WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне регулювання інформаційним суспільством в Україні - Реферат

Державне регулювання інформаційним суспільством в Україні - Реферат

господарств існує об'єктивна потреба функцій держави з формування єдиних інформаційних мереж.
По-третє, важливою проблемою для будь-якої країни, і України у тому числі, є ефективне входження в глобальне інформаційне середовище. Для забезпечення цього необхідні комплексні зусилля держави, спрямовані на розвиток технічних можливостей інформаційної інфраструктури, забезпечення доступності інформації всім громадянам і суб'єктам господарської діяльності, сприяння розвитку бізнесу в інформаційні сфері та налагодження загальнонаціональних мереж інформаційного забезпечення в усіх сферах діяльності.
І, по-четверте, проблема створення інформаційної системи полягає не тільки у забезпеченні широкого доступу до різноманітної інформації. Існує інформація, що становить державну таємницю, комерційну таємницю, яка стосується приватного життя людей. Зрозуміло, що необхідно задіяти всі механізми обмеження доступу та захисту такої інформації. Важливою проблемою є захист юридичних прав на інформацію, що є інтелектуальною власністю.
Ринковий механізм, досить ефективний у налагодженні економічної діяльності та мотивації підприємців на задоволення потреб споживачів, не спрацьовує в багатьох випадках, коли, крім суто економічних, необхідним стає досягнення суспільно важливих цілей: соціальних, культурних, екологічних тощо. Ринковий механізм не здатен забезпечити підтримку таких сфер, до яких належать, наприклад, фундаментальні наукові дослідження, загальна освіта та інші.
Про загрозу ринкового фундаменталізму однозначно висловився і Дж. Сорос, зазначивши, що "ринкові сили, якщо надати їм цілковиту владу, навіть у чисто економічних та фінансових сферах, спричиняють хаос і однозначно ведуть до розвалу світової капіталістичної системи" [14, с. 24].
Поширення ринкових принципів у сфері інформаційної діяльності може мати як позитивні, такі і негативні сторони. З одного боку, це спонукає виробників і постачальників інформації пристосовуватися до потреб споживачів інформаційних продуктів, щоб задовольняти попит. Платність придбання інформації підвищує у її споживачів розуміння реальної цінності інформації і стимулює відмову від непотрібної інформації. Ринок унаочнює корисність цієї інформаційної діяльності завдяки її оцінці через ринок, сприяє раціоналізації виробництва і управління фірмою, яка виробляє інформаційні продукти. З іншого - при комерційному підході щодо виробництва і розподілу інформаційних продуктів не враховуються соціальні наслідки неконтрольованого поширення інформації, виникає загроза масового виробництва неякісних масових інформаційних продуктів з їх згубним впливом на свідомість і виховання громадян.
Таким чином, необхідність функцій держави у сфері інформаційного забезпечення зумовлюється двома загальними обставинами:
1) особливостями інформації як товару;
2) інформаційною асиметрією.
По-перше, інформація може бути товаром: продаватися і купуватися. Саме недостатність інформації лежить в основі такого явища, як неповнота ринків. По-друге, інформація про властивості товарів, її розподіл між продавцем і покупцем або між її творцем і сприймаючою стороною може не завжди бути адекватним, що зумовлює появу так званої інформаційної асиметрії. Справа у тому, що наявна на ринку інформація про властивості товару може бути дуже різною і за обсягом, і за якістю (вона може бути неповною, недостовірною). В умовах інформаційної асиметрії інформація, необхідна для укладання угоди, перебуває, переважно, у розпорядженні одного з її учасників.
Найпростіший захід для держави для подолання інформаційної асиметрії - це забезпечення необхідною інформацією. Здійснення цього завдання можливе двома способами: самій забезпечувати інформацією або створити умови для постачання інформації як первинними суб'єктами ринку (виробниками та споживачами), так і третіми суб'єктами (незалежними організаціями). Практично застосовуються завжди обидва ці способи.
Сьогодні ми вже маємо приклади інформаційної політики, інформатизації органів державного управління, державного регулювання та встановлення правил і норм інформативної життєдіяльності деяких західних країн. Цей досвід має позитивне значення та дає дуже цікаві та бажані для нашої держави результати. Ми повинні взяти за основу прикладні моделі інформаційної політики цих країн і розробити власні заходи щодо цього, минаючи можливі помилки та запобігаючи перешкодам.
Отже, сприяння держави у регулюванні інформаційним суспільством в Україні у найбільш загальному значенні являє собою весь комплекс заходів з формування в суспільстві конкурентного середовища, розвитку підприємництва, обмеження діяльності монополій, захисту прав споживачів, створення адекватної ринкової інфраструктури і так далі. Якщо спробувати узагальнити їх у контексті інформації, то можна виділити три основні групи заходів:
- адміністративні процедури, спрямовані на гарантування певного рівня якості, досвідченості, кваліфікації працівників різноманітних послуг і продавців товарів: це процедури стандартизації, реєстрації, сертифікації, ліцензування тощо;
- створення і регулювання діяльності державних інститутів інформаційної інфраструктури: організація системи урядової та науково-технічної інформації, відповідно - порядок акумулювання різноманітних даних і доступу до них;
- регулювання діяльності приватних суб'єктів інформаційного забезпечення: державні інвестиції, податкові пільги, регулювання тарифів природних монополістів, сприяння притоку іноземних і вітчизняних приватних інвестицій тощо.
Заходи першого виду захищають інтереси споживачів, оскільки при порушенні певних стандартів чи гарантій, коли якась важлива інформація була прихована від споживача, держава може вимагати повної компенсації завданої шкоди за допомогою заходів правового регулювання. Вагоме значення має створення загальнонаціональної системи інформаційного забезпечення, перетворення окремих локальних сегментів інформаційних систем в єдину мережу, що відповідає вимогам сучасного глобального інформаційного простору.
Що стосується третього напряму, то ця група заходів безпосередньо спрямована не тільки на формування інформаційної інфраструктури (створення сучасних мереж поширення інформації, впровадження сучасних високотехнологічних засобів передачі і поширення інформації), а й на сприяння інформаційному бізнесу, тобто створення сприятливих умов діяльності для суб'єктів, зайнятих виробництвом і поширенням (купівлею іпродажем) інформації.
Повноцінна інтеграція України у світовий інформаційний простір можлива лише через створення необхідної сучасному господарству інфраструктури, першочерговою умовою якої є подолання відставання вітчизняної інформаційної галузі. З метою досягнення суттєвих успіхів у формуванні і розвитку ринкових відносин необхідним кроком є створення адекватної інформаційної інфраструктури, що можливо тільки на основі активної і послідовної державної політики за зазначеними вище напрямами.
В умовах існування сучасних інформаційних мереж вирішальна роль відводиться не стільки загальному керівництву у вигляді наднаціональних контролюючих органів, скільки інформаційному забезпеченню всіх структурних вузлів мережі. Ефективність функціонування мережі забезпечується саме вчасністю і достовірністю знаходження інформації задля прийняття правильного рішення. У такій ситуації формується нова роль держави у створенні системи інформаційного забезпечення. Ця нова роль полягає не в жорсткому керівництві всією системою та її структурними ланками.
Loading...

 
 

Цікаве