WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Національні інноваційні системи країн Європи - Реферат

Національні інноваційні системи країн Європи - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Національні інноваційні системи
країн Європи"
ПЛАН
1. Основні інноваційні процеси в країнах Європи
2. Слабкість національний інноваційних систем краї Європи відносно США та Японії
3. Імітаційна чи інноваційна європейська цивілізація?
4. Національні інноваційні системи країн Центральної Європи
5. Регіональні інноваційні системи у країнах Європі як важливий інструмент сприяння міжрегіональній інтеграції
Використана література
1. Основні інноваційні процеси в країнах Європи
Протягом останньої декади ХХ ст. суть стратегічного трикутника: дослідження та розвиток - інновації - економічне зростання зазнала відчутних змін, які стосувалися не лише трансформації емпіричних реалій, а й їх трактування в процесі дослідження і прийняття відповідних рішень. Це зумовило виникнення нових теоретичних і прагматичних підходів, серед яких:
- нове розуміння динаміки наукового процесу та дослідження в сучасних суспільствах, яке, за М. Гіббонсом (M. Gibbons), "є одним з провідних процесів, що характеризують суспільства постіндустріального світу. Здобування знань стає менш сфокусованим на собі. Це вже не наука університетів, не технологія виробництва, як раніше класифікувалося для наочності. Здобування знань не тільки як теорій і моделей, а й як методів і технологічних прийомів, поширилося з академічних кіл на всі інституції, які намагаються віднайти соціальне обгрунтування через визнану компетентність та поза нею. Наука вже є прерогативою не тільки спеціальних інституцій, а й інших секторів. Процес здобування знань став більш соціально поширеним";
- нове розуміння процесу розроблення та розповсюдження інновацій, що відбилося в доктрині інновацій OECD. Зазначимо її основні моменти: "Концепція інновацій останнім часом дуже змінилася, тому сьогодні приділяється більше уваги не просто філософії інновацій, а комплексу соціальних механізмів, які акцентують на нових технологіях та виробництві нових товарів. Водночас лінійні моделі науки і технології було витіснено "інтерактивними" інноваційними моделями, які наголошують на ролі виробничого дизайну, ефекту взаємовпливу між ринковою (downstream) і технологічною (upstream) фазами інновацій та на взаємодії науки, технології та інноваційної діяльності як усередині фірм, так і при укладанні угод між ними.
Інтерактивний характер інноваційного процесу вимагає від організаційних структур і механізмів забезпечити відповідну взаємодію та взаємовплив усередині корпорацій і між різноманітними інституціями, які утворюють національні системи інновацій. Спираючись на зв'язки і мережі, налагоджені між різноманітними організаціями, ця модель підкреслює важливість кооптації між фірмами та інституціями як на рівні аналізу, так і на рівні управління.
Зростання міжфірмових альянсів є головною трансформацією, що відбулася в галузі інновацій. Особливо це стосується поглиблення симбіозу між наукою і технологією, поширення деяких ключових технологій, синергії або навіть об'єднання деяких технологій.
Інтерактивна сутність інноваційного процесу вимагає також чіткішого розуміння взаємозв'язку між наукою і технологіями. Університети й інші наукові лабораторії, громадські спонсорські організації, які підтримують їх роботу, відіграють важливу роль у національній інноваційній системі. Відмінність між наукою, яка генерує загальну, фундаментальну й абстрактну форму знань, і технологією, яка є більш спеціалізованою та практичною, потребує також розвитку низки так званих "перехідних" наук, тобто проміжних між основними знаннями та вирішенням конкретних проблем, що виникають відповідно до економічних та соціальних потреб. Співпраця університетів і промисловості відіграє важливу роль у симбіотичному процесі між наукою і технологією" ;
- нова теорія економічного зростання, за якою знання є найважливішим ендогенним виробничим фактором, що справляє помітний вплив на роботу "двигуна капіталізму".
Ідея розвитку економіки на засадах знань швидко трансформується на емпіричну реальність. На сьогодні існує вже вісім країн, де ці засади забезпечують понад 50% виробництва і товарообігу. Передбачається, що протягом наступних кількох десятиліть їх кількість зростатиме. Однак чи достане сил у Центральної Європи вийти з рамок традиційної економіки?
Нинішній стратегічний трикутник є водночас і старим, і новим феноменом. Ще в середині ХІХ ст. була виявлена певна взаємодія складових лінійної послідовності: дослідження - інновації - економічне зростання. Однак ступінь цієї взаємодії та її інтенсивність були дуже низькими, відтак даний трикутник не став "двигуном капіталізму". Новий стратегічний трикутник виник за умов глобального конкурентного середовища, його появу зумовила паралельна та інтерактивна трансформація сутності знання, інновацій та економічного зростання.
Отже, сучасний стратегічний трикутник - це не набір напівізольованих однобічних стратегій, а динамічне поле взаємодії різноманітних сил, де імпульси розвитку знань, інновацій та економічного зростання можуть бути створені всіма учасниками багатовимірного процесу.
Зрозуміло, що сила таких імпульсів і зв'язків є диференційованою, але при цьому відсутні передумови для виникнення монополії або об'єднання кількох монополій заради досягнення успіху у вирішенні конкретного питання у сфері накопичення знань, розроблення інновацій або економічного зростання.
2. Слабкість національний інноваційних систем краї Європи відносно США та Японії
Недостатньо висока конкурентоспроможність Європейського Союзу є надзвичайно серйозною, глибокою та багатовимірною проблемою. Вона проявляється, зокрема, у зростанні дефіциту торговельного балансу ЄС стосовно hi-tech (високі технології) товарів зі США та Японії. П. Каракостас (P. Caracostas) та М. Малдер (M. Muldur) пояснюють це двома причинами:
- по-перше, поширеною в Європі тенденцією як державних, так і приватних підприємств заощаджувати на наукових дослідженнях;
- по-друге, Європа менш ефективно, ніж її конкуренти, використовує свій потужний науковий потенціал задля збільшення економічної та соціальної вигоди.
Розвиваючи цю думку, П. А. Дж. Тіндеманс (P. A. J. Tindemans) наголосив на потребі створення в Європі (поза ЄС) єдиної інституції, яка взяла б на себе управління науковою базою. Це може бути організація на кшталт Національної наукової фундації США, яка розпочала б діяти як справжня європейська дослідницька рада. На думку Тіндеманса, об'єднання європейської наукової спільноти є елементом нової загальноєвропейської тенденції розвитку науки. У цьому контексті велику роль зможе відігравати Євронаука (Euroscience).
Таким чином, за Тіндемансом, Європейський Союз не розробив і не впровадив відповідну європейську методику для організації міцної дослідницької бази, а європейські науковці не діяли як єдина європейська наукова спільнота.
До цього висновку доцільно додати ще два важливих спостереження:
1. Сучаснадіяльність ЄС грунтується на історичних традиціях, тобто: "При розміщенні ресурсів ЄС перевага надається галузям, які зорієнтовані на минуле (сільське господарство), а не на майбутнє (освіта, наука, інновації)".
2. Усупереч традиційній думці, всі наступні структурні програми ЄС з розвитку науки були малими та слабкими інструментами, яким не під силу було адаптуватися до викликів часу і створити управління європейською наукою та європейську наукову спільноту.
У цьому контексті вважаю за доцільне представити шість тез для обговорення концепції, покладеної в основу VI Структурної Програми ЄС (СП):
Теза 1 - VI СП слід розглядати як момент зміни
Loading...

 
 

Цікаве