WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Позитивна і негативна роль військово-промислових комплексів - Реферат

Позитивна і негативна роль військово-промислових комплексів - Реферат

нинішніх нових конфліктах - 90%. Насилля досягає небачених масштабів, і міжнародним організаціям, які займаються гуманітарними питаннями, приходиться вести переговори з непостійною владою, яка часто змінюється і не визнає ніяких норм поведінки, використовує в своїх інтересах загибель мирних жителів і розкрадає міжнародну допомогу, що відправляється для врятування цивільного населення.
Групи, які воюють, спалюють урожаї, отруюють воду, мінують поля і намагаються контролювати як дороги, по яким постачається гуманітарна допомога, так і табори біженців, де вони можуть рекрутувати нових бійців, головним чином, серед неповнолітніх. Із-за військових конфліктів кількість біженців збільшилася до 26 млн. чоловік. Усі вони - переміщені особи, які із-за війни вимушені були покинути свій домашнє вогнище, не виходячи, однак, за межі національних кордонів, а тому ці люди не отримують ніякої допомоги зовні.
Витоки нинішніх конфліктів чисельні. Очевидні причини -завоюваннявлади чи території, але війни кінця XX ст. здаються складними як у тому, що стосується їхніх коренів, так і в своїх проявах чи обгрунтуваннях. Професор Амхертського університету Майкл Клар їх класифікує наступним чином:
> регіональні конфлікти, такі як конфлікт, в якому традиційно протистоять один одному: Індія і Пакистан чи Ірак і Іран (у останнього із-за війн у три рази знизився видобуток нафти);
> війни за природні ресурси (наприклад, скрита війна, яку ведуть між собою декілька держав Близького Сходу за контроль над водними ресурсами, чи війна за контроль над нафтовими родовищами);
> сепаратистські і національні конфлікти, коли етнонаціональні групи (боснійські серби, чеченці, таміли тощо) намагаються створити власні держави;
> іредентистські конфлікти (етнонаціональні групи бажають розширити кордони своєї держави, щоби включити в неї іншу територію, на якій живуть общини, що належать до їхньої групи);
> проявлення етнічної, релігійної і племінної боротьби (в
Сомалі, Руанді);
У революційні і фундаментальні війни (релігійні екстремісти в Алжирі);
> боротьба за демократію, проти колоніалізму і за виконання вимог корінного населення (бійці-сапатисти в Чьяпасі (Мексика)).
Міжнародні економічні відносини є процесом взаємодії їхніх суб'єктів - різних соціальних утворень, інтереси яких певним чином перетинаються. У випадку їхнього збігу кожний з суб'єктів МЕВ має безперешкодну можливість задовольнити свій інтерес, якщо вони зіштовхуються, то виникають протиріччя, які розвиваються, ускладнюються і сприяють "визріванню" конфлікту в міжнародних відносинах. Тому поняття "міжнародний конфлікт" можна визначити як один зі станів чи форм міжнародних відносин.
Загалом міжнародний конфлікт - це особлива форма взаємовідносин між суб'єктами міжнародних відносин, яка являє собою зіткнення інтересів (а відповідно, цілей і практичних дій), що у концентрованому вигляді відтворює об'єктивні і суб'єктивні протиріччя економічного, соціального, політичного, територіального, національного характеру.
Вихідним моментом у генезисі більшості конфліктів є проблеми, обумовлені накопиченням протиріч у ході розвитку країн "третього світу", наслідки колоніальної політики, прикордонні суперечки, етнорелігійна ворожнеча тощо. Як правило, в регіональних конфліктах можна відрізнити вихідні, базові протиріччя (внутрішній, чи локальний рівень) від наступних нашарувань, які нерідко відображають політичні або економічні протиріччя в регіональному чи глобальному масштабі (зовнішній рівень).
Таким чином, виникнення регіонального конфлікту визначається загостренням сукупності протиріч всередині окремої країни в умовах політичної кризи чи громадянської війни (локальний конфлікт) чи в процесі загострення взаємовідносин двох або більше держав (міжнародний, міждержавний конфлікт). У відповідності до масштабів розповсюдження і залучення сторін ієрархічні рівні конфліктів (локальний, двосторонній, субрегіональний, регіональний, континентальний, глобальний) порівняно легко розрізнити. Оскільки локальний конфлікт в одній країні рідко протікає без зовнішнього втручання, момент переходу конфлікту на більш високий рівень є скоріше формальним, ніж суттєвим показником.
За характером і причинами виникнення локальні та регіональні конфлікти суттєво відрізняються між собою. За домінуючими ознаками їх можна поділити на три групи:
1. територіальні (у тому числі національно-визвольні),
2. соціально-політичні,
3. етнонаціональні (у тому числі етнорелігійні, етнорасові та етноконфесійні).
Такий поділ умовний і ніякою мірою не заперечує можливості поєднання перерахованих факторів у різній ієрархічній послідовності.
У літературі зустрічаються різні оцінки відносно чисельності та рівнів існуючих локальних і регіональних конфліктів. Одна з найбільш обгрунтованих версій, яка запропонована колективом болгарських авторів довідника "Конфліктні вогнища на планеті", включає 16 основних конфліктів, які проявилися чи продовжуються: в Європі - гібралтарський, кіпрський і ольстерський; в Азії -афганський, близькосхідний, ірано-іракський, корейський, шри-ланкійський і конфлікт у Південно-Східній Азії; в Африці - конфлікти в Південній Африці, Західній Сахарі і Чаді; в Америці - проблема Фолклендів і конфлікт в Центральній Америці; в Океанії - проблеми Мікронезії і Нової Каледонії. Проте і цей перелік не є повним.
Особлива відповідальність за перспективи розблокування регіональних конфліктів лежить на великих державах. Дії, за допомогою яких великі держави можуть забезпечити передумови для урегулювання конфліктів у кризових районах, включають: обмеження і повне припинення на взаємній основі прямої воєнної присутності; припинення поставок зброї конфліктуючим сторонам; відмова від будь-яких кроків, здатних ускладнити умови діалогу суперників; прийняття на себе міжнародних зобов'язань, гарантуючих політичні домовленості; вплив на своїх регіональних союзників з метою послаблення конфронтації. Проте зниження ролі зовнішніх факторів не веде автоматично до припинення конфліктів, про це свідчать приклади Афганістану, Камбоджі, Півдня Африки, Лівану. Найбільш складним елементом урегулювання залишається розв'язання базових, локальних проблем, без чого неможливо встановлення миру і забезпечення нормальних умов для подальшого розвитку.
Політичне урегулювання міжнародних конфліктів є однією із важливіших передумов створення нової системи міжнародної безпеки з метою забезпечення міжнародного миру і виживання людства. Поряд з вирішенням проблем розвитку "третього світу", яке поки що уявляється віддаленою перспективою, необхідно налагодити дійові механізми співробітництва і взаємодії, здатних забезпечити локалізацію та урегулювання регіональних конфліктних ситуацій у сучасному світі.
Loading...

 
 

Цікаве