WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Глобалізація як фактор ризику у формуванні структури економіки України - Реферат

Глобалізація як фактор ризику у формуванні структури економіки України - Реферат


Реферат на тему:
Глобалізація як фактор ризику у формуванні структури економіки України
Проблема довготривалої загрози є досить важливою для перспектив України у процесі формування прогресивної структури. До неї входять фактори загальноцивілізаційного змісту, до яких слід віднести, насамперед, процес глобалізації. Процеси глобалізації розглядаються у працях вітчизняних та зарубіжних вчених В. Гейця, Б. Губського, С. Дорогунцова, Б.Данилишина, Б.Кваснюка, В. Малинковича, В. Сіденко, А. Солоницького, М.Чешкова, М.Шимаї та інших. У працях вчених-економістів розкривається зміст поняття глобалізації та значення цього явища для соціально-економічного розвитку країн світу, в тому числі України. Невирішеними залишаються питання передбачення можливих змін у структурі національних економік та пов'язаних з цим ризиків у процесі посилення даного процесу.
Метою написання даної статті є встановлення комплексу загроз для формування прогресивної структури економіки України у зв'язку з посиленням глобальних світових тенденцій. Поняття "глобалізація", якому останнім часом підпорядковується світове господарство і суспільства більшості країн світу, тлумачиться вченими по-різному. До змісту цього по-няття відносять різні явища, а саме: глобальні проблеми, що з'являються все частіше, і від яких залежить виживання людства; тенденція до конвергенції ідеологій розвитку (зокрема, майже загальне визнання цінностей ринкової економіки, а часто і політичної демократії); інтернаціоналізація проблеми розвитку; посилення взаємозв'язку світової співдружності; створення інформаційно-комунікаційних систем, які дозволяють здійснювати економічні угоди в реальному режимі часу незалежно від місцезнаходження агентів угод тощо.
Звідси і різне визначення самого поняття "глобалізація", які можна поділити на дві групи: перша визначає глобалізацію як сучасний етап інтернаціоналізації суспільно-економічного життя в планетарному масштабі; друга - ототожнює глобалізацію з процесом інтернаціоналізації в цілому. "Поняття "глобалізм" у середині минулого століття визначалось як "мендалізм", а термін "глобалізм" витіснив його на початку 70-х років", - зазначає український вчений В. Малинкович.
А.С. Солоницький у процесі класифікації глобальних процесів увів поняття світового інтегруючого розвитку (СІР) [1]. На його думку, по-перше, СІР, на відміну від глобалізації, не можна трактувати лише як один із етапів більш тривалого етапу з тими ж властивостями. По-друге, висвітлюючи загальну спрямованість цього надзвичайно складного і почасти суперечливого процесу, СІР більш масштабно, ніж інтернаціоналізація, і точніше, ніж глобалізація, відображає його сутність. В основі цього явища лежить міжнародна економічна і культурна взаємодія всіх сторін, незалежно від рівня їх розвитку і соціокультурної специфіки. Особливістю світового інтегруючого розвитку є те, що він формує з національних економік єдиний господарчий комплекс. Цей процес можна поділити на декілька відмінних за змістом. Такий поділ дозволяє чітко класифікувати розбіжності між індуст-ріальними країнами та країнами, що розвиваються, за часом, формами, типами та наслідками їх приєднання до світового поділу праці, впливом його на економічну структуру різних країн.
Сучасне світове господарство та його структура сформувалися головним чином у результаті експансії індустріальних держав і так чи інакше охоплюють усі країни. Це означає, що між світовим і національними ринками не існує бар'єру, вони розвиваються одночасно, впливаючи одне на одне. Останнє пов'язане з тим, що національні ринки менш розвинені і їх законодавча основа значно відрізняється від міжнародних правил, що зумовлює складність адаптації до світогосподарських структур і тенденцій.
Наздоганяючий розвиток все більше орієнтується на стандарти світового економічного авангарду, що значною мірою обумовлює структурні зміни в їх економічних системах, формуванні подібних інститутів, економічних механізмів і секторів економіки. Так, В.Р. Сіденко стверджує, що інтеграція України у міжнародні економічні структури в глобальному вимірі має своєю метою створення найбільш сприятливих умов для ефектив-ної, виходячи з її національних інтересів, участі країни в процесах економічної глобалізації, та органічне входження України в систему глобального економічного регулювання, що формується навколо провідних міжнародних організацій [2, с.859]. Водночас він зазначає про необхідність збереження інструментарію, який дозволяв би запобігати загрозам економічній безпеці в умовах відкритого глобального економічного середовища і уникати зміщення у периферійну зону світового господарства. Розвиваючи дану думку зазначимо, що збереження такого інструментарію полягає, в тому числі, у застосуванні структурного регулювання національної економіки та її регіонів з метою уникнення втрати прогресивних видів економічної діяльності у глобалізованому середовищі та пристосуванні структури економіки до центропериферичної будови світу.
Такий підхід вимагає глибоких соціально-економічних перетворень, які відповідають потребам часу і одночасно враховують історичні традиції, соціокультурну і соціально-економічну специфіку кожної країни. Вітчизняні науковці виступають проти переходу України на наздоганяючий тип розвитку, і це обумовлено тим, що наздоганяючий розвиток не означає наближення до постіндустріальних країн за рівнем і характером розвитку, а лише відбиває загальну спрямованість зрушень і трансформацій. У той же час такий тип розвитку створює певні можливості у соціально-економічному прогресі.
Так, у другій половині ХХ століття можливостями, які створює наздоганяючий тип розвитку, скористались Японія, країни Південної Європи і четвірка нових індустріальних країн (НІК) - Південна Корея, Сінгапур, Тайвань і Гонконг. В Україні сьогодні відбуваються значні зміни в інституційній структурі, ведуться дискусії про такі шляхи розвитку економіки, які не приведуть державу на наздоганяючий шлях розвитку, розробляються оптимістичні сценарії соціально-економічного розвитку та структури економіки, які дозволять Україні та її регіонам забезпечити випереджаюче зростання за темпами і якістю зрушень.
Вітчизняні вчені зазначають, що "найбільш адекватною моделлю модернізації національної економіки можна вважати центристську за своїм змістом модель, що поєднує в собі як елементи спокійного соціального лібералізму, так і необхідні атрибути істотного посилення дієздатності держави, й фактично базується на принципі: лібералізму - скільки можливо, держави - скільки необхідно." Орієнтуючись на майбутнє, вони підкреслюють, що наша країна входить в етап практичної реалізації завдань довгострокової стратегії, яка повинна забезпечити міцні основи утвердження України як демократичної, високорозвиненої, соціальної за своєю суттю держави, її інтеграцію в систему цивілізаційного процесу не як другорядного придатку, а як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання сучасного розвитку [3,с.76]. У даному підході визначено не лише цілі розвитку України, але й загрозу залишитися на периферії світового розвитку. Зменшення такої
Loading...

 
 

Цікаве