WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економіко-правові основи державного регулювання управління охороною природного середовища України - Реферат

Економіко-правові основи державного регулювання управління охороною природного середовища України - Реферат


Реферат на тему:
Економіко-правові основи державного регулювання управління охороною природного середовища України
Глобальні зміни в практиці світового господарювання на межі століть свідчать про доцільність (необхідність) перегляду цільових орієнтирів розвитку людства і формування нової парадигми розвитку ХХІ століття. Основою соціально-економічного реформування суспільства є його стійкий розвиток, при якому забезпечується еколого-економічне збалансування при вирішенні соціально-економічних завдань, проблем збереження сприят-ливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу в чітко окресленому правовому полі.
Забезпечення реалізації економічної політики держави регулюється через низку вимог щодо попередження, нейтралізації, ліквідації впливу наслідків техногенної та іншої антропогенної діяльності на стан довкілля та раціональне використання природних ресурсів з одночасним регулюванням організації і функціонування системи управління природоохоронною діяльністю засобами екологічного законодавства та фіскальної політики, яких прогресивне суспільство, зокрема держави, що входять до організації економічного співробітництва і розвитку, нараховує понад 150.
Як незалежна держава, Україна підписала більше 20 багатосторонніх договорів про охорону навколишнього середовища. Крім того, наша держава брала участь у значній кількості міжнародних угод, укладених протягом останнього десятиріччя на двосторонній або регіональній основі, наприклад, угоди щодо Карпатського регіону, Чорного моря, басейну Дунаю. Практично створено нове природоохоронне законодавство, яке включає Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) кодекси та Кодекс про надра (1994), Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природо-заповідний фонд" (1992), "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про тваринний світ" (1993), "Про екологічну експертизу" (1995), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995), "Про поводження з радіоактивними відходами" (1995), "Про відходи" (1998), "Про рослинний світ" (1999), "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру" і "Про об'єкти підвищеної небезпеки" (2000). Закон України "Про охорону навколишнього середовища" від 25 червня 1991 року закладає підвалини охорони довкілля України [1]. Цей Закон стосується принципів охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також екологічної безпеки. Він створює базу для інших нормативно-правових актів з більш конкретних питань.
Ще одним важливим законом є Закон України "Про екологічну експертизу", що діє в країнах колишнього Радянського Союзу вже протягом кількох років і є аналогічним до законів західних країн щодо оцінки екологічних наслідків. Відповідно до цього Закону інвестиції в охорону навколишнього середовища, залежно від їхнього розміру, повинні зосереджуватися або в обласних департаментах захисту навколишнього середовища, або в Міністерстві екології та природних ресурсів України. Однак сфера дії цього закону є дуже широкою і не має чіткого визначення для його застосування у примусовому порядку на практиці. Сьогодні екологічне законодавство України - це складна ієрархічна система, яка спирається на первинне джерело - Конституцію України.
Нормативно-правове регулювання у сфері охорони довкілля закріплено прийнятим у 2000 році рядом постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, з метою вдосконалення економічного механізму природокористування прийнято наступні постанови Кабінету Міністрів України: "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору та забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" від 1.03.99, "Про внесення змін до Порядку встановлення нормативів збору та забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" від 24.01.02 № 72, "Про затвердження диференційних нормативів плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод" від 07.03.00 № 456, "Про плату за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин" від 08.12.00 № 1682 та ін.
Великий обсяг роботи проведено у напрямі розробки та затвердження відомчих нормативно-правових актів. Так, тільки у 2000 році до Єдиного державного реєстру нормативних актів додалось близько 30 нових наказів Міністерства екології та природних ресурсів України, деякі з них затверджені спільно з іншими центральними органами виконавчої влади. Необхідно виділити Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджену 19.07.99, Інструкцію про порядок спеціального використання водних ресурсів від 10.02.00 № 34/13 та ін.
На сьогодні можна стверджувати, що в Україні закладено основи економічного механізму природокористування. Найважливішими економіко-правовими елементами його є справляння таких платежів:
- плата за забруднення навколишнього середовища;
- плата за спеціальне використання природних ресурсів;
- відшкодування збитків за завдану довкіллю шкоду.
Відповідно до чинного законодавства обов'язковим елементом економічного механізму природокористування повинне бути спрямування всіх коштів, отриманих від зборів за спеціальне користування природними ресурсами та забруднення довкілля, на відновлення і підтримання природних ресурсів у належному стані та ліквідацію джерел забруднення.
Левова частка (70 %) цих коштів направляється в місцеві бюджети для фінансового забезпечення функцій місцевого самоврядування, що повинно забезпечувати збереження сприятливих природних умов життєдіяльності населення.
Проте ліквідація джерел забруднення як таких є гіпотетичним виразом, оскільки в сучасних умовах може йтися лише про мінімізацію негативного впливу на навколишнє середовище внаслідок виробничої діяльності до рівня, який може бути "витриманий" природою.
У процесі виробництва і споживання в навколишнє середовище потрапляє значна кількість таких речовин (ксенобіотиків), які не властиві біогеохімічним екологічним системам і природним ландшафтам. До найбільш розповсюджених ксенобіотиків, що активно впливають на екосистеми, належать фреони, детергенти, пестициди, синтетичні пластики та інші. Таким чином, у навколишнє середовище потрапляють біогенні елемен-ти, які за своєю кількістю перевантажують асиміляційну і самоочисну властивість природних екосистем [2, 3].
Крім того, існує невизначеність щодо самого поняття "забруднення". Відомо, що процеси людської діяльності, особливо у виробничій сфері, як правило, є причиною антропогенного забруднення навколишнього середовища (АЗНС), тобто привнесення у навколишнє природне середовище.
Вищенаведене трактування АЗНС повністю відповідає визначенню, прийнятому ООН, за яким речовина вважається забруднювачем, якщо вона зустрічається у неналежному місці, у неналежний час і в неналежній кількості. Проте поширеною є думка, згідно з якою критерієміснування забруднення виступає не сам факт потрапляння будь-яких речовин у воду, повітря чи ґрунт, а виникнення внаслідок цього певних шкідливих наслідків. Очевидно, що концепція оцінки збитку базується на тезі, за якою природне середовище може містити певну кількість забруднювача без прояву шкідливого впливу, оскільки відбувається або природний процес очищення води, ґрунту чи атмосфери, або потужність емісії мала і призводить до незначного збільшення концентрації забруднювача у природному середовищі.
Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде до зростання кількості відходів. У середньому в промисловості тільки 1-1,5 % споживаних ресурсів входить у кінцевий корисний продукт. Решта - це відходи, що забруднюють природне середовище. Саме їх обсяг у світі оцінюється у 600 млн. тонн на рік. Усі сторонні речовини надходять до навколишнього середовища, яке може бути у вигляді газоподібних викидів, рідких стоків та твердих відходів. Однак поняття "антропогенне забруднення" необхідно розглядати більш широко - як усі види та форми порушень структури та функціонування природних об'єктів, що виникають у результаті діяльності людини.
Антропогенні забруднення можна згрупувати за видами:
- інгредієнтні (як сукупність речовин, які кількісно та якісно є чужими стосовно природних біоценозів);
- параметричні (призводять до змін якісних показників навколишнього
Loading...

 
 

Цікаве