WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Позитивна і негативна роль військово-промислових комплексів - Реферат

Позитивна і негативна роль військово-промислових комплексів - Реферат

вітчизняної оборонної промисловості у світову індустрію.
Перший варіант пов'язаний із продовженням нинішньої політики лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків оборонного комплексу при відсутності стійкої довгострокової промислової стратегії, пов'язаної зі структурною реорганізацією воєнної промисловості, фінансуванням пріоритетних програм озброєнь і подвійних технологій. Залишившись без фінансової підтримки через відсутність надійних фінансово-промислових зв'язків, а також без адміністративної підтримки з боку державних органів, українські оборонні підприємства виступають на міжнародній арені як нерівноправні партнери західних військово-промислових компаній. Укладаючи угоди про спільні науково-технічні і виробничі проекти, вітчизняні підприємства виступають як постачальники-підрядчики далеко не першого рівня втехнологічному ланцюжку тієї чи іншої програми. Тим самим культивується технологічна залежність і однобічний розвиток таких науково-виробничих комплексів, що будувалися в радянський період як технологічно замкнуті центри зі створення систем озброєнь. Ті окремі підприємства, що роблять сьогодні конкурентноздатну військову продукцію, реалізують її на закордонних ринках і вже одержують замовлення на удосконалювання даної зброї від іноземних замовників, виявляються в привілейованому положенні порівняно з підприємствами, що не зуміли реалізувати на зовнішньому ринку свою продукцію. Звідси не випливає, зрозуміло, що українському ВПК шкідливо міжнародні виробничі проекти, але є небезпечним диспропорційний незбалансований розвиток його окремих галузей, що намітився в останні роки в зв'язку з лібералізацією зовнішньоекономічних зв'язків.
Другий варіант інтернаціональної інтеграції вітчизняної оборонної промисловості більш адекватно відбиває інтереси технологічної безпеки країни. Він пов'язаний з підключенням українських оборонних компаній до міжнародних проектів як провідних підрядчиків, що зосереджують у себе розробку ключових технологій передових систем озброєнь, які виступають у ролі головних контакторів інтернаціональних "команд"-виконавців. Для успішної зовнішньоекономічної інтеграції вітчизняного ВПК, щоб ефективніше реалізувати продуктивні тенденції міжнародного співробітництва, необхідне виконання двох важливих умов. По-перше, сформувати промислову стратегію, основою якої повинне стати утворення великих диверсифікованих оборонних компаній-концернів на основі міжгалузевої інтеграції військового виробництва. Існуючі ФПГ в оборонній промисловості на сьогоднішній день не відповідають організаційним структурам провідних західних військових компаній. Без зосередження фінансових і технологічних ресурсів у руках великого розроблювача-виробника рівноправна конкуренція з провідними західними концернами неможлива. По-друге, украй важливо здійснювати грамотну державну політику в сфері координації міжнародних військово-технічних зв'язків, відповідним державним структурам потрібно активізувати роботу з лобіювання інтересів вітчизняних оборонних компаній на світовій арені як головних виконавців на базі наявного передового заділу в деяких галузях воєнної промисловості. Слід зазначити, що найбільш кращими партнерами тут виступають не американські, а європейські й азіатські фірми.
За спадом промислового виробництва йдуть простої виробничих потужностей, їхнє низьке завантаження і, як наслідок, відтік кадрів з "оборони". Зниження чисельності працівників йде в основному за рахунок висококваліфікованих і молодих кадрів, не задоволених низьким рівнем оплати праці. Сьогодні більш половини персоналу оборонних підприємств складають пенсіонери і працівники передпенсійного віку. Продовження політики, мінімального державного фінансування оборонних підприємств, що підштовхує їх
до змушеного переходу на випуск народногосподарської продукції, може привести до неконтрольованого навіть з боку керівництва підприємств розпаду найбільш важливих для країни розробок, технологій і виробництв. Цей процес фактично вже почався і продовжує набирати силу.
Існує поняття критичного потенціалу національних НДДКР, що оцінюється часткою витрат на НДДКР у ВВП держави, не меншої 2,5-3,0%. Протягом ряду років цей показник по реально виділених асигнуваннях, знижувався. Варто врахувати, що серйозний удар по ВПК країни наніс, звичайно, розпад СРСР. В останній час запропоновані заходи з виходу з даного становища варто визнати малоефективними. Основні з них два: фінансування підприємств "оборонки" за рахунок експорту озброєнь (цей захід недостатньо ефективний тому, що в умовах триваючої в країні політичної й економічної нестабільності важко очікувати серйозних міжнародних угод на постачання нашого озброєння, яке повинне обслуговуватися нами протягом усього життєвого циклу, обчислювального 10-20 роками. Найбільш вигідні ринки збуту озброєнь уже заповнені в основному нашими конкурентами. Хоча експорт зброї здатний створити тимчасове полегшення для окремих підприємств, у цілому це навряд чи забезпечить належну підтримку оборонної промисловості і не може розглядатися як основне джерело її фінансування.); виділення пріоритетних робіт з повномасштабним фінансуванням зайнятих у них підприємств (що стосується політики пріоритетів, то при сьогоднішній системі управління, відсутності ясної військової доктрини і фінансової передбачуваності досить проблематично здійснювати протягом усього запланованого часу і повною мірою фінансову підтримку визначених підприємств і розробок. Перешкодами є і складність досягнення єдиних поглядів на пріоритети, і об'єктивні труднощі з підтримки інших (непріоритетних) підприємств на мінімально необхідному рівні соціально-економічних умов їхнього існування, та інші фактори).
Таким чином, для виходу української оборонної промисловості з тяжкої кризи вимагаються більш рішучі та ефективні заходи. Для України все актуальніше стає розвиток військово-економічних зв'язків із країнами далекого зарубіжжя.
Регіональні конфлікти в системі міжнародних відносин. В умовах всезростаючої взаємозалежності сучасного світу, поглиблення інтернаціоналізації виробництва виявлення суті, природи міжнародних конфліктів, можливостей і шляхів їхньої локалізації, а в перспективі - усунення з міжнародного життя є досить актуальним. Але поки що війни, етнічні конфлікти, економічні блокади, кризи вельми негативно впливають на господарську діяльність окремих країн і світову економіку в цілому. Із-за війн сильно виснажений економічний потенціал багатьох країн - Таджикистану, Ірану, Афганістану, В'єтнаму, Іраку, Нікарагуа, Ефіопії, Сомалі, Палестини, Анголи, Намібії, Мозамбіку, Грузії, Чечні, а також групи балканських країн.
У цих конфліктах беруть участь як військові, так і цивільне населення. Гинуть і ті, й інші. Якщо в ході Другої світової війни співвідношення кількості жертв серед цивільного населення до військових становило 50%, у
Loading...

 
 

Цікаве