WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Верховна Рада України в системі органів державної влади - Реферат

Верховна Рада України в системі органів державної влади - Реферат

обов'язків посадових осіб з метою запобігання неконтрольованості кадрового складу. Права та обов'язки, повноваження нормативно врегульовані.
Принцип формалізації означає обов'язкове виконання встановлених норм. Функціональні обов'язки повинні бути чіткими, процедури законотворчої діяльності, регламент визначені відповідно рівню економічного розвитку країни та кодифіковані. Конституційні норми повинні чітко визначати організаційний розвиток парламенту. Формалізація законодавчого органу проявляється у деталізації функціональних обов'язків та прав апарату управління, характері детально розроблених та узаконених правил процедури. Діяльність законодавчого органу стандартизована та передбачувана.
Принцип однорідності відображається у наявності у законодавчому органі загальних рис, які відрізняють його від політичних організацій. Основою законодавчого процесу є залагодження конфліктів.
Законодавчий орган виконує функції відбору керівників законодавчої та виконавчої гілок влади. Наприклад, конституційна роль Сенату США складається із затвердження кандидатів на виконавчих посадах, а у європейських парламентах депутати висувають кандидатуру прем'єр-міністра. Згідно п.п.16,18,19,20 ст.85 Конституції України до повноважень Верховної Ради належить призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Голови Національного банку (за поданням Президента України), половини складу Ради Національного банку України, половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Що стосується кандидатури Прем'єр-міністра, то Верховна Рада надає згоду на призначення його Президентом (п.12 ст.85 Конституції України).
Законодавчий орган є органом народного представництва і відображає відносини представництва та відповідальності депутатів перед виборцями.
Адміністративно-організаційне становлення законодавчого органу характеризується комплексністю структури. Наприклад, на початку своєї діяльності Конгрес США мав досить просту організацію. Палата представників була непостійною організацією, здійснювала законотворчу діяльність, в основному, на загальних сесіях, причому організаційна структура управління політичних партій була нерозробленою. Сучасний Конгрес - це складна законодавча організація, у складі якої знаходиться система експертних комітетів та підкомітетів, чіткі фракції політичної більшості та меншин із означеними функціями управління.
У Конституції УРСР 1937 року систему органів державної влади було вибудовано з врахуванням принципу розподілу влад: а) Верховна Рада чітко визначена як єдиний законодавчий орган; б) сформульовано заборону вторгнення до компетенції президії Верховної Ради та уряду; в) президія Верховної Ради конституційно не мала право вносити зміни і доповнення до чинних законів, прийнятих Верховною Радою [18, с.7]. Разом з тим, конституційний еталон організації парламенту мав суперечності щодо легітимності. Влада трудящих конституювалась у особі Рад (ст.ст.2,3); Ради депутатів трудящих закріплювались політичною основою УРСР.
Верховна Рада, за Конституцією УРСР 1978 року, наділялась правом брати до розгляду і вирішувати будь-яке питання, що знаходилося у віданні інших державних органів - президії Верховної Ради та Ради Міністрів - уряду. Цим втілювалась ідея повновладдя Рад, несумісна з принципом розподілу влад.
Організаційне становлення парламенту на засадах принципу розподілу влад почало відбуватись із прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. На той час місце і роль Верховної Ради залишалося таким, як за Конституцією УРСР 1978 року - тотожня компетенції республіки, мала право необмеженого вторгнення у сферу діяльності кожної гілки влади. Після ухвалення Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, був прийнятий Закон України "Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону України)" [19], де згідно ч.1 ст.97 Верховна Рада стала єдиним органом законодавчої влади України. Президія Верховної Ради конституційно була позбавлена права вносити зміни і доповнення до чинних законодавчих актів з представленням їх для затвердження Верховною Радою на черговій сесії. Тим встановлено порушений примат вищого представницького органу у державному механізмі.
Ст.75 чинної Конституції України проголошує: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". Л.Т. Кривенко визнає необхідність доповнення ст.75 фундаментальним загальновизнаним положенням світового конституціоналізму: Верховна Рада - єдиний представницький і законодавчий орган України [20, с.16]. Означене положення усунуло б можливий представницький дуалізм: Верховна Рада - Президент.
Існує думка щодо притаманності парламенту України основних та супутніх функцій [11]. До основних відносять, крім законодавчої, представницьку, функцію прийняття державного бюджету і контролю за його виконанням, контролю за діяльністю органів виконавчої влади, номінаційну або структуроутворюючу функцію [20]. Це - парламентська прерогатива. Аналіз змісту, який вкладується до визначення номінаційної функції і структуроутворюючої прерогативи відповідно Ю.Шаповалом та Л. Кривенко показує аналогію понять.
До супутніх функцій парламенту відносять установчу, зовнішньополітичну, судову.
Повноваженнями, які пов'язують із реалізацією законодавчої функції, є: внесення змін до Конституції в межах і порядку, передбачених розділом XIII Основного Закону, прийняття законів (п.1.3 ст.85). Важливою стадією законотворчого процесу є законодавча ініціатива, суб'єктами права якої у Верховній Раді є Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів, Національний банк (ст.93 Конституції України). Світовий досвід наводить, що виконавча влада або зовсім не наділена правом законодавчої ініціативи, або представлена тільки одним суб'єктом. Так, ні Президент США, ні адміністрація правом законодавчої ініціативи в парламенті не наділені. У Франції Президент також не має права законодавчої ініціативи. Суб'єктами права законодавчої ініціативи є депутати і прем'єр-міністр.
Спеціалісти пропонують доповнити коло суб'єктів права законодавчої ініціативи громадянами України і, враховуючи світовий досвід, звузити його за рахунок виконавчої влади [20]. При цьому конституційно встановлюються дві основні форми здійснення громадянами України конституційного права управління державними справами: безпосередньо через всеукраїнський та місцеві референдуми, шляхом виборних представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування. З нашої точки зору, оскільки Верховна Рада є представницьким органом, народне волевиявлення здійснюється через вибори (ст.69 Конституції України), розширення кола суб'єктів права законодавчої ініціативи уявляється спірним питанням. Щодо доцільності звуження кола за рахунок виконавчої влади, то це питання потребуєокремого дослідження, яке проведено у частині, присвяченій функціюванню системи органів виконавчої влади.
Процес законотворчої діяльності українського
Loading...

 
 

Цікаве