WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Енергетична безпека - Реферат

Енергетична безпека - Реферат

про наявність серйозних планів щодо диверсифікації джерел постачання, є очевидним фактом.
Розглядається й проект перекачування "великої нафти" Каспію на північ, у Росію і далі - у Східну та Західну Європу, до споживачів і в порти для подальшого транспортування. Зацікавленість виявляють і нафтовидобувні каспійські країни, оскільки це дозволить їм грати важливу роль на світовому енергетичному ринку й одержати істотні політичні вигоди. Нещодавно зустріч президента Путіна й Ніязова, за деякими свідченнями, була присвячена, окрім усього, також розгляду цієї проблеми. По суті, Росія, Казахстан,Азербайджан і Туркменія, на думку фахівців, можуть об'єднатися з країнами-виробниками нафти Північного моря, створити серйозну альтернативу ОПЕК. З європейським напрямком взаємодіє побудована гілка Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), хоча там є проблеми. Діє нафтопровід "Голубий потік". Росією планується спрямування очікуваної великої нафти Каспію на Балтику. Вона активно будує нові термінали на своєму узбережжі, не виключається використання портів у прибалтійських країнах.
Транспортна залежність центральноазіатських виробників вуглеводнів від російського транзиту створює сприятливі умови для російських інвесторів. З середини минулого року по нинішній час ЮКОС увійшов у нафтовий проект у Казахстані, ЛУКОЙЛ та "Ітера" - у нафтогазові проекти в Узбекистані, "Ітера" та "Зарубежнефть" готуються почати освоєння вуглеводневих запасів у Туркменістані тощо.
Американці, виявляючи значну зацікавленість до каспійського регіону, певний час вважали, що їм немає особливого сенсу брати участь у розвитку нафтових і газових проектів у цьому районі світу. Існуюча експортна інфраструктура дозволяє експортувати вуглеводні головним чином через Росію і в невеликих обсягах через Іран та Кавказ. А зростання видобутку за таких умов буде підвищувати залежність американських компаній від Росії. Нині США мають намір змінити конфігурацію трубопровідної інфраструктури й експортної політики Центральної Азії. Існують плани здійснення будівництва центральноазіатського газопроводу (ЦАГ) із пропускною спроможністю 60 млрд кубометрів та центральноазіатського нафтопроводу (ЦАН) на 50 млн т нафти на рік. ЦАН передбачається як альтернатива проекту "Транснефти" і "КазТрансОйл", що припускає експорт російської, казахстанської, узбецької й туркменської нафти по існуючому трубопроводу Омськ - Туркменабад і далі через Іран до Перської затоки. ЦАН повинен бути побудований від Туркменабада через Афганістан та Пакистан. Здійснення цього задуму може ускладнити для Росії експлорацію її компаній у центральноазіатські проекти.
З труднощами, але продовжується будівництво нафтопроводу в обхід Росії - Баку-Тбілісі-Джейхан. Причому ряд російських фахівців наполягають на тому, що Росія повинна з'єднати свої нафтопроводи з трубопроводом Баку-Джейхан (такі плани вже існують. Зокрема компанія ЛУКОЙЛ заявила про свою участь у цьому проекті). Це дозволить спрямувати в Середземне море величезні потоки каспійської нафти, інакше російську економіку чекає колапс. Каспійська нафта може витіснити російську з традиційних ринків через вищу якість. Ще однією пересторогою є те, що нині майже вся російська нафта йде на Захід через Босфор. А його пропускна спроможність на межі, і Туреччина всіляко намагається не допустити збільшення через нього вантажопотоку, у першу чергу нафтового. Росія ж, плануючи додати до свого нафтового потоку ще 67 млн тонн тенгизької нафти, що йде по КТК (трубопроводи Каспійського трубопровідного консорціуму з Казахстану), зіткнеться з проблемою Босфору. Для Росії програш боротьби за вибір маршруту транспортування каспійської нафти означає не тільки економічні втрати, але і втрату контролю над центральноазіатським та закавказьким регіонами.
Тобто сутність конкуренції зазначених глобальних сил у каспійському регіоні є зрозумілою. Лінія розподілу йде між прийняттям рішень про транспортні коридори, а, отже, це може стати "каменем спотикання" для них. Проте економічна та військова могутність США не є настільки переважаючим фактором для розвитку каспійського регіону, ніж відсталіша від них Росія. Принаймні територіальна близькість останньої з її збройними силами виглядають більш суттєвим аргументом у цьому плані.
Що робити Україні?
Вище ми більш детально зупинилися на геополітичних аспектах цієї проблеми з огляду на те, щоб більш-менш виразно показати ту надскладну ситуацію, в якій доводиться діяти Україні з метою забезпечення своєї енергетичної безпеки. Як відомо, наша держава, на прохання США, відправила спочатку до Кувейту, а згодом і до Іраку своїх військових, природно, розраховуючи взяти активну участь у відновленні нафтового сектора країни. У перспективі це дає сподівання на диверсифікацію джерел стратегічно важливої сировини. Принаймні такий варіант розглядається. Пересторога - нерозвиненість інфраструктури (наприклад, відсутність трубопровідних комунікацій з Іраком, проблеми безпеки транспортних мереж), барель нафти, що пройшов би через територію України, за розрахунками спеціалістів, буде дещо дорожчим за каспійську, а тим паче - російську.
Що ж робити нам у ситуації, коли у каспійсько-чорноморському регіоні зіткнулися дві таких потуги? Включитися на правах третьої сторони у цю боротьбу ми не маємо ресурсів, а отже, й шансів на виживання. Ми у першу чергу повинні використати географічне розташування України, яке надає їй суттєвих перспектив як сполучної ланки між нафтовидобувними регіонами країн каспійського регіону і найважливішими ринками збуту в Європі. У тактичному плані нашій державі слід діяти в межах відомої теорії "малих справ", послідовно і неухильно вирішуючи нагальні для життєдіяльності країни проблеми. Звичайно, що у першу чергу потрібно здійснити запуск нафтопроводу Одеса-Броди. Реальна можливість зробити це існує, і в цьому погляди ряду наших фахівців збігаються. Щоб вона мала закінчений вигляд, конче необхідно довершити будівництво нафтотерміналу "Південний" з проектною потужністю у 40 млн т на рік та мати можливість транспортувати її від грузинських терміналів до Одеси, для чого потрібні танкери. Як відомо, реалізація проекту "Дружба-Адрія" також здатний прискорити запуск нашого нафтопроводу, що зробить можливим постачання легкої каспійської нафти до Брод, а потім по "Дружбі-Адрії" до НПЗ країн Європи і далі у хорватський порт Омішаль, в обхід Босфору. Цей порт може приймати танкери дедвейтом1 до 500 тис. т (тобто у 3-4 рази більше, ніж порти Балтії та Чорного моря). Не виключається й поставка вуглеводневих від терміналів, що знаходяться на чорноморському узбережжі Туреччини.
Як відомо, на наступний рік десять країн мають бути прийняті до ЄС. Ця
Loading...

 
 

Цікаве