WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

капіталом у постіндустріальному суспільстві є знання та кваліфікація Людини, "живий капітал", Л.Д. Кучма підкреслив, що високий науково-освітній та технічний рівень кадрового потенціалу України може зробити її шлях "до сучасних надбань постіндустріального суспільства значно коротшим, ніж у держав Африки та Латинської Америки" [20, с. 13].
Надзвичайну поширеність останні роки Концепції постіндустріального суспільства, при дещо своєму негативному ставленні до неї, визнає С. Мочерний [12]. Певну її, як на його думку, недосконалість він пояснює нерозробленістю в працях Д. Белла та його послідовників методологічних основ такого дослідження. С. Мочерний вважає, що перетворення Концепції постіндустріального суспільства у теорію вимагає її глибокого методологічного обґрунтування за умови, що "практика не буде заперечувати процесу становлення такого суспільства" [12, с. 54, 58]. Коментуючи цю думку, вважаємо за необхідне зауважити, що, по-перше, останні роки теорія постіндустріалізму інтенсивно розробляється, формуються нові напрями економічної теорії, пов'язані зі становленням "нової (постіндустріальної, інформаційної) економіки", створюються концепції і моделі, у яких формалізуються економічні процеси [13, 16, 23], а, по-друге, досвід розвитку передових країн світу переконливо свідчить про практичне значення Концепції постіндустріалізму та доцільність її застосування при розробці стратегії висхідного соціально-економічного розвитку. Розглядаючи сучасний стан країн із позицій цивілізаційної пара-дигми, А.С. Філіпенко зауважує, що "нині у світі співіснують індустріальні моделі… з елементами доіндустріальних форм (найменш розвинені країни), перехідні економічні системи (держави колишнього СРСР, країни Центральної і Південно-Східної Європи) і власне постіндустріальні (інформаційно-технологічні) моделі економічного розвитку (країни ОЕСР). На його думку, нова інформаційно-технологічна модель розвитку спира-тиметься на так звані тверді (постіндустріальна техніка і технологія) та м'які структури (інформатика, космічні системи, нетрадиційні джерела енергії та споживання) [21, с. 51].
Постіндустріальне суспільство, як зазначалось вище, почало формуватись у найбільш розвинених країнах світу лише у другій половині ХХ століття. Саме у цей час постіндустріалізм формувався як нова парадигма соціально-економічного розвитку світової спільноти, яка базується на єдиному ефективному для людства типі революції - науково-технічному. Саме вона досконало змінює тип економічних відносин, систему загальнолюдських цінностей, структуру продуктивних сил, характер і спрямованість суспільного природокористування тощо і протікає дуже диференційовано в часі і просторі.
Ще наприкінці ХХ століття були досить чітко сформовані такі основні риси та закономірності постіндустріального суспільства, як високий рівень дематеріалізації виробництва; перетворення людського капіталу в основну складову національного багатства країни; активна інформатизація світового простору та перетворення інформаційних та інтелектуальних ресурсів у основний потенціал висхідного розвитку; поширення глобалізаційних процесів у широкому діапазоні їх позитивів та негативних викликів; розбудова третинного, четвертинного і п'ятеринного секторів економіки; формування світових ринків капіталу, інформації, інтелектуальних послуг; технічне переозброєння виробництва на основі новітніх технологій тощо.
Необхідно підкреслити, що досвід розвинених країн свідчить, що перехід до постіндустріального розвитку вимагає виразного соціального спрямування економіки, досягнення високої ефективності виробництва з пріоритетним розвитком третинної та четвертинної сфер, поступового "піднесення людини", знання якої стають головною продуктивною силою суспільства.
Вважаємо, що, враховуючи зазначені постулати, перехід України до постіндустріального розвитку на більш високий щабель цивілізаційної ієрархії базується не тільки на широкомасштабній перебудові економіки, але й на глибоких системних трансформаціях усього суспільства, його світогляду, метафілософії мислення тощо. Реалізація таких трансформацій вимагає консолідованих зусиль усіх гілок влади, усієї нації, її розуміння, що альтернативою прискореного соціально-економічного зростання на засадах свідомої та ініціативної участі в цьому процесі всіх верств населення є довічна консервація того зубожіння, у якому воно нині опинилося.
Важливою передумовою постіндустріального розвитку виступає врахування як зовнішніх, так і внутрішніх чинників сучасного розвитку будь-якої країни. До внутрішніх належать: необхідність накопичення національного капіталу для фінансового забезпечення такого розвитку; удосконалення всієї управлінської вертикалі, різке зростання продуктивності праці на засадах інформатизації виробництва і відповідне підвищення зайнятості у нематеріальній сфері; забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного виробника, необхідної для формування внутрішнього ринку та задоволення експортних потреб; підвищення загального і культурно-технічного рівня населення тощо.
До зовнішніх чинників, що суттєво впливають на соціально-економічний розвиток країн, потрібно в першу чергу віднести процеси інтернаціоналізації та їх максимально повного виразу - глобалізації, що може активізуватися на межі тисячоліть. М. Косолапов вважає, що "интернационализация ... универсальна по охватываемым объектам и пространству. Хотя не обязательно вовлекает всех участников международной жизни" [10, с. 233-234].
Активізація різноспрямованих інтеграційних та глобалізаційних процесів наприкінці ХХ століття, у першу чергу розвиток могутніх транснаціональних компаній, надзвичайно висока концентрація матеріальних, фінансових, інформаційних і інтелектуальних ресурсів приблизно у 8-10 країнах (тобто близько 5 % загальної їх кількості на політичній карті світу), створення могутніх світових фінансових установ, які виступають слухняними інструментами захисту інтересів саме цих країн, - усе це привело до формування єдиного економічного світового простору. Крім національних економік, його важливими складовими стали: єдині світові ринки фінансового капіталу, інформації, інтелектуальних послуг, макрорегіональні та регіональні ринки товарів, праці, транспортних, рекреаційних та інших послуг, фінансово-промислові велетні - транснаціональні компанії, які за своєю потужністю починають навіть випереджувати найбільшрозвинені країни.
У виступі Президента України Л.Д. Кучми підкреслено, що "… ми зобов'язані враховувати не лише позитивні, але й негативні явища, які виразно виявилися на нинішньому етапі глобальних процесів. Ідеться про стратифікацію держав, яка не згладжує, а навпаки, поглиблює небезпечну їх диференціацію". Двоїстість проявів глобалізації і неоднозначність їх впливу на світовий розвиток відзначають різні вчені. Так, Ю. Пахомов пише, що глобалізація, яка, з одного боку, виступає найбільш яскравим проявом прог-ресу, несе в собі одночасно і нові, досить грізні небезпеки, усунення яких вимагає загальних зусиль щодо гармонізації устрою світу [15]. І справді, прийняття світовою спільнотою і реалізацію розробленого під егідою ООН Порядку денного на ХХІ століття, в основі якого лежить Концепція стійкого розвитку, можна розглядати як один із найвагоміших позитивних проявів глобалізації, спрямованих на збереження сприятливих умов життя сучасного і прийдешніх поколінь. Важливим щодо цього є випереджаючий розвиток країн з транзитивною економікою, соціально-економічне зростання слаборозвинених країн, зближення духовних цінностей народів.
Позитивні глобалізаційні процеси пов'язані з гуманізацією суспільного
Loading...

 
 

Цікаве