WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

розвитку, демократизацією політичних інструкцій, підсиленням міждержавних інтеграційних процесів, підвищенням суспільної продуктивності праці на основі міжнародної економіки інтеграції, поглибленням міжнародного поділу праці, розвитку світових та регіональних ринків в умовах нормального, "законозабезпеченого" конкурентного середовища.
У той же час в останні роки дуже посилюються негативні процеси так званої силової чи неупорядкованої глобалізації, які знецінюють вплив ООН на політичну і воєнну стабільність світу, зумовлюють економічний диктат могутніх транснаціональних корпорацій, несуть у собі виклики і загрози більшості країн світу. У першу чергу це відбивається у деформації основних механізмів ринку, зростанні нееквівалентного обміну між країнами, у примусовому збільшенні масштабів неефективного ресурсовилучення у слаборозвинених країнах, їх подальшому занепаді тощо.
Ю. Пахомов, наголошуючи на руйнівному впливі неупорядкованої глобалізації, називає як найбільш вражаючі такі моменти:
1) різке збільшення пов'язаного з нееквівалентним обміном розриву у рівнях розвитку між слабкими і сильними країнами, що зумовлює наростання екологічних, соціальних і фінансово-економічних ризиків;
2) антиліберальне переродження інструментів конкуренції, яка не заохочує відстаючих, а "знищує багатьох з тих, хто в інших умовах мав би шанс вижити" [15].
Крім того, на його думку, це стосується не тільки окремих об'єктів господарської діяльності, але й цілих країн.
Таким чином, "силова" глобалізація, яка стає важливою закономірністю розвитку світового простору в ХХІ столітті, діє всупереч інтересам більшості країн світу і практично ускладнює реалізацію в них моделі стійкого розвитку. Тому для забезпечення економічного зростання на засадах стійкого, соціально спрямованого і екобезпечного розвитку в умовах глобалізму Україні потрібно активно вирішувати стратегічні завдання свого розвитку щодо захисту національних інтересів.
Тим більше, деякі вчені, зокрема відомий американський дослідник Пітер Ратленд, мабуть, зважаючи на подвійний - і позитивний, і негативний - характер глобалізації, підкреслює, що "глобалізацію частіше супроводжує пожвавлення, а не затухання націоналістичних тенденцій", бо нерівність між країнами ... "росте із загрозливою швидкістю, поділяючи світ на переможців і переможених" [17, с. 17].
Необхідно зазначити, що в ХХІ столітті феномен глобалізації виходить за "чисто экономические рамки" і збільшує вплив на всі сфери суспільної діяльності - політику, ідеологію, культуру [14, с. 23]. А.С. Філіпенко вважає, що "глобалізація економіки поставила перед урядами багатьох країн проблему пошуку нового змісту механізмів адаптації внутрішнього економічного та політико-правового середовищ до сучасних умов економічної діяльності", вона змушує "уряди створювати умови зростання і процвітання нації, виходячи з оптимальної та передбачливої стратегії розвитку внутрішніх чинників конкурентоспроможності ..." [21, с. 45].
Сьогодні наукова думка в Україні особливу увагу приділяє визначенню такої стратегії її реформування та входження у світовий економічний простір, яка б забезпечила не тільки висхідний економічний розвиток, але й її економічну безпеку, збереження національної самобутності.
Президент України Л. Кучма, наукова громадськість неодноразово звертали увагу не тільки на надто повільне реформування економіки, але й на велику залежність української економіки від зовнішніх чинників і наголошували на необхідності результативних, цілеспрямованих на економічне зростання, економічний розвиток реформ [20].
На думку академіка В.М. Гейця, результативність реформ повинна виражатися не тільки у економічному зростанні, але й у доступі населення до освіти; забезпеченні здоров'я населення, збереженні довкілля; високоефективній і прозорій діяльності державних інституцій, стабільному енергозабезпеченні тощо. Справедливо вважаючи, що ринкові реформи ще не зовсім завершені, вчений акцентує увагу на необхідності "реалізації комплексної стратегії розвитку, яка дає змогу забезпечувати ефективний взаємозв'язок між людськими, фізичними галузевими структурними аспектами". При цьому в її реалізації, на думку В.М. Гейця, на відміну від ідеологічних засад Вашингтонського консенсусу, які було покладено в основу розвитку України в 90-і рр., необхідно прийняти рекомендації Світового банку, де пріоритетними виступають: забезпечення високоякісного управління; розвиток інституціонального середовища, транспарентність прийняття рішень; дієвість правових і судових процедур; продуманість систем регулювання тощо. Ураховуючи українські релігії, В.М. Геєць вважає першочерговим також формування повноцінного ринку праці, фондового ринку; нагромадження приватного капіталу на основі капіталізації доходів; широке залучення до інвестиційних ресурсів заощаджень населення і амортизаційних ресурсів та інтенсифікацію інноваційної діяльності; ство-рення нових організаційно-правових форм господарювання, розвиток холдингів, фінансово-промислових груп, транснаціональних компаній [21, с. 16].
Виходячи з цього, вбачаємо, що до основних імперативів соціально-економічного розвитку України на початку ХХІ століття необхідно віднести:
- збалансоване поєднання державних та ринкових регуляторів економічного зростання;
- соціальну спрямованість економіки із забезпеченням соціального партнерства, справедливого розподілу матеріальних і духовних благ, покращання якості життя населення в особі кожної конкретної особистості;
- правовий та економічний протекціонізм держави із захисту вітчизняного ринку та ствердження на ньому вітчизняних виробників, їх активної участі у міжнародних інтеграційних процесах;
- високі темпи економічного зростання на основі запровадженняінформаційно-інтелектуальних технологій, докорінних структурних трансформацій у господарстві з переважним розвитком сфери інтелектуальних, інформаційних, фінансових, транспортних та інших послуг і, головне, третинного і четвертинного секторів;
- випереджаючий пріоритетний розвиток новітніх галузей на основі інформаційно-інтелектуальних технологій;
- активне впровадження інновацій і техніко-технологічне переозброєння традиційних галузей господарства;
- активізацію інвестиційних процесів на основі нагромадження національного фінансового капіталу, широкого залучення заощаджень населення;
- інформатизацію суспільного життя через активну участь країни у формуванні глобального інформаційного простору, світової мережі глобального мобільного зв'язку тощо;
- дематеріалізацію виробництва;
- реалізацію принципів стійкого розвитку для збалансування його соціально-економічних і екологічних аспектів;
- формування інтелектуального капіталу як пріоритетної складової інтегрального капіталу в цілому;
- перетворення зовнішньоекономічної сфери із дестабілізуючого фактора економічного розвитку на інструмент макроекономічної стабілізації;
- запровадження нової ідеології поведінки суб'єктів господарювання, яка б не тільки забезпечувала їх успішну адаптацію до ринкових умов, гармонізацію інтересів вітчизняного виробника і держави, але й сприяла їх інноваційному розвитку з метою підвищення прибутковості, конкуренто- та платоспроможності.
Більшість із цих положень не були реалізовані в практиці державного будівництва.
Як зазначалось вище, наукове обґрунтування і термінове впровадження стратегії інформаційно-інноваційного зростання на засадах його соціалізації та екологізації на основі вищенаведених імперативів постіндустріального розвитку дозволить створити конкурентоспроможну національну
Loading...

 
 

Цікаве