WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Вектори регіональної економічної інтеграції україни: зовнішні чинники та внутрішні передумови - Реферат

Вектори регіональної економічної інтеграції україни: зовнішні чинники та внутрішні передумови - Реферат


РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Вектори регіональної економічної інтеграції україни: зовнішні чинники та внутрішні передумови
В умовах глобалізації роль національних держав послаблюється, а транснаціонального капіталу - посилюється, що видозмінює матрицю інтеграційних процесів. В Україні зберігає міцні позиції ізоляціонізм як стратегія протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та несприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторів виробництва - капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх років ринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсяги іноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнами залишаються мізерними. Це прямо пов'язано з державним ізоляціонізмом як виявом пострадянського етатизму в українському варіанті, що "призвело до відставання від інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на 10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччі світових інтеграційних процесів. Негативну роль відіграла також так звана "багатовекторність" - непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.
З розширенням ЄС у 2004 р. Україна зіштовхнулася з низкою проблем щодо вироблення загальної концепції зовнішньої політики стосовно ЄС і Росії. Це стосується насамперед зіткнення економічних інтересів Росії та ЄС, несумісності концепцій "ширшої Європи" і "єдиного економічного простору", безпосереднє відношення до яких має Україна. У статті проаналізовано суб'єктивні та об'єктивні чинники, що впливають на напрями економічної інтеграції України, з урахуванням позицій провідних aкторів (ЄС та Росії) та на підставі оцінки об'єктивних економічних показників фактичної "інтегрованості" в обох напрямах.
Проблемам глобалізації та регіональної інтеграції присвячена значна кількість наукових робіт. У центрі наукових інтересів - процеси лібералізації руху товарів, робочої сили та капіталів, формування єдиного світового фінансового простору. Особливим напрямом досліджень у цій сфері є вироблення позицій окремих країн у сучасному мінливому зовнішньому середовищі. Можна виділити роботи, присвячені інтеграційним процесам в рамках стратегії економічного розвитку України [1-4], проблемам інтеграції у ЄС [5-9], послідовності лібералізації торговельних режимів [10-12], макроекономічним аспектам інтеграції [13], особливостям інтеграційних процесів у фінансовому секторі [14-16]. Серед проблем, які залишилися поза увагою або вирішувалися у хибному, на думку автора, напрямі - антиліберальний ізоляціонізм (ототожнення національних інтересів з інтересами симбіозу "влада - національний капітал", перебільшення загроз з боку ТНК); зміна стратегій Росії і ЄС відносно України і, відповідно, відсутність науково обґрунтованих конструктивних контрстратегій, позбавлених декларативності та ідеологічної риторики.
Сьогоднішня ізольованість та слабка інтеграція України у світове господарство зумовлена насамперед внутрішніми чинниками та аморфністю моделі економічного розвитку. В Україні зберігаються основні вади системи організації суспільства тупикового типу - пострадянського етатизму [17] з властивим йому антилібералізмом, нехтуванням цінностями демократії та гуманізму (хоча певний прогрес у цьому напрямі є). Фактично не була реалізована сучасна ліберальна модель економічного розвитку (разом з тим вистачало критики такої моделі як неадекватної для України з позицій антилібералізму). Модель економічного розвитку була однозначно спрямована на трансформацію політичної влади старої і нової номенклатури у владу економічну (так звані радикальні ринкові реформи в українській (ширше - пострадянській) версії). Для цього проголошуються і реалізуються численні концепції зміцнення економічної могутності держави, "сильної державності"[2, 154], "мобілізаційні моделі", згідно з якими держава та великі національні виробники розглядаються як локомотиви економічного розвитку. Автор переконаний, що така модель за сучасних умов не має перспектив. На етапі замкненості національних економік, у т.з. доглобалізаційну епоху, вона ще спрацьовувала і могла давати непогані економічні результати, про що свідчать приклади країн Азії.
Єдиним можливим способом реалізації такої моделі у сучасних умовах є ізоляціонізм у різних його формах - зведення бар'єрів для іноземних товарів та капіталів з метою підтримки національного виробника, тепличні умови для великого капіталу національного походження, монополізація та сегментування внутрішнього ринку. Це негативно впливає на економічний розвиток. Відсутність конкуренції та високі бар'єри входження для іноземного капіталу генерують такий феномен, як дешева робоча сила. В умовах, коли приховування прибутків від оподаткування не є проблемою, це зумовлює доволі низький рівень ВВП, який декларується статистикою, мізерні державні бюджети та високі процентні ставки як індикатори дефіциту ресурсів.
Прихований ізоляціонізм, прикриваючись євроінтегарційними гаслами, має цілком завершену антиінтеграційну спрямованість. Такий підхід генетично не вписується у "мейнстрім" світового розвитку, характерною ознакою якого є провідна роль ринків товарів і капіталу у координації і розміщенні ресурсів. Конфлікт інтересів між національними державами і транснаціональним капіталом досліджується у багатьох роботах. Вважається, що національні економічні aктори не можуть протистояти у конкурентній боротьбі могутнім ТНК і тому необхідно обмежити доступ останніх на внутрішні ринки. Поміж негативних наслідків лібералізації режимів для іноземних товарів і капіталів зазначаються втрата можливості заохочення національного товаровиробника різноманітними пільгами та преференціями, блокування низки механізмів підтримки національного виробництва [1, 216]. Грунтовне дослідження впливу лібералізації торговельних режимів дає підстави для інших висновків: від такої лібералізації виграють насамперед споживачі, тоді як втрати перекладаються на бюджет (зменшення надходжень митних платежів) [щорічні втрати бюджету Росії від вступу до СОТ оцінюються в 2,2 млрд дол. США, тоді як споживачі (за рахунок зниження цін) отримають додаткові блага (change in consumer surplus) на 2,6 млрд дол. [10, 18]]. Антиінтеграційний ізоляціонізм знаходить підтримку у великого національного капіталу, який зацікавлений в отриманні надприбутків за рахунок заниження вартості робочої сили і завищення цін на товари на відокремлених від впливу ТНК різноманітними бар'єрами внутрішніх ринках.
Loading...

 
 

Цікаве