Україні некоректно робити висновок "про неспроможність ліберальної моделі" [21, с. 15]. Тобто
Loading...

 
 

Цікаве