WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Концептуальні підходи до перерозподілу контролю в промисловому секторі України - Реферат

Концептуальні підходи до перерозподілу контролю в промисловому секторі України - Реферат


РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Концептуальні підходи до перерозподілу контролю в промисловому секторі України
Довгострокова стратегія економічного розвитку передбачає активізацію ролі державного регулювання і самої держави як ключового суб'єкта економічних відносин. На наше переконання, активну промислову політику слід формувати на базі узгодження економічних інтересів держави і фактичних власників підприємств.
Цьому процесу в даний час об'єктивно перешкоджають особи та групи, котрі одержали контроль над підприємствами за допомогою маловитратних (у тому числі "тіньових") схем приватизації - сертифікатної приватизації, управління державним пакетом акцій, процедури фіктивного банкрутства і т.п. Їх корінним економічним інтересом є швидке особисте збагачення й отримання інших вигод зі свого контролюючого статусу. Ці групи, які умовно можна назвати квазіінвесторами, прагнуть маскувати особисті доходи під валові витрати підприємства і отримувати вигоди від проведення "тіньових" операцій. Офіційні ж прибутки підприємств мінімізуються [1]. Тому квазіінвесторів доречно віднести до категорії неприбуткових груп. У той же час, як показують результати української приватизації, прибутково-орієнтованими групами є великі зовнішні інвестори (іноземні і національні), великі внутрішні інвестори - топ-менеджери підприємств, незалежні ділові партнери, а також, з деяким ступенем умовності, державні органи і комерційні банки. Тобто, мова йде про перерозподіл контролю від груп, націлених на "витягування" ресурсів і доходів із підконтрольних підприємств, до груп, зацікавлених у їхньому прибутковому розвитку на довгострокову перспективу.
Аналіз літератури з питань приватизації, власності та інвестицій призвів до висновку про відсутність навіть постановки такої проблеми. Втім, у практичній роботі Фонду державного майна України були спроби обмежити права так званих "непромислових інвесторів", тобто, за нашою термінологією, неприбуткових груп. Варто відкрито визнати, що ці спроби не дали очікуваного результату. Головними причинами цього, на нашу думку, стали: невизначеність і непослідовність дій органів приватизації по відношенню до учасників і переможців конкурсів, використання квазіінвесторами позаконкурсних способів відчуження державного майна, активне лобіювання ними власних інтересів з метою недопущення іноземних інвесторів до участі у конкурсах.
Метою цієї статті є формулювання концептуальних підходів до перерозподілу контролю в промисловому секторі України.
З урахуванням світового і вітчизняного досвіду розв'язання даної проблеми нами розроблено комплекс заходів зі стимулювання перерозподілу контролю на користь прибутково-орієнтованих груп (рис. 1). На нашу думку, ця проблема повинна одночасно вирішуватись в трьох напрямках:
1) створення сприятливого ділового клімату для прибутково-орієнтованих груп;
2) формування більш жорстких умов ведення бізнесу для квазіінвесторів поряд зі створенням для них спонукальних мотивів до реального інвестування та зміни цільових орієнтирів;
3) коригування приватизаційної політики на користь підвищення ефективності управління державними корпоративними правами замість безконтрольного відчуження державної власності.
Зупинимося на ключових підходах до досягнення цієї мети.
Створення сприятливого ділового клімату для прибутково-орієнтованих груп природним чином призведе до концентрації акціонерної власності і контролю в руках реальних інвесторів.
Можливі побоювання відносно зайвої концентрації контролю та економічної влади є дещо надуманими. По-перше, рівень концентрації власності у всіх країнах світу, насамперед європейських, традиційно є високим. У великих закордонних корпораціях усереднений коефіцієнт концентрації акціонерного капіталу у власності трьох основних акціонерів коливається в межах 35 - 55 %. Так, у провідних французьких компаніях він складає 54 %, німецьких - 51 %, американських і британських - 43 %, скандинавських - 37 % [2]. По-друге, результати емпіричних досліджень, проведених українськими фахівцями, свідчать про позитивний вплив концентрації власності на результати функціонування вітчизняних підприємств, зокрема, на річний темп зростання продуктивності праці [3]. По-третє, для запобігання зайвої концентрації економічної влади до національного законодавства можна ввести норму, подібну ст. 177 Закону Франції "Про торгові товариства", яка допускає обмеження кількості голосів, що знаходяться у володінні кожного акціонера [4].
У рамках другого напрямку пропонованого комплексу заходів принциповими є два моменти:
- наділення фактичних власників підприємств юридичною відповідальністю за діяльність цих підприємств;
- узгодження економічних інтересів держави і фактичних власників підприємств, що, на нашу думку, є ключем і вихідним пунктом наступної легалізації "тіньового" сектора економіки України.
Стосовно першої проблеми відзначимо, що в нашій країні власники підприємств і де-юре, і де-факто звільнені від відповідальності за порушення підконтрольним підприємством діючого законодавства. Усю повноту деліктної відповідальності приймають на себе посадові особи підприємства, а в ряді випадків відповідальність несе саме підприємство як самостійний суб'єкт права. На практиці це означає, що фактичні власники безкарні у своїх діях, що створює сприятливий ґрунт для численних зловживань.
Для виправлення даної ситуації пропонується законодавче прийняття "доктрини зривання корпоративної маски". Відповідно до цієї доктрини, власник підприємства чи інша особа, яка має право (можливість) давати вказівки, обов'язкові для посадових осіб цього підприємства, несе відповідальність за діяльність підприємства [5]. В акціонерних товариствах, де юридичні власники відсутні, цю доктрину варто використовувати по відношенню до фактичних власників, тобто контролюючих груп [6].
Крім рецепції названої доктрини, уявляється за доцільне застосовувати додаткові важелі впливу на фактичних власників підприємств, що порушують чинне законодавство. За умов коригування цивільного й акціонерного законодавства можуть розглядатися наступні варіанти обмеження прав власності і контролю:
- тимчасове блокування права голосу по акціях до усунення фактів порушення законодавства;
- заборона на купівлю контролюючою групою акцій додаткової емісії;
- обов'язкове включення до складу наглядової ради АТ представників держави з правом "вето" на засіданнях ради;
- скликання з ініціативи ФДМУ позачергових зборів акціонерів у випадку виявлення фактів зловживань з боку контролюючої групи.
Названі адміністративні заходи істотно змінюють бізнес-клімат для квазіінвесторів, що дозволить більш ефективно боротися із навмисною збитковістю підприємств, фіктивними банкрутствами, "тіньовими" операціями, а також фірмами, що обслуговують "тіньовий" оборот. Разом з тим, принципове розв'язання окреслених проблем лежить не в адміністративній, а в суто економічній площині. Об'єктивною причиноюіснування "тіньової" економіки є конфлікт інтересів держави і фактичних власників підприємств. Розв'язанню даного конфлікту могла б сприяти регресивно-динамічна система оподаткування прибутку підприємств, що стимулює легальну, прибуткову роботу підприємств [1].
Третім напрямком розробленого комплексу заходів є коригування ходу приватизаційних процесів. Практика роботи приватизованих підприємств свідчить про те, що державу не можна апріорі вважати неефективним власником. Перехід промислових підприємств під контроль квазіінвесторів дискредитував саму ідею і мету приватизації - підвищення ефективності функціонування підприємств і економіки в цілому. Багато компаній, що знаходяться у державній власності, у тому числі й ті, що функціонують в конкурентних секторах економіки, демонструють значно кращі результати в порівнянні з компаніями, що потрапили під контроль квазіінвесторів.
Зі сказаного випливає низка практичних висновків і рекомендацій:
- по-перше, слід призупинити приватизацію стратегічно важливих для економіки і безпеки країни підприємств, зосередивши зусилля на підвищенні якості управління цими підприємствами;
- по-друге, варто провести ревізію наявного портфеля державних корпоративних прав і різко скоротити їхнє число шляхом повного розпродажу малоцінних корпоративних прав;
- по-третє, необхідно розробити стратегію і тактику участі держави в наглядових радах і інших органах управління приватизованими підприємствами;
- по-четверте, треба всіляко обмежувати участь у приватизації офшорних компаній, фондових посередників, номінальних власників, залучаючи до участі в конкурсах переважно промислові компанії.
Резюмуючи вищевикладене, зазначимо, що практичне впровадження запропонованих рекомендацій дозволить значною мірою пом'якшити конфлікт інтересів між державою і фактичними власниками підприємств і перерозподілити контроль від неприбуткових до прибутково-орієнтованих груп. Подальші розвідки даної проблеми мають йти в напрямку детального обґрунтування окреслених підходів.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Педько А. Концептуальні основи регресивно-динамічного оподаткування // Економіст. - 2000. - № 10. - С. 37-39.
2. Радыгин А., Энтов Р. Институциональные проблемы развития корпоративного сектора: собственность, контроль, рынок ценных бумаг. - М.: ИЭПП, 1999.
3. Андрєєва Т. Приватизація, структура власності та робота підприємства // Державний інформаційний бюлетень приватизації. - 2001. - № 1.
4. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сб. норм. актов о компаниях, монополиях и конкуренции / Под ред. В.К. Пучинского. - М.: Изд-во УДН им. П Лумумбы, 1987. - 260 с.
5. Сыроедова О. Н. Проблемы юридической личности в законодательстве США // Правоведение. - 1992. - № 4.
6. Игнашкина Т.Б., Педько А.Б. Некоторые методологические проблемы оценки контрольного пакета акций // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. Вип. 195: В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Том ІІІ. - С. 721-727.
Loading...

 
 

Цікаве