WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Агропромислова інтеграція України до ЄС і СНД - Реферат

Агропромислова інтеграція України до ЄС і СНД - Реферат


Реферат на тему:
Агропромислова інтеграція України до ЄС і СНД
Однією з найважливіших особливостей розвитку сучасного світу є швидко прогресуюча інтеграція. Вона зачіпає різноманітні аспекти сучасного життя - економіку, політику, культуру, ідеологію, безпеку, навколишнє середовище. Економічна зміна інтеграції включає у багато разів збільшені за останні десятиріччя потоки товарів і послуг між країнами, капіталу, праці і інформації, а також інтернаціоналізацію виробничих процесів аж до міжнародного розподілу окремих технологічних операцій. У цілому інтеграцію можна охарактеризувати як посилення взаємозалежності національних економік, взаємовплив і взаємопереплетіння різних сфер і процесів у світовому господарстві [1].
З погляду розвитку інтеграційних процесів в Україні варто розрізняти два стратегічних вектори - західний і східний. Перший вектор обумовлює інтеграцію у межах Європейського Союзу (далі - ЄС), а другий - у межах СНД.
Враховуючи, що Україна - одна з найбільших країн Європи, для неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європейського Союзу.
Інтеграція сільськогосподарської галузі у європейський економічний простір та його структури здійснюється в межах Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615 (зі змінами, внесеними відповідним Указом від 12 жовтня 2000 р. № 587). Цими документами визначені основні пріоритети в діяльності органів державної виконавчої влади на період до 2007 року. За цей час необхідно створити передумови для набуття нашою державою повноправного членства у цьому європейському угрупованні.
Для реалізації Програми інтеграції України до Європейського Союзу були створені необхідні політико-правові та організаційні інституції, зокрема, укладено Угоду про партнерство та співробітництво (далі - УПС) між Україною та ЄС.
Проникнення України на європейські ринки сільськогосподарських товарів стане можливим тільки у випадку набуття чинності в повному обсязі угод, (незастосування кількісних обмежень імпорту, створення ефективного механізму захисту внутрішнього ринку відповідно до норм ГАТТ/СОТ, вдосконалення системи сертифікації та стандартизації, захисту прав інтелектуальної власності), прийнятих під час Уругвайського раунду [2].
Стратегія інтеграції України
до Європейського Союзу
Основні напрями інтеграційного процесу Внутрішнє забезпечення інтеграційного процесу
Адаптація законодавства Організаційне забезпечення
Економічна інтеграція та розвиток торгових відносин Фінансове забезпечення
Інтеграція до ЄС
в контексті загальноєвропейської безпеки Правове забезпечення
Політична консолідація
та зміцнення демократії Інфраструктурне забезпечення
Регіональна інтеграція України
Рис. 1. Принципова схема інтеграції України до Європейського Союзу
Треба сказати, що Європейський Союз підтримує реалізацію заходів щодо виконання усіх взятих на себе угод та приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (далі - ГАТТ) та забезпечення вступу України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ).
Існує думка, що пристосування галузі сільського господарства до вимог європейських країн є важливим стимулом до її економічного відродження і налагодження взаємовигідного співробітництва. З іншого боку, державою втрачені традиційні ринки продовольства і значною мірою розірвані зв'язки з виробничою кооперацією, які забезпечували позитивні результати для економіки країни.
Одним з найважливіших напрямків політики ЄС є Спільна аграрна політика (далі - (САП).
Спільна аграрна політика ЄС - це узгоджені спільні дії країн-членів щодо забезпечення поставок сільськогосподарської продукції по стабільних цінах, підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, підтримки життєвого рівня фермерів і забезпечення оптимальних цін для споживачів.
Вона була введена в дію в 1964 р. і донині залишається найважливішою статтею бюджету Європейського Союзу (близько 48 % витрат у 1995 р.). Аграрна політика гарантує виробникам сільськогосподарської продукції її збут за заздалегідь установлюваною ціною інтервенції. На деякі товари був уведений режим прямих дотацій виробництву. До кінця 80-х рр. політика цін охоплювала більше 90 % сільськогосподарського виробництва в ЄС. Для централізованого фінансування сільського господарства був створений Фонд орієнтації і гарантування сільського господарства, фінансований з бюджету ЄС.
Основні елементи єдиної аграрної політики такі:
- єдині ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки;
- свобода торгівлі сільськогосподарською продукцією всередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень;
- єдине фінансування сільського господарства.
Гайдуцький П.І. стверджує, що епіцентром спільної аграрної політики ЄС є особлива система державної підтримки й регулювання сільського господарства, яка визначає характер розвитку галузі. Запровадження такої системи в Україні - необхідна умова забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектора на європейському ринку [3].
Рада міністрів ЄС встановлює лімітовані імпортні ціни, тобто мінімальні ціни, за якими ті або інші продукти можуть бути імпортовані в країни-члени Європейського Союзу. Ці ціни, які через ввізні мита у багатьох випадках вище світових, призначені для захисту сільського господарства ЄС від конкуренції з боку більш дешевих продуктів із країн, що не входять у Союз. Фермери одержують з бюджету ЄС субсидії у випадку несприятливих погодних умов (заморозки, посухи тощо), на будівництво нових приміщень, модернізацію виробництва, закупівлі нової техніки та ін. Субсидіюється й експорт сільськогосподарських товарів - експортери одержують відшкодування, що повинне компенсувати різницю між світовою ціною і більш високою ціною в ЄС.
Субсидії, система єдиних цін і захист ринку сприяли укрупненню господарств, вирішенню продовольчої проблеми. Між 1973 і 1988 р. сільськогосподарське виробництво в ЄС зростало в середньому на 2 % у рік, у той час як споживання продовольства - тільки на 0,5 %. Країни ЄС практично цілком забезпечили себе продовольством і стали другим у світі (після США) експортером аграрної продукції. У деяких країнах ЄС продуктивність праці в сільському господарстві перевищила американську (так, у Бельгії один працівник сільського господарства "годує" 100 чоловік, у Великобританії 95 - проти 80 чоловік у США і 13 чоловік у колишньому СРСР). Врожайність, наприклад, пшениці в ЄС удвічі вище, ніж у США, а в Нідерландах, Великобританії і Бельгії - майже втроє (від 65 до 70 ц/га в середньому). Проте аграрна політика ЄС привела до надвиробництва сільськогосподарської продукції і до виникнення суперечностей з іншими світовими виробниками сільськогосподарських товарів (насамперед США), що заперечують проти обмеження в доступі на ринок ЄС і практики субсидування експорту. Крім того, вона виявилася занадтодорогою (70 % витрат бюджету ЄС). Тому в червні 1992 р. ЄС прийняв рішення про радикальний перегляд аграрної політики. Нова політика (реформа МакШеррі) включала такі міри:
- для забезпечення конкурентоспроможності аграрної продукції ЄС, ціни на землеробську продукцію і яловичину протягом трьох років були знижені, щоб наблизитися до рівнів світових ринків (для зернових, наприклад, зниження цін склало 29 %, для яловичини - 15 %);
- для того щоб фермери могли вижити в нових умовах, їм виплачуються платежі, які компенсують витрати. У випадку з зерновими та іншими землеробськими культурами виплата компенсації залежить, насамперед, від скорочення оброблюваних земель (set aside). Цей захід розглядається як інструмент контролю за рівнем і ефективністю виробництва;
- у виробництві яловичини верхня межа преміальних платежів встановлюється на індивідуальній або регіональній основі і залежить від поголів'я худоби в розрахунку на гектар.
Регулювання премій підприємствам належить до важливих секторів ринку, таких як: зерновий, м'ясний та молочний. З 2006 року будуть залучатися до регулювання тютюновий сектор, сектор оливкової олії та сектор бавовни. Регулювання премій підприємствам зможуть ввести країни-члени протягом 2005-2007 років. Десять країн-членів (Бельгія, Данія, Німеччина, Ірландія, Італія, Люксембург, Австрія, Португалія, Швеція та Великобританія) здійснюють цей крок з 1 січня 2005 року. П'ять інших країн-членів (Фінляндія, Франція, Греція, Нідерланди та Іспанія) введуть регулювання премій підприємствам з 2006 року, інші нові країни-члени, які погодилися на регулювання премій
Loading...

 
 

Цікаве