WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Геостратегічне становище української економіки - Реферат

Геостратегічне становище української економіки - Реферат

на просторі СНД і утворення воєнно-політичного союзу. (У нещодавній публікації В. Третьякова, відомого наближеністю до російського політичного керівництва, завдання сформульовано абсолютно однозначно: "Наша держава (РФ. - Авт.) повинна докласти усіх зусиль щодо відновлення щонайменше на конфедеративній основі Великої Росії у складі України, Білорусі, Казахстану й Росії. Сьогодні ми маємо, можливо, останній унікальний шанс досягти цього.) Зазначене, за усієї зацікавленості України у збереженні стабільності на території сусідньої держави й на пострадянському просторі в цілому, не може відповідати її національним інтересам. Відтак Україна ідентифікує себе складовою європейського об'єднуючого процесу, а її стратегічні завдання мають чимало принципових відмінностей від російських стратегічних настанов.
Для України неприйнятним є, зокрема, таке:
oвизнання пострадянського простору Російською Федерацією виключною сферою власних геополітичних інтересів;
oнеконтрольована експансія російського капіталу в національну економіку;
oзатягування процесу повноцінного оформлення міждержавного кордону (28 січня 2003 р. Президенти України і РФ підписали Договір про державний кордон, яким визначена його суходільна частина. У травні поточного року узгоджений Атлас картукраїнсько-російської суходільної частини кордону. Проте не вирішеною залишається проблема вододільної частини. Продовжується обговорення питання організації взаємодії в Азовському морі та Керченській протоці. Україна погодилася визнати акваторію Азовського моря і Керченської протоки внутрішніми водами обох країн, як того прагне РФ, але наполягає на проведені делімітації цих акваторій згідно норм міжнародного морського права.);
oнадмірна російська присутність в українському інформаційному просторі;
oпролонгація російської військової присутності на теренах України;
oсинхронізація процесу отримання членства в СОТ;
oзбереження монопольного стану Росії у постачанні енергоносіїв та забезпеченні паливом ядерної енергетичної галузі України;
oнадмірні кооперація та узгодженість виробничих планів і експортної економічної політики ОПК;
oстворення економічного та воєнно-політичного об'єднання держав на пострадянському просторі, підпорядкованого (навіть неформально) РФ;
oможливість миротворчої діяльності РФ на теренах колишнього СРСР поза межами мандату ООН чи ОБСЄ тощо.
Останнім часом, незважаючи на існуючі стратегічні відмінності й протиріччя, взаємини між двома країнами позбулися вираженого конфліктного характеру. Проте міждержавні відносини повинні пройти тривалий період випробування на сталість і толерантність. Протягом цього періоду сторони мають відшукати прийнятні форми взаємовигідної кооперації з урахуванням існуючих розбіжностей, що створить підґрунтя для переходу до реального стратегічного партнерства.
Неупереджений аналіз свідчить, що РФ, формально не заперечуючи європейського вибору України, на практиці намагається створювати перепони на шляху її просування до ЄС. Ця стратегія маскується різного роду проектами "інтеграції", у спосіб нарощування договірного багажу міждержавних відносин. Ризик полягає в тому, що навіть не реалізовуючись у своїй більшості, угоди залишаються офіційними міждержавними зобов'язаннями, якими звужується поле політичного маневру для України, гальмуються і ускладнюються процеси адаптації українського законодавства до європейського та інституалізації відносин з провідними євроатлантичними структурами. До цього додаються цілеспрямовані намагання Москви створити на Заході політично і культурно чужорідний та непривабливий імідж України.
На поточний стан українсько-російських відносин відчутно впливають суттєві зміни міжнародної ситуації. Антитерористичними кампаніями в Афганістані й Іраку створені нові умови, які визначально впливають на природу міжнародних відносин та існуючу систему міжнародної безпеки. Зазнають відчутних змін значення й роль міжнародних структур, в тому числі й головної з них - ООН, помітні тенденції до перегляду традиційних норм міжнародного права, спостерігається послаблення ролі неформального утворення ВВ. У Європі ведеться інтенсивна робота зі створення нової політико-економічної, безпекової моделі ЄС, оскільки у 2004 році Євросоюз буде нараховувати 25 суб'єктів. Наполегливо опрацьовується юридично-правова база, зокрема готується Конституція ЄС, що має сприяти зміцненню оновленого Союзу.
Водночас виникли серйозні розбіжності стосовно ситуаційних оцінок між США та їхніми європейськими союзниками, насамперед Францією та Німеччиною, що невдало спробувала використати у власних інтересах РФ; помітно позначилися розбіжності в природі політичного і стратегічного мислення та зовнішньополітичних орієнтаціях "старих" і "нових" європейців. Усе це спричинило падіння політичного рейтингу Москви та у черговий раз обмежило її вплив на світову геополітику. Отже, як своєрідну компенсацію цих втрат слід очікувати посилення російської активності на пострадянському просторі, передусім на українському напрямі. Тим більше, що на відміну від російської, українська зовнішня політика останнім часом має чимало здобутків.
Перспектива українсько-російської взаємодії: можливості та застереження
Основними проектами, які мають на меті реалізувати інтеграційні плани РФ на пострадянському просторі, є ЄврАзЕС та Єдиний Економічний Простір - Організація регіональної інтеграції. Розробляється концепція ЄЕП, що має бути ухвалена восени поточного року. Ззовні ці проекти відповідають загальносвітовим і регіональним інтеграційним тенденціям. Проте у своїй сутності вони не орієнтовані на ствердження на пострадянському просторі європейських стандартів плюралізму та покликані закріпити в цих утвореннях політико-економічне домінування РФ. Відтак повномасштабна участь в них України уявляється невиправданою, оскільки безпосередньо загрожує її національним інтересам. Участь України у ЄЕП доцільна лише настільки, наскільки вона не суперечитиме Угоді про партнерство і співробітництво з ЄС та проголошеному "європейському вибору України".
Залишається невирішеною проблема вододільної частини українсько-російського кордону. Державні зони відповідальності на морі повинні визначатися відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. Згідно положень цього документа, мають бути встановлені 12-мильні "територіальні води", де сторони зберігатимуть повний суверенітет на повітряний простір над ними, на шельф і надра. За межами територіальних вод дозволяється вільне судноплавство, проліт повітряних суден й інші дії, які не суперечать принципам і нормам міжнародного права.
200-мильна "виключна економічна зона"
Loading...

 
 

Цікаве