WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Конкурентні переваги структурно слабких регіонів України - Реферат

Конкурентні переваги структурно слабких регіонів України - Реферат


Реферат на тему:
Конкурентні переваги структурно слабких регіонів України
На жаль, успішних прикладів місцевого економічного розвитку в Україні не надто багато. Для багатьох урядовців на міcцях уже стало традицією у відповідь на ініціативу громадян розвести руками: "в бюджеті грошей немає". Таке кредо державних службовців місцевого рівня не передбачає мобілізації внутрішніх ресурсів території та якомога ефективнішого їх використання для стимулювання місцевого розвитку. Не прийнято також звертатися до громади та залучати до процесу прийняття рішень її активних членів. Все зводиться до сподівань на "щедру руку" центру, яка наступного разу виділить більше коштів, та на сприятливу погоду, яка дозволить виростити і зібрати врожай.
З іншого боку, вітчизняний досвід "передових" громад підтверджує відому тезу про те, що проблема браку грошей не є первинною. Як правило, першопричиною є відсутність ідеї або команди однодумців для її формування та реалізації. А шляхів залучення капіталу для втілення навіть найбільш нереальних, на перший погляд, планів є немало. Необхідно тільки чітко сформулювати план реалізації ідеї та застосувати найбільш ефективні інструменти. Важливою передумовою успішності такої діяльності є адекватне визначення позиції території та формулювання її конкурентних переваг. Адже окремі території перебувають у постійній конкурентній боротьбі зі своїми сусідами за бюджетні кошти, інвестиційні вкладення, зрештою - людські ресурси.
Що таке депресивна територія?
У розвинених країнах світу останнім часом спостерігаються дві тенденції: зростання політичної ваги регіонів та збільшення кількості регіональних ініціатив, спрямованих на стимулювання економічного розвитку. Модель регіонального економічного розвитку ЄС ґрунтується на стратегічному партнерстві між центральним урядом та місцевими органами влади, учасниками державного і приватного секторів, громадськими організаціями. Вагомість регіональної компоненти у майбутньому устрої ЄС підкреслюється також гаслом спільноти - "Європа регіонів".
Очевидно, що для застосування адекватних заходів у сфері регіонального розвитку необхідно провести певне групування територій за ключовими ознаками. Поширеними характеристиками регіонів є такі як "структурно слабкий", "проблемний", "відсталий", "кризовий" та "депресивний" [2]. Загалом ці поняття тісно переплітаються, однак мають і деякі відмінності. Якщо говорити про комплексну характеристику регіону, зокрема низькі показники соціально-економічного розвитку, які значно відстають від середньостатистичних державних, то це "відсталий регіон". Якщо ж класифікувати регіони за певною ознакою (екологічний стан, наближеність до кордону, наявність конфліктних ситуацій), щодо якої регіон вимагає додаткової допомоги, то це "проблемний регіон". Характеристика "кризових" територій здійснюється за економічними показниками: спад виробництва, зростання безробіття, зниження рівня життя населення. До категорії "кризовий" належать також території, які характеризуються важкою екологічною ситуацією (яскравий приклад - т.зв. "чорнобильська зона") чи знаходяться в зонах збройних конфліктів. Якщо застій "кризового" регіону набуває затяжного характеру, і він не може самостійно подолати негативні тенденції розвитку, то така територія характеризується як "депресивна". При цьому це далеко не означає, що вона - втрачена для економічного зростання: така територія має шанси швидко перейти до стабільного розвитку за умови цільової і комплексної підтримки та мобілізації ресурсів.
Інституції Європейського Союзу у контексті регіональної політики говорять лише про проблемні регіони, однак виділяють при цьому слаборозвинені та структурно слабкі території. Кожна з цих груп потребує індивідуальних підходів до розв'язання основних проблем. Це можна пояснити принципами регіональної політики ЄС, один з яких - програмність: центр не просто фінансує регіон, а виділяє кошти на спеціально підготовлені програми (цільові точки), які мають вплив на розвиток всього регіону. Адже виділення коштів під загальну фразу "покращення-вдосконалення-підвищення" не дозволить досягнути конкретних результатів.
Слаборозвинені райони характеризуються як за кількісними, так і за якісними показниками. З одного боку, це величина ВВП на душу населення (не вище 75% від середнього по ЄС), а з іншого - це ті території, масштабність проблем яких виходить на національний чи глобальний рівень. Кордони виділених слаборозвинених територій встановлюються на 5 років. Інші категорії - кризові промислові райони, сільськогосподарські райони, міські території - характеризуються лише кількісними показниками, серед яких - високий рівень безробіття, загальне зниження зайнятості, території з високою часткою зайнятості в сільському господарстві тощо. Крім того, визначення критеріїв проблемних регіонів відбувається за принципом порівняння з загальними показниками по ЄС: наприклад, середній рівень безробіття має бути вищим (більше 110%), ніж по ЄС, частка залучених в сільське господарство в загальній зайнятості має бути принаймні вдвічі вищою, ніж по ЄС.
Законодавче забезпечення розвитку територій в Україні
Українські законотворці, розробляючи проект Закону "Про стимулювання розвитку регіонів"[3], вирішили зупинитись лише на одній з характеристик регіонів - депресивності. Зважаючи на економічний стан як країни в цілому, так і її регіонів, це зрозуміло. Однак, відмовляючись від більшого спектру класифікаційних ознак, парламентарі мають шанси набити собі чергову "гулю": застосувати одне і те ж мірило до різних за характеристиками регіонів означає закрити очі на їх засадничі відмінності.
У законопроекті депресивні регіони поділяються на: промислові райони (частка зайнятих у промисловості перевищує частку в сільському господарстві), сільські райони (частка зайнятих у сільському господарстві перевищує частку зайнятих у промисловості), міста обласного значення. Кожна з груп має особливі критерії, за якими визначається її депресивність. При цьому слід зазначити, що порогові значення критеріїв описані в законопроекті дуже розмито, а деякі критерії в українських умовах не можуть адекватно свідчити про стан речей. Йдеться зокрема про показник рівня безробіття, який не враховує масову трудову міграцію закордон, неформальну зайнятість та інші чинники.
За результатами щорічного моніторингу Кабінет Міністрів визначає територію, якій надається статус депресивної, встановлює термін дії такого статусу (не більше 7 років) і засоби стимулювання. Згідно з законопроектом, держава готова здійснювати цільові капіталовкладення у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури такої території, надавати державну підтримку малим підприємствам і формувати інфраструктуру розвитку підприємництва, спрямовувати на цю територію міжнародну
Loading...

 
 

Цікаве