WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Вектори регіональної економічної інтеграції україни: зовнішні чинники та внутрішні передумови - Реферат

Вектори регіональної економічної інтеграції україни: зовнішні чинники та внутрішні передумови - Реферат

російських інвестицій за рахунок європейських" [20, 75]. Разом з тим політична підтримка з боку проросійських еліт в Україні (особливо на регіональному рівні) є вагомою. Серед економічних еліт України існують принципові розбіжності щодо ключових напрямів розвитку національної економіки: бізнесмени з російським "корінням" діють переважно в інтересах провідних російських компаній ПЕК та ОПК, підтримуючи стратегію "в Європу разом з Росією" [32]. Значну електоральну підтримку знаходять окремі політичні сили, не орієнтовані на західні цінності з гаслом "третього шляху" [33]. У коментарях до результатів останніх парламентських виборів наголошується на тому, що їхнім результатом став "цивілізаційний розкол України" і відсутність підтримки більшістю євроатлантичної інтеграції [34].
Останніми роками інвестиційна активність російських компаній у постсоціалістичних країнах значно зросла. На початок 2005 р. масштаби інвестицій ФПГ Росії в Європі перевищили 100 млрд дол. США. Серед інвестиційних мотивів виокремлюють розширення ринків збуту, побудову виробничо-збутових мереж і придбання стратегічних активів, насамперед в енергетиці, металургії та ПЕК. При цьому основна частка цих інвестицій спрямовується у країни СНД та Південно-СхідноїЄвропи, 60% інвестицій здійснюється компаніями нафтогазового сектору, 25% - металургійного [35]. Російські інвестиції у країнах СНД поглиблюють їх економічну залежність від Росії. Очікується, що з часом така економічна влада дасть змогу досягти бажаних політичних цілей, тоді як попередні стратегії економічної "підтримки" та політичного тиску виявилися непродуктивними, особливо стосовно України. Необхідно враховувати, що стратегічною метою Росії залишається "синхронізація темпів і параметрів реформаторських процесів у Росії і державах Співдружності"[36], тобто політичне домінування у СНД на основі економічного потенціалу та вивозу капіталу у ці країни.
Узагальнюючи викладене вище, можна дійти висновку щодо остаточного відмежування Росії від євроінтеграційного процесу з центром у Брюсселі, зміщення акцентів з інституціональної до функціональної інтеграції. Паралельно з цим змінюється стратегічний підхід до захоплення пострадянського простору - відмова від форсованої "інтеграції згори" та перехід до еволюційної "інтеграції знизу" на засадах жорсткого прагматизму і відкритого регіоналізму, основним змістом яких є експансія російського капіталу і створення бар'єрів для входження ТНК у сфери інтересів РФ. При цьому стратегічним завданням залишається поступова інституціональна інтеграція України у сферу російського впливу, яка певний час [вичікувальна позиція до настання сприятливих політичних умов] здійснюватиметься виключно економічними, а не політичними методами.
Під різноманітними біполярними моделями, концепціями функціональної інтеграції та ін. криється проста мета розширення економічної влади російської верхівки, у т. ч. через експансію політично залежних від неї російських ПФГ. Економічний інтерес у даному разі полягає у стягненні з них ренти легальними і нелегальними методами, включаючи вилучення активів у нелояльних до влади ПФГ (як, наприклад, у "Юкоса"). Мінливість та мультивекторність інтеграційної позиції Росії, яка водночас прагне бути і центром регіональної інтеграції (стосовно частини пострадянського простору) і його суб'єктом (щодо Китаю та ЄС) значно ускладнює вироблення позиції України. Сьогодні потрібна конструктивна (неконфронтаційна) контрстратегія для України з урахуванням того, що реалізація стратегії відкритого регіоналізму Росією вже розпочалась.
Україна знаходиться на перетині інтересів Заходу та Росії і не належить до сфери історико-культурного комплексу цінностей, які визначають так звану європейську ідентичність. Тому її інтереси значною мірою визначаються результуючою дією гравітаційних сил європейської і позаєвропейської сфер впливу, а її зовнішня політика буде неминуче багатовекторною [37]. Вичерпаність ідеології багатовекторності у формі політичного балансування між двома напрямами є очевидною. Багатовекторність потребує іншого змістовного наповнення, переходу від малорезультативних міждержавних відносин до реалізації конкретних інтеграційних проектів, які б давали Україні максимальний економічний ефект у довгостроковій перспективі.
ЄС поки що не зацікавлений у правовому закріпленні інтеграційного статусу України у своїй сфері через об'єктивні причини - слабкість торговельних та інвестиційних зв'язків між Україною і ЄС, відсутність базових економічних передумов для інтеграції, значна прірва у рівні розвитку України і ЄС, яку неможливо подолати у середньостроковій перспективі. Поки що ЄС не готовий поглиблювати інтеграційні процеси. Саме концепція багатовекторності більше підтримується Євросоюзом (як політика "сусідства"), аніж Росією. Стратегія ЄС стосовно України не є політизованою і вписується у суто економічну модель "ширшої Європи" та "сусідства". Аналізуючи цю стратегію, О. Ковальова правильно стверджує: "не має підстав розглядати Європейську стратегію сусідства як новий етап східної політики ЄС, отже нову політичну риторику Брюсселя слід оцінювати швидше як свідчення його неготовності до швидких змін у відносинах з Україною" [38]. Така стратегія відповідає концепції "Європи концентричних кіл" Е. Баладюра, згідно з якою у зовнішньому колі знаходяться асоційовані з ЄС країни. Після розширення у 2004 р. ЄС розвиватиметься шляхом "диференційованої інтеграції" ("Європа концентричних кіл", німецька концепція "Європа ядра" Шойбле-Ламерса і "гнучка Європа" Дж. Мейджера). Якщо концепція "Європа ядра" має на меті поглиблення інтеграції, насамперед в рамках ЄВС (Європейська валютна система), і презентує інтереси Німеччини, то інші концепції "диференційованої інтеграції", висунуті Францією та Великобританією, спрямовані на протидію федералізації Європи за німецьким сценарієм. Частина країн (Франція, Німеччина, Австрія та ін.) не підтримують розширення ЄС на пострадянський простір із суто меркантильних позицій, вважаючи, що це може ускладнити відносини з Росією у сфері постачання енергоресурсів [39]. Проте для європейських компаній, які орієнтуються на стратегічні інвестиції в Україну, бажаним є входження останньої в орбіту ЄС [40, 16].
Безнадійно застарілою сьогодні є ідея "загальноєвропейського соціально-економічного простору", в якому місце України вбачається у тісній взаємодії з Росією та Білоруссю [2, 834-835]. Не спрацювало гасло "Росія та Україна - разом у Європу", яке остаточно втратило перспективи з того часу, як російська еліта дійшла до висновку щодо небажаності інтеграції
Loading...

 
 

Цікаве