WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Роль страхування у трансформаційному процесі - Курсова робота

Роль страхування у трансформаційному процесі - Курсова робота

спрямування дефіцитних ресурсів від переважно невеликих заощадників до великих інвесторів згідно з відносними показниками прибутку фінансовий сектор веде до реального економічного зростання. Отже, ми можемо назвати це випадком, що приводить до зростання пропозиції. Як стверджував Юнг (1986), у країнах, що розвиваються, спостерігається схема "зростання пропозиції" частіше, ніж схема "зростання попиту". Можна також побачити, що країни з показником ВВП, який є вищим за середній, доволі часто зараховують до країн, в яких спостерігається схема "зростання пропозиції".
Рис. 5. Економічний розвиток і страхування
Рис. 6. Економічний розвиток і страхування (країни ЦСЄ).
Р - Польща, С - Чехія, U - Україна, Н - Угорщина, R - Росія, В - Білорусь, Rо - Румунія
Рис. 7a. Страхування життя/ВВП (в %) і ВВП/на душу населення
Рис 7б. Страхові внески/ВВП (в %) і ВВП/на душу населення
Р - Польща, С - Чехія, U - Україна, Н - Угорщина, R - Росія, В - Білорусь, Rо - Румунія
Інколи буває дуже небезпечно порівнювати, але коли у більшості країн, що розвиваються, спостерігається схема каузального "зростання пропозиції", то особливу увагу варто приділити фінансовому розвитку країн з перехідним типом економіки. У країнах з ринковою економікою центральне місце належало фінансовим інституціям, тоді як у країнах з плановою економікою їх взагалі не було. На цьому особливо наголошували Зеціні (1997, С. 24) та Стерн (1997, С. 47). Функції фінансових інституцій - "абсолютна основа ринкової економіки" (Стерн, С. 47). Проте фінансовий розвиток був "одним з найвразливіших місць стратегії перехідного періоду більшості країн, в яких відбуваються реформи" (Зеціні, 1997, С. 24). Таким чином, Зеціні дотримується думки про необхідність "здійснення ряду структурних змін" (С. 25) "для того, щоб створити необхідні загальні умови для перетворення пасивних кредиторів, скажімо банки, в інституції, здатні сприяти високоефективному розміщенню кредитів". Це передбачає, що особливу увагу слід приділити структурним, фінансовим і технічним стримуючим факторам, що суттєво впливають на можливості пропозиції страховиків. Як зазначалося, цими факторами переважно є невеликі розміри місцевих ринків (крім Росії), недостатність капіталу в страхових компаній, брак достатнього рівня експертизи та обмаль кваліфікованого персоналу (див.: Аутревіль, 1996).
Кількісні заходи як фінансового, так і економічного розвитку країни є ще недосконалими. Такий розвиток передбачає на доволі високому рівні і/або є багатовимірним. Вимір фінансового розвитку особливо суперечливий через те, що країни відрізняються за своїм інституційним оточенням і мають зовсім різні фінансові структури. Найліпший спосіб вирішити ці проблеми - найняти професіоналів з різних галузей для фінансового розвитку. З одного боку, можна використати "коефіцієнт валюти", який визначають як співвідношення валюти до вузького визначення грошей (М1), суми валюти і депозиту попиту. Цей коефіцієнт вимірює "складність" фінансової структури. Зменшення коефіцієнта валюти супроводжуватиметься реальним економічним зростанням. З іншого боку, можна використати "коефіцієнт монетизації" для вимірювання фінансового розвитку; його визначають як співвідношення М2, дещо ширшого визначення грошей та номінального ВВП. Коефіцієнт монетизації визначають для того, щоб показати реальний розмір фінансового сектора економіки, що зростає, тобто чим вищий рівень розвитку економіки, ти нижча вагомість М1 (джерело ліквідності). Очікується, що цей коефіцієнт з часом збільшуватиметься, якщо фінансовий сектор розвиватиметься швидше, ніж реальний. Ці два коефіцієнти, взяті разом, - запорука кількісного і якісного розвитку фінансового сектора економіки.
У теорії економічного зростання роль інвестицій подвійна. З одного боку, інвестиції використовують для того, щоб постачати новим працівникам капітал, зберігаючи при цьому стабільним показник капіталу, який припадає на одного працівника. Це називають "розширенням капіталу". З іншого боку, інвестиції використовують для збільшення показника капіталу, що припадає на одну людину, так зване "поглиблення капіталу", або "інтенсивність капіталу". Якщо розглянути це з точки зору фінансового сектора, взаємовідношення між грошима (чи страховими внесками) і показником ВВП вимірює "фінансове (чи страхове) розширення", тоді як коефіцієнт монетизації вимірює "фінансове поглиблення", зростання фінансового секто-ра, взаємопов'язане з реальною економікою. Тому для того, щоб охарактеризувати роль і важливість страхування у межах фінансового розвитку, ми використаємо (див.: Аутревіль, 1996) взаємозв'язки між проникненням страхування (дохід від страхових внесків щодо ВВП) та "фінансовим поглибленням" ("великі гроші" щодо ВВП). Цей взаємозв'язок можна назвати "інтенсивністю страхування". На рис. 8а показано взаємозв'язки між різними країнами Латинської Америки, а рис. 8б - між країнами ЦСЄ. Однак, як показують рис. 8а і 8б, ці взаємозвязки сильніші для країн ЦСЄ (R-квадрат становить 0,13) порівняно з країнами Латинської Америки (R-квадрат дорівнює 0,44). Поясненням цього є різні причини. Проте найочевиднішою є та, що для країн ЦСЄ показник М2 має гіршу якість.
Рис. 8а. Інтенсифікація страхування в Латинській Америці
Рис. 8б. Фінансовий розвиток і страхування ("інтенсифікація страхування")
Р - Польща, С - Чехія, U - Україна, Н - Угорщина, R - Росія, В - Білорусь, Rо - Румунія
IV. Роль контролю / регулювання і лібералізації
Щодо ринків капіталу і небанківських фінансових інституцій, то більшість країн Центральної і Східної Європи дотримувались ліберальних підходів. У цьому нерегульованому середовищі ринки капіталу розвинулися з надзвичайною швидкістю. Можливо, такий підхід виправданий необхідністю збільшення фінансових ресурсів підприємств, не залучаючи банківську систему, а також полегшення процесу приватизації. Проте, незважаючи на те, що ринки капіталу зіграли позитивну роль інструменту залагодження державного боргу, вони ще не стали основним джерелом фінансів підприємств переважно через недостатньо сприятливе середовище для участі в ринку (Зеціні, 1997, С. 26). Особливе посилання робиться на невідповідну інформацію користувачів цих ресурсів, на ринкову інфраструктуру, яка все ще розвивається, на обмежене коло інвесторів, державні збереження, що витісняють інші фінансові інструменти, і на нестабільне макроекономічне середовище.
Однак банки, страховики та інші небанківські фінансові посередники, як і фінансові ринки, повинні дотримуватись законів та принципів регулювання усіх країн. Оскільки страхування для того й існує, щоб представляти громадські інтереси (Аутревіль, 1996, С. 580), воно, як і банки та інші фінансові служби, має значною мірою підпорядковуватися громадському контролю. Такою є природа контингентної служби та "інверсійного виробничого циклу", чим пояснюється той факт, що страховий контроль визнаний і прийнятий майже в усіх країнах. Як регулювання застосовується на практиці, як воно посилюється - не менш важливо, ніж вимоги на папері. Тому не дивно, що Зеціні (1997, С. 26) доходить висновку, що "прогалину, яка виникла між фінансовою лібералізацією і високоефективним застосуванням
Loading...

 
 

Цікаве