WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Наукові основи інноваційної моделі освітньої системи держави і регіону - Реферат

Наукові основи інноваційної моделі освітньої системи держави і регіону - Реферат

будь-якою сферою діяльності людини, з тією чи іншою галуззю економіки. Тому досить важко визначити, де закінчується вплив освітнього комплексу, керованого державою, на поступальні процеси в країні.
Якщо в індустріальному суспільстві питання про природу багатства досить вивчені, то процеси нематеріального виробництва, що є основними в інформаційному постіндустріальному суспільстві, ще мало досліджені. Головним фактором приросту суспільного багатства в інформаційному суспільстві є збільшення накопиченого обсягу знань.
Знання завдяки своєму впливу на суспільство й економіку стає основним фактором виробництва. Традиційні фактори - природні ресурси, робоча сила, капітал - мають другорядне значення. Дослідження відносин людей з приводу збільшення знань стає найважливішим предметом державно-управлінської теорії.
Засвоєння знань людиною, що призводить до росту людського капіталу, здійснюється в основному в освітньому комплексі (куди входять і системи внутріфірмового навчання, проведення наукових досліджень у корпораціях). Результатом діяльності освітнього комплексу є новий обсяг знань - додатковий продукт економіки знань. У цьому полягає соціально-економічна сутність освітнього комплексу в інформаційному постіндустріальному суспільстві, що лежить в основі інноваційної моделі економіки освіти (рис.1).
?
Рис.1.Освітній комплекс країни як об'єкт управління, де:
ОК - освітній комплекс країни,
ОС - державна освітня система (крім неї, до комплексу входять і бізнес-освіта, і релігійна освіта тощо),
ПС - педагогічні системи (навчальні заклади усіх видів),
ДС- дидактичні системи (навчальні групи тощо).
Розуміння змін соціально-економічної природи освітньої галузі особливо актуальне зараз, коли Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України, визначила шляхи розвитку освітнього комплексу в режимі сталого розвитку, поставила завдання пошуку і використання ефективних механізмів управління освітою [5].
Менеджмент, як ефективний вид керівництва бізнесом, добре зарекомендував себе в ринковій економіці. Освітній комплекс нерозривно пов'язаний з системою ринкових економічних відносин країни через фінансово-господарський механізм взаємин із самостійними господарськими суб'єктами на ринках ресурсів. Державне управління поступово починає використовувати менеджмент і для поліпшення управління освітньою галуззю. От чому вже сформувався і в Україні освітній та педагогічний менеджмент.
Основне завдання державного управління освітою - підвищення соціально-економічної ефективності функціонування освітнього комплексу в постіндустріальному інформаційному суспільстві і пошук шляхів збільшення темпів приросту обсягів знань та оптимізація їхнього використання.
Системний підхід до державного управління освітнім комплексом країни дає можливість розкрити зміст основних складових освітніх, педагогічних і дидактичних систем. Це необхідно для визначення змістовно-цільового алгоритму державної політики, освітньої стратегії, а також для інтерпретації конкретних модулів, що мають педагогічне і дидактичне навантаження.
Важливо бачити при цьому місце освіти в гуманітарному комлексі регіону (рис.2). Гуманітарний комплекс регіону є сукупністю невиробничих, соціально орієнтованих систем, що в процесі взаємодії та взаємодоповнення один одного забезпечують надання послуг освіти, охорони здоров'я тощо. Це поняття більш широке, ніж "соціальний комплекс" і більш повне, тому що характеризує мету реформ, орієнтацію на загальнолюдські цінності і конкретну особистість [3].
Таким чином, зміни соціально-економічної природи освітнього комплексу країни обумовлюють необхідність перегляду не тільки технологій освіти. Необхідне формування економічної теорії освіти й освітнього права як самостійних галузей економічної і правової наук. Необхідний розвиток теорії управління освітньою галуззю (у рамках теорії державного управління), усіма її системами, підсистемами і компонентами. Міністерство освіти і науки України могло б стати ініціатором та замовником комплексних наукових розробок з цієї проблематики.
Рис. 2. Гуманітарний комплекс регіону
Одним з важливих завдань державної освітньої політики стає створення стійких передумов для зближення правових і організаційно-економічних умов діяльності державних та недержавних освітніх установ у розширенні масштабу і поліпшенні якості ділової освіти в регіонах країни.
В міру вивільнення особистої і суспільної ініціативи, створення нових економічних відносин, формування ринку освітніх послуг громадськість, роботодавці, учні та студенти зобов'язані брати на себе значну частку обов'язків у справі освіти. Розширюється діапазон державної, приватної і суспільної підтримки навчальних закладів.
Висновки
Світ навколо нас змінюється з великою швидкістю, характер змін стає незворотним, трансформуються уявлення людей, їхнє сприйняття світу, а отже, і характер їхніх очікувань, потреб, цілей. Нові цілі можуть бути реалізовані тільки через нові підходи до соціального управління, частиною якого є управління освітою, яка повинна стати медіатором, активно включеним у процес формування зворотних зв'язків із навколишнім середовищем, необхідних людству для виживання.
Людство більше не в змозі йти шляхом проб і помилок. Напрошується природний висновок: щось негаразд з процесом передачі мемофонду (масиву інформації, переданої позагенетичним шляхом).
У сформованій ситуації (навколишнє середовище незворотно змінене, йде біологічна еволюція людства, викликана цими змінами) ми можемо вплинути тільки на механізм еволюції мемофонду. Таким чином, людство просто змушене переглянути структуру свого споживання: значна частка ресурсів повин-на бути спрямована на передачу культурної інформації, тобто в сферу освіти.
Необхідно докорінно переглянути ставлення до освіти (як способу передачі мемофонду): це не тільки відтворення трудових ресурсів, але й насамперед збереження людського виду. Таким чином, у стратегічних планах будь-якої великої компанії, регіону повинна відображатися необхідність постійного збільшення коштів, що виділяються на освітні цілі.
Значне поширення таких стратегій у діловій практиці може забезпечити відповідна податкова політика держави. Необхідно вишукати можливість витрачати на освітню діяльність не 5% ВВП, а набагато більше.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Батченко Л.В., Гамаюнов В.Г., Поважный С.Ф. Менеджмент в образовании. - Харьков: Основа, 1998. - 598 с.
2. Вифлеемский А.. Роль образовательного комплекса в постиндустриальном обществе / Высшее образование России. - 2002. - №7. - С.115 - 121.
3. Лобас В.М. Аналіз сучасного станутеоретичних досліджень реформування гуманітарної сфери // Серія "Державне управління". - Т.3. - Вип.10. - Донецьк: ДонДАУ, 2002. - С.231-235.
4. Луговий В.І. Управління освітою / Навчальний посібник для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності "Держуправління". - К., 1997. - 302 с.
5. Маригодов В.К., Слободянюк А.А., Козлакова Г.О. Освітня система як технологічний комплекс. Проблеми освіти: Наук.-метод. зб./ кол. авт. - К.: Наук.-метод. центр вищої освіти. - 2000. - Вип.22. - 224 с.
6. Національна доктрина розвитку освіти України. Затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року 347/ 2002.
Loading...

 
 

Цікаве