WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат

Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства - Реферат


Реферат на тему:
Концептуальні засади переходу України до постіндустріального суспільства
На початку ХХІ століття перед Україною з усією вагомістю постало найсуттєвіше питання щодо ідеології та стратегії її подальшого розвитку. Концептуальну розробку цивілізаційної моделі, в рамках якої еволюціонуватиме українська економіка у ХХІ столітті, визначають стрижневою проблемою вітчизняної економічної науки. Важливість вибору стратегії подальшого соціально-економічного розвитку у ХХІ столітті України підкреслюють провідні вчені і політики [18-21, 25]. Цей вибір відбувається на тлі поступового виходу з глибокої соціальної та економічної криз, що ускладнює побудову ринкової ліберальної економіки в країні. Адже перші роки незалежності значно ускладнили входження нашої держави до світової спільноти на паритетних засадах. Сама ж по собі ринкова економіка не має механізмів економічної саморегуляції. Невдачі зі становленням ринкової економіки в Україні пояснювались багатьма причинами і в першу чергу невідповідністю системи регулювання, яка склалася в умовах адміністративно-командної системи, новим вимогам, недосконалою податковою, бюджетною, грошово-кредитною, ціновою політикою, а також глибокою не тільки економічною, але й інституціональною кризою. До особливостей перехідного періоду в Україні потрібно віднести нестабільність економічної системи, зокрема відсутність своєї національної валюти протягом перших майже п'яти років, відсутність законодавчого забезпечення глибинних трансформацій, катастрофічне падіння виробництва (до 37 % ВВП 1990 р.) та різке погіршення добробуту населення. Усе це негативно позначилось на стані макроекономічної ситуації та викликало значне розбалансування макроекономічних пропорцій, у першу чергу, попиту і пропозиції і, як результат цього, втрату на вітчизняних ринках раніше міцних позицій вітчизняного виробника, невиправдано великі за обсягами і загрозливі для економічної безпеки держави за своєю структурую імпортні потоки. Деякі вчені вважають, що "причина надмірної тривалості трансформаційної кризи в Україні полягає в тому, що економічна стратегія держави здебільшого була орієнтована не на конкретні економічні суб'єкти". Це, на думку авторів, призвело до ще більшого погіршення стану підпри-ємств, передусім реального сектора економіки. "Криза фінансів мікрорівня, катастрофічне звуження місткості внутрішнього ринку, надто високий податковий тиск практично позбавили більшість підприємств здатності до ведення самостійних відтворювальних процесів, стратегічного планування власного розвитку" [18, с. 362-363].
У загальнодержавному аспекті найбільш загрозливими, на нашу думку, наслідками затяжної кризи є: 1) нестабільність соціального і політичного життя країни; 2) неузгодженість інтересів держави, регіонів, суб'єктів господарювання, громадян; 3) відсутність, за наявності в країні розуміння значення цієї проблеми з боку влади, політичних сил і гро-мадських інституцій науково обґрунтованої стратегії та невизначеності кінцевої мети подальшого соціально-економічного розвитку України.
Вважаємо, що особливо негативно позначилась на трансформаціях перехідного періоду відсутність чітко визначеної стратегії державної розбудови України. У перші роки незалежності політики і вчені "націлювали" країну на перехід до ринкових відносин, не визначаючи при цьому, який саме тип ліберальної економіки потрібно вибрати. Очевидно, що з самого початку перебудови повинно було говоритися не просто про перехід до ринкової економіки, яка на той час у багатьох країнах вже пройшла майже двохсотлітній шлях розвитку, а про запровадження ринкових виробничих відносин на новітніх інформаційно-технологічних засадах з їх стрімкою динамікою розвитку та активним державним протекціонізмом щодо захисту вітчизняного виробництва від викликів глобалізації. Починаючи з 1992 року, проблемі визначення стратегії державної розбудови України було присвячено щорічні конференції, приймалися середньострокові програми розвитку.
Але і нині, як вважає професор А.С. Гальчинський, питання щодо стратегії подальшого економічного розвитку України, відновлення дієздатності нашої держави, радикальних змін економічної, а відтак і соціальної ситуації, реального просування реформ і швидкого економічного зростання "залишається неосмисленим достатньою мірою навіть теоретично" [21, с. 39]. Здавалося б, що просування вперед за традиційною схемою цивілізаційної парадигми вимагало, виходячи з економічних реалій нашого сьогодення, спочатку завершення індустріальної епохи (з урахуванням того, що економічна криза останніх десяти років відкинула нас назад на кілька "сходинок") та поступовий перехід до постіндустріалізму. Але історія відвела нам мало часу для поступового цивілізованого входження у світову спільноту з альтернативою безповоротного переходу до групи неоколоні-альних країн з надвеликою залежністю від загроз та викликів глобалізації.
Тому термінова розробка і реалізація стратегії на засадах економічного зростання інформатизації та інтелектуалізації, яка б вивела Україну на передові позиції світового прогресу і дозволила на паритетних засадах увійти в світові економічні структури, набула сьогодні особливої актуальності. На такій Концепції розвитку наголошував і Президент України Л. Кучма, чітко визначивши "... необхідність "постіндустріального вибору" для країни, "формування основних засад постіндустріального суспільства".
Енгельс
Макроекономічну регуляторну політику держави нині необхідно спрямувати на забезпечення інформаційно-інноваційного розвитку України з переходом до наступного щабля цивілізаційного руху та побудовою постіндустріального суспільства, вважають провідні вчені [11, 19-21, 23, 24]. На їх думку, постіндустріальне суспільство характеризується антропоцентристською (гомоцентристською) орієнтацією, досить масштабними і глибинними революційними змінами у розвитку продуктивних сил, глобалізацією інформаційних потоків, пріоритетним розвитком третинного і четвертинного секторів тощо [24, 25 с. 42-47; 26, с. 437; 27, с. 437].
Так, А.С. Філіпенко зазначає, що "Сучасне цивілізоване суспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері - громадянське суспільство, в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господарство, у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ" з досягненням національної і соціальної згоди [22, с. 142]. Він визначає, що "важливою передумовою інтеграції України у світогосподарські процеси є ринкові перетворення, їхні глибина та індустріальна зрілість, що вимагає досягнення прозорості господарських, особливо фінансових, трансакцій, істотне скорочення тіньового сектора, поліпшення інвестиційного клімату" [20, с. 9]. Дуже послідовно, починаючи з 1993 р., акцентує увагу на необхідності розробки і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку незалежної України на засадах цивілізаційної парадигми світового розвитку з побудовою, виходячи з її постулатів,не просто ринкової, а саме постіндустріальної економіки, академік А.А. Чухно [24, с. 42]. Найголовнішими результатами науково-технічної революції при переході країн до постіндустріальної ери він вважає інтелектуалізацію, дематеріалізацію, комп'ютеризацію та інформатизацію виробництва.
Погоджуючись з цією тезою, вважаємо, що тільки досягнення зазначеної мети дозволить Україні побудувати конкурентоспроможну національну економіку і "на рівних" формувати свої відносини з іншими розвиненими країнами, активізувати свою участь у міжнародних інтеграційних процесах.
Акцентуючи увагу на тому, що основним
Loading...

 
 

Цікаве