WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економічний механізм підвищення ефективності житлово-комунальної реформи - Реферат

Економічний механізм підвищення ефективності житлово-комунальної реформи - Реферат


Реферат на тему:
Економічний механізм підвищення ефективності житлово-комунальної реформи
Початок опалювального сезону викликає на шпальтах газет і журналів шквал інформації, яка більше схожа на зведення з місця бойових дій: "Батареї просять вогню", "Випробування холодом" [1, 2]. Емоції переповнюють усіх: і винуватців, і потерпілих, і співчуваючих. Виробники тепла обвинувачують споживачів у порушенні платіжної дисципліни, недбалому ставленні до наданих послуг. Споживачі скаржаться на неналежне постачання тепла і гарячої води. Органи місцевого самоврядування, у свою чергу, беруть сторону то одного учасника конфлікту, то іншого. У результаті щорічна проблема забезпечення теплом і гарячою водою населення, промислових і сільськогосподарських підприємств збільшується, а ставши хронічною, веде до погіршення якості матеріальних послуг, зниження економічних показників діяльності підприємств комунальної енергетики і в цілому житлово-комунального сектора.
Необхідність реформування економічних відносин у житлово-комунальному господарстві гостро відчувалася протягом усього періоду трансформації економіки України. Штучне зволікання цього процесу призвело до його відриву від нових економічних законів розвитку, і, як наслідок, до повного руйнування системи життєзабезпечення населення. Основним нормативним документом, спрямованим на поліпшення роботи в житлово-комунальній сфері, стала "Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002 - 2005 роки і на період до 2010 року" [3]. У той же час непогодженість нормативно-правових актів, коли з прийняттям нових документів часто не скасовуються чинні або не вносяться до них відповідні зміни, веде до протистояння у відносинах між споживачами і виробниками послуг. Так, дотепер не приведені у відповідність з чинним законодавством Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання і водовідведення, що регламентують взаємини між споживачами і постачальниками послуг, немає чіткого механізму проведення перерахунків за неякісні чи фактично не надані послуги, залишаються невідрегульованими питання щодо порядку встановлення, обслуговування і використання приладів обліку. Довгі роки в Україні не існувало взагалі обліку спожитих енергоресурсів і води (крім електрики), тому створення такого документа, як "Програма поетапного обладнання наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії на 1996 - 2002 роки" [4], було сприйняте як прорив у діяльності житлової сфери. Однак ця програма систематично не виконувалася, і, за станом на 1.07.2002 р., виконано всього 21,88% робіт з обладнання лічильниками холодної води і тільки 4,0% - гарячої.
Житлово-комунальний сектор з 1998 р. працює збитково, споживаючи при цьому всіх необхідних Україні паливно-енергетичних ресурсів . Адміністративне управління реформами в житлово-комунальному господарстві (ЖКХ), не підкріплене економічним і фінансовим механізмом регулювання, дотепер не принесло очікуваного результату.
Інтерес учених до проблем реформування житлово-комунального господарства країни зростає. Нові умови господарювання, викликані трансформаційними змінами в економіці України, негативно відбилися на роботі цієї життєво важливої галузі. Тому багато економістів у своїх дослідженнях звертаються саме до цієї теми, про що свідчать і публікації в журналі "Схід".
З пропозиціями окремих авторів можна погодитися. Так, у серії статей Г. Онищука про удосконалювання системи управління міським господарством [5, 6, 7] відзначається, що загострення паливно-енергетичної кризи в нашій країні викликає необхідність здійснення заходів щодо зниження енерговитрат, а вирішення цієї проблеми автор бачить у реформуванні житлового господарства, зміні організаційної структури управління. Розкриваючи причини наявної ситуації "... енергоємність українського житлового фонду значною мірою зумовлена тим, що з міркувань здешевлення житло будувалося без врахування оптимального теплового захисту будинків", учений не вказує напрямки подальших досліджень у цій сфері. В інших публікаціях [8, 9] зазначений шлях виходу України з економічної й енергетичної кризи через енергозбереження. Однак, на наш погляд, у цих роботах немає головного - пропозицій щодо розробки системи економічної мотивації механізму управління енергозбереженням у ЖКХ, тобто створення об'єктивних умов для узгодження інтересів усіх учасників процесу - від виробників до конкретних споживачів - з урахуванням інтересів усіх проміжних структурних підрозділів.
В економічно розвинутих країнах Заходу починаючи з другої половини ХХ століття ріст споживання послуг переважає споживання матеріальних благ. У той же час в Україні ставлення до сфери послуг виглядає парадоксально: споживач хоче одержати якісну послугу, але не готовий платити за неї; виробники нав'язують свої послуги, не піклуючись про їхню якість, змушуючи споживачів оплачувати власні витрати. Найбільш яскраво ця проблема проявилася в житлово-комунальному господарстві.
Метою статті є розробка й обґрунтування пропозицій щодо формування умов впровадження енергозберігаючих технологій у житлову сферу.
Житлово-комунальне господарство - галузь, а вірніше, сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, теплоти й електроенергії. Це - галузь, де найгострішим є вирішення соціальних проблем населення, оскільки безпосередньо стикається з потребами людей. Житлово-комунальне господарство протягом тривалого часу було дотаційним. На кінець 1995 р. граничний розмір відшкодування населенням витрат на житлово-комунальні послуги був затверджений на рівні не менше 40 % фактичних витрат, у першому півріччі 1996 р. - не менше 60%, а з 30 липня 1996 року - не менше 80% вартості житлово-комунальних послуг (з урахуванням податку на додану вартість). З 2000 р. рівень плати за комунальні послуги доведений до повного відшкодування їхньої вартості. У тім році тарифи для населення з надання послуг підприємствами житлово-комунального комплексу були збільшені в середньому на 40%, що дозволило знизити розрив у тарифах між промисловістю і населенням майже вдвічі. Однак витрати на утримання житлового фонду і надання комунальних послуг постійно ростуть. Так, на початок 2004 р. рівень відшкодування населенням вартості послуг теплопостачання склав у середньому 70 - 80%. Це викликано тим, що цей вид послуг є найбільш енергоємним. Найбільшу питому вагу в їх собівартості складають витрати на паливо - у середньому 51% і електроенергії - близько 11%. Тому в лютому 2004 р. на сесії Донецької міської ради було прийняте рішення про поетапне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, що привело до протистояння між споживачами і виробниками послуг даного виду.
Ця невтішна ситуація вимагає прискореного реформування усього ЖКГ. В останні роки були прийняті ряд указів Президента [10], законодавчих актів[11, 12], постанов Кабінету Міністрів України [3, 4, 13], міністерств і відомств [14, 15, 16], що дали можливість почати реформування галузі. Одним з основних документів стала "Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002 - 2005 роки і на період до 2010 року" [3]. У цій програмі визначено головні напрямки удосконалення роботи галузі, підвищення якості обслуговування населення. Пріоритетним напрямком прискореного реформування ЖКГ є проведення ефективної енергозберігаючої політики. Загальновідомо, що капітальні вкладення в енергозберігаючі технології вдвічі - утричі швидше окупаються і дають більший економічний ефект, ніж створення нових потужностей у паливно-енергетичному комплексі. Загальний потенціал енергозбереження в Україні оцінюється в 42-48% від обсягу споживання первинних енергоресурсів. Найбільшу питому вагу в структурі
Loading...

 
 

Цікаве