WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Інноваційний чинник забезпечення економічного зростання - Реферат

Інноваційний чинник забезпечення економічного зростання - Реферат

японського феномена закладена свідома ставка на створення інноваційного суспільства. Держава розглядає структурну перебудову на технологічній основі як головний засіб зниження витрат, підвищення конкурентоспроможності, забезпечення високого рівня економічної рентабельності. Саме японці одними з перших оцінили, переклали й популяризували інноваційну концепцію Й. Шумпетера. У результаті Японія перетворилася в наддержаву, усвітовий центр науково-технічного прогресу, стала найбільшим у світі кредитором.
Підтвердженням провідної ролі інноваційного чинника в економічному зростанні є й успішний розвиток Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню та інших "нових індустріальних країн", де науково-технічний прогрес з самого початку покладено в основу трансформації. Їхній досвід доводить, що економічне "диво" має потужне інноваційне підґрунтя.
Сьогодні провідні європейські країни переглянули свої підходи щодо ролі науково-технічного прогресу в економічній динаміці. Сучасний етап науково-технічної революції спонукає європейську спільноту до створення "технологічної Європи". Нині у країнах ЄС завершується формування національних інноваційних систем. Європейські компанії стають більш агресивними на світових ринках, країни ЄС забезпечують 39,9 % світового експорту, в останні роки ЄС обійшов США за розмірами іноземних інвестицій [3]. Подальший розвиток національних інноваційних систем буде спрямований на створення всесвітньої інноваційної системи.
Таким чином, Заходом понад 40 років тому в умовах ринку із жорсткою конкуренцією була зроблена ставка на інновації як невичерпний ресурс розвитку.
Виходячи з цього, основним чинником розвитку української економіки повинна стати інноваційна діяльність. Ситуацію в національній інноваційній сфері сьогодні характеризують різного роду кризові явища: енергетична залежність, забруднення навколишнього середовища, наявність застарілих матеріало- та енергомістких основних фондів, безперервна зміна економіко-правового середовища, соціальна напруженість, непередбачуваність економічного клімату. Швидко втрачаються можливості розвивати наукові дослідження, оперативно впроваджувати їхні результати у практику, реагувати на світові науково-технологічні досягнення та ефективно використовувати їх у національних інтересах. Тому значна частина вітчизняних товарів не є конкурентоспроможною на ринку.
На інноваційні процеси в Україні негативно впливає й кризовий стан у науці, викликаний її слабким фінансуванням. Незважаючи на ряд законодавчих актів, серед яких і Закон України "Про інноваційну діяльність"[1], бюджетне фінансування за розділом "Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу" на рівні 1% від ВВП так і залишилося нездійсненим. До речі, такий рівень є одним із найбільш низьких у світі. Так, розвинені держави витрачають на розвиток інноваційної сфери від 4 до 8 % ВВП. Сума видатків, яка передбачається національним законодавством, не відповідає й мінімальним потребам науки, а обсяг коштів, фактично спрямованих на її фінансування, значно менший, ніж передбачений бюджетом.
Внаслідок цього кількість інноваційно активних підприємств щорічно знижується, питома вага розробок, які за своїми характеристиками перевищують світові аналоги, залишається низькою (менше 1 % створених зразків за своїми техніко-економічними характеристиками перевищили світові аналоги), відбувається подальше згортання новаторської діяльності, інноваційна сфера не приваблює інвесторів [5].
Як наслідок, у світогосподарських зв'язках Україна зберігає значення постачальника сировини та ринку збуту для країн Заходу. Технологічний розвиток вітчизняної промисловості дедалі більше залежить від інтелектуальної продукції інших країн. Програми розвитку науково-технологічної сфери України залишаються на папері, без адекватного фінансового забезпечення. Кошти, які держава відбирає у промислових підприємств, досить значні. Розмір амортизаційного фонду й прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні, не дозволяє основним структурним ланкам здійснити необхідну технічну реконструкцію виробничої бази, випускати конкурентоспроможну продукцію. Досить складним є одержання кредитів на здійснення інноваційної діяльності, немає узаконеної методики розрахунку ефективності вкладень в інновації, не розроблено економічного механізму, який стимулював би розвиток венчурного капіталу і який складав би частину програми непрямого регулювання державою інноваційної сфери.
Аналіз результатів дослідження дозволив авторам окреслити ряд причин такого становища, основними з яких є:
- недооцінка значення технологічних змін для вітчизняної економіки;
- незавершеність економічних перетворень та їхнє недосконале правове забезпечення;
- нераціональність зовнішньоекономічних зв'язків, заснованих на імпорті високотехно-логічного устаткування та експорті паливно-сировинних ресурсів;
- слабке фінансування та незадовільний зв'язок з виробництвом;
- відсутність на усіх рівнях управління систем менеджменту, орієнтованих на підвищення якості, ресурсозбереження, конкурентоспроможність;
- орієнтація розвитку української економіки на активізацію не інноваційної, а інвестиційної діяльності. Інвестиції повинні стати засобом росту кількості інновацій, а не метою функціонування економіки;
- проблеми з одержанням кредитів;
- відсутність узаконеного державою механізму розрахунку ефективності вкладень в інноваційні проекти, який би відповідав світовим аналогам.
Світовий досвід переконує, що недостатня ефективність механізму ринкового регулювання інноваційних процесів робить необхідною активізацію державної підтримки інновацій. Накопичений міжнародний досвід свідчить про розмаїття форм і методів, що застосовуються державами в сфері регулювання інноваційної сфери. Необхідно зазначити, що останнім часом у розвинених країнах пряма підтримка замінюється непрямими методами регулювання. З існуючих інструментів державної підтримки інноваційної діяльності найпоширенішими є методи регулювання податків шляхом зниження ставок податків на прибуток, використання податкового кредитування на приріст обсягів НДДКР та звільнення від оподаткування певних потоків прибутків інноваторів. За останні роки сформувалися три основні напрями податкової політики, що стимулює інвестиції в інноваційні проекти. Такі країни, як США та Великобританія, підтримують низький рівень оподаткування корпорацій і вважають це сильним стимулом для технологічних змін. У Німеччині, Іспанії та Італії додатково до низьких ставок податків існують спеціальні системи
Loading...

 
 

Цікаве