WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Соціогуманізм і аксіологія в період розбудови інноваційного суспільства України - Реферат

Соціогуманізм і аксіологія в період розбудови інноваційного суспільства України - Реферат


РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Соціогуманізм і аксіологія в період розбудови інноваційного суспільства України
Перспективи науково-технологічного майбутнього України, його цивілізаційна спрямованість та позиціонування в контексті актуальних глобалізаційних тенденцій базуються на досягненні конкурентоспроможності інноваційного потенціалу суспільства. Основоположними методологічними засадами інноваційного розвитку, сформульованими у сучасній теорії інноваційної діяльності, є: послідовна реалізація ідей І. Шумпетера щодо конкуренції на підставі інновацій та наукових розробок, які виступають головними чинниками економічної діяльності; визнання особливої ролі знання в сучасному економічному процесі; розуміння інституціональних параметрів інноваційної діяльності як визначального фактора, від якого залежить її зміст та структура [1]. Водночас, першоосновою зародження інноваційної світоглядної парадигми слід вважати відкриття й осмислення В. Вернадським конструктивної ролі розуму, креативу мислячої людини в саморозвитку геологічних феноменів сучасності, що відображено і втілено ним у концепції ноосфери [2, с. 91-92].
Визначальність інституціонального контексту для спрямування й організації інноваційного розвитку економіки обумовлює вибір адекватного наукового принципу: системного дослідження суспільних феноменів, пов'язаних з тенденціями укрупнення й інтеґрації окремих інноваційних вогнищ (т.зв. точок зростання), підвищення рівня управління інноваційною діяльністю до реґіонального та загальнодержавного масштабів.
Зокрема, в умовах інтенсифікації інноваційних процесів, посилення ролі та значущості їх знаннєво-інформаційної компоненти, а також активізації ринкових механізмів їх регулювання, інституціональна причетність до інноваційної сфери реґіону стає специфічним і вельми вагомим чинником соціального структурування різних категорій інноваційних суб'єктів. Він сприяє становленню цілісних суспільних утворень, поєднаних загальним цільовим призначенням діяльності та структурованих відповідно до тієї чи іншої модальності її внеску в стратегічне забезпечення економічного розвитку реґіону, а також у визначення його місця та ролі в розбудові національної інноваційної системи.
Важливо розмежовувати смислове навантаження понять "інноваційні системи" і "суспільна система інноваційного типу". Під першими розуміють "комплекс інститутів правового, фінансового, соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси" [3, с. 61]. Ці системи вибудовуються як в загальнодержавному, так в реґіональному масштабах з урахуванням діючих на відповідних рівнях соціально-економічних пріоритетів, традицій, особливостей культури тощо. Вони є суб'єктами формування та реалізації інноваційної політики, яка в кінцевому рахунку власне й має бути націленою на досягнення системності інноваційного розвитку економіки, з установленням раціонально збалансованого розподілу ресурсів держави між різними напрямками й усіма етапами та об'єктами інноваційного циклу.
Цілісність інноваційних систем передбачає високу розвиненість інфраструктури, цивілізований ринок технологій, а також правову охорону результатів інтелектуальної праці. Їх ефективність залежить від "успішності комерціалізації науки, участі вітчизняного капіталу в наукових інноваціях, а також запровадження конкурсного планування й фінансування науки". Державна стратегія щодо інноваційних систем базується на "новій парадигмі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів" [4, с. 1, 2]. Отже, в цих системах знаннєво-інформаційна компонента, а також інновації, що на її основі творяться, виступають певною мірою відчужено від людини, яка є ідеологічним (ідейним) першоджерелом та єдиним продуцентом, носієм, користувачем знань, врешті, єдиним суб'єктом інноваційної діяльності на усіх етапах і стадіях інноваційного циклу. Це означає, що "найважливішим економічним ресурсом" насамперед і за будь-яких обставин виступає людина, громада, нація (людський ресурс), і це твердження особливо важливе для суспільств, орієнтованих на інноваційну модель подальшого розвитку та, водночас, збереження своєї національної ідентичності.
Інноваційна парадигма розвитку визначає стратегічні цілі розбудови сьогочасних суспільств загалом, так само, як і цільову спрямованість окремих суспільних об'єднань, що функціонують у соціально-економічному просторі реґіонів, областей, інших адміністративно-територіальних утворень. Тому саме інноваційну налаштованість реґіональної соціально-економічної політики, а, з іншого боку - інституціональну належність суб'єктів трудової діяльності до інноваційної сфери реґіону доцільно розглядати як головні системоутворюючі фактори реґіональних суспільних систем з інноваційним вектором діяльності та потенціалом їх конкурентноздатності. Тільки у цьому випадку дані системи можна називати реґіональними суспільними системами інноваційного типу (РССІТ).
Теоретико-методологічне обґрунтування. У загальному філософсько-методологічному сенсі, так само як і в суто економічному, поняття системи означає "цілісність, утворену сукупністю елементів, які перебувають у співвідношеннях і зв'язках один з одним". Соціальні (суспільні) системи - це "складноорганізоване, упорядковане ціле, до якого входять окремі індивіди та соціальні спільноти, об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічно соціальними за своєю природою…". До них у т.ч. належать "організації з виразно оформленою соціальною структурою; …деякі структурні підсистеми суспільства: наприклад, економічні, політичні або правові системи, наука…". Соціальну систему може уособлювати структура, спільнота, особистість, якщо вони розглядаються з точок зору тих "характеристик, які формуються і виявляються в процесах соціальної взаємодії". Будь-яка соціальна система "тією чи іншою мірою детермінує дії індивідів і груп, що в неї входять, і у певних ситуаціях виступає стосовно оточення як одне ціле"[5].
Структурованість РССІТ задається вичленуванням у них окремих компонент, відмінних за модальністю, конкретними видами економічної діяльності, ступенем їх складності, характером корпоративної залученості, "місцем" в інноваційному циклі, а також прив'язаністю до тих чи інших реґіональних інституцій, фінансово-економічної бази, фондів, цільових програм і т. ін.
Інституціональну основу розвитку та реалізації інноваційного потенціалу реґіональних суспільних систем становлять бізнес-інкубатори, технопарки, врешті соціополіси, що діють здебільшого на базі потужних провідних університетів. Ці утворення надзвичайно різноманітні за функціональним призначенням і формами організації праці, однак їх об'єднує належність до інноваційної сфери діяльності. Їх спільною особливістю є
Loading...

 
 

Цікаве