WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Верховна Рада України в системі органів державної влади - Реферат

Верховна Рада України в системі органів державної влади - Реферат

пов'язані з необхідністю вдосконалювати парламентські структури.
Післявоєнний парламент Італії мав значну організаційну автономію, незважаючи на те, що політична система країни надала гілці виконавчої влади значні повноваження порівняно із законодавчою. Депутати відіграють активну роль у процесі законотворчості. Формуванню законопроектів сприяє діяльність парламентських комісій. Організаційно-структурні зміни у парламенті відбувалися під впливом змін у відносинах між політичними партіями. Однак протягом останніх 40 років сталість парламентської структури зумовила незначний вплив змін у відносинах між партіями на баланс повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади.
Основу парламентів Скандинавії (датський, норвезький, шведський) складає принцип багатопартійності, вони мають достатньо сталу організаційну структуру. Починаючи з 1970-х років, коли важливими складовими парламенту стали комісії, активність законодавчої влади зросла. Важливий той факт, що протягом останніх двох десятиріч звичним явищем став уряд меншин (особливо, у Данії). Таким чином, за умов послаблення виконавчої влади у Скандинавії посилюється роль і значення законодавчої.
Структурно-організаційний розвиток парламенту Туреччини відбувався на фоні змін демократичного уряду та військової диктатури. Починаючи з 1950-х років, коли в країні сформувалася багатопартійна система, Велика Національна Асамблея, заснована приблизно три сторіччя тому, набула більш чітке організаційне та структурне оформлення. На діяльність парламенту Туреччини впливають керівники високоорганізованих політичних партій. Уряд, у свою чергу, прагне також впливати на державну політику. За таких умов діяльність парламентаріїв спрямована на захист інтересів виборців, задоволення їх потреб. Саме міцні зв'язки депутатів та електорату є основним чинником, що визначає існування парламенту як елементу політичної структури держави.
Особливу увагу притягують парламенти країн Центральної та Східної Європи: Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччини.
Серед постсоціалістичних країн перші демократичні вибори пройшли у Польщі (червень 1989 року) [12]. Польські національні збори складаються з двох палат: Сейму, який налічує 460 членів та Сенату - 100 членів. У першому турі виборів голосування до обох палат відбувалося за складною мажоритарною системою. Під час другого туру достатньо було отримати хоча б відносну більшість голосів виборців. Остаточно виборча система була сформована під час круглих столів за участю представників ПОРП, "Солідарності", католицької церкви і не зовсім відповідала принципу відкритості. Для правлячої коаліції (комуністичної партії) було зарезервовано 65% усіх місць Сейму. Опозиція вела боротьбу за 161 місце, яке залишилось. У процесі виборчої компанії, незважаючи на те, що правляча партія була у привілейованому становищі, перемогу отримала опозиція.
Виборча система Угорщини також формувалась під час круглих столів між правлячою партією (комуністами) та демократичною опозицією. Однопалатна Національна Асамблея Угорщини складається з 386 обраних членів і 8 додатково призначених, які представляють національні меншини. Під час круглого столу була вироблена складна комбінована виборча система, що передбачала утворення 176 одномандатних округів і 210 з пропорційним представництвом, деякі з яких були багатомандатними. Додаткові вісім місць визначалися шляхом складних підрахунків. У багатьох округах було настільки багато кандидатів, що після першого туру було заповнено лише 5 з 176 місць за одномандатними округами. Соціалістична партія, спадкоємиця комуністичної, змогла вибороти лише 34 місця з 386. Після двох турів голосування демократичні партії здобули значну перемогу, забезпечивши собі більшість у парламенті.
У травні 1990 року вибори відбулися у Румунії. Як у Польщі, було вирішено запровадити двопалатний представницький заклад, який мав складатися із Зборів Депутатів чисельністю 387 осіб та Сенату із 119 членів. Вибори базувалися на пропорційній основі, більшу частку голосів зібрала партія, до якої входили колишні члени комуністичного керівництва. Але відомим фактом є порушення процесу виборів, найсерйозніші з яких стосувалися самого виборчого бюлетеню.
У червні того ж року вибори відбулися у Болгарії та Чехословаччині. Федеральні Збори Чехословаччини після "оксамитової революції" складалися з двох палат. Крім того, існували регіональні законодавчі заклади Чехії та Словаччини. У певному відношенні двопалатна структура федерального парламенту наслідувала побудову американського Конгресу. Одна з палат, Палата Народу, базувалася на кількісному принципі (101 депутат із 150 представників чеської землі, де мешкало приблизно дві третини населення Чехословаччини); Палата Національностей була розподілена порівну між представниками Чехії та Словаччини (по 75 місць). З розпадом Чехословаччини структура Федеральних Зборів вже не відповідала політичним реаліям. Вибори проводилися за принципом пропорційного представництва із п'ятивідсотковим бар'єром, який мала подолати кожна партія. 170 місць у Федеральних Зборах (46% у кожній з палат) здобули чеський Громадянський Форум та словацька організація "Народ проти насильства". Друге місце посіли комуністи - 14%. Симптомом майбутнього розподілу на Чехію та Словаччину стала відсутність на виборах загальнонаціональної партії, яка об'єднувала б дві частини федерації.
Болгарія обрала однопалатні Великі Національні Збори з 400 депутатів на підставі виборчої системи, яка нагадувала угорську. Половина членів Зборів балотувалась у двохстах одномандатних округах. Були передбачені повторні вибори у випадку, якщо абсолютної більшості не буде у першому турі голосування. Другу половину Зборів обирали у 28 багатомандатних округах за принципом пропорційного представництва. Після виборів Болгарська Соціалістична партія (колишня комуністична) отримала 211 депутатських мандатів, головна опозиційна партія, Союз Демократичних Сил - 144.
Незважаючи на те, що кожна з постсоціалістичних країн вирішувала проблеми створення легітимного органу самостійно, можливо виділити де-які спільні риси. Наявність спільних рис зумовлена специфікою перехідного періоду, тобто зовнішніми чинниками: не повністю демонтована командно-адміністративна система, відбуваються процеси роздержавлення, приватизації, становлення ринкових відносин. Формування демократичного суспільства гальмують економічна криза та стагфляція, обмеженість правової бази, зростання злочинності, соціальна напруга, психологічна несталість населення.
Найбільш важливою загальною рисою формування законодавчого органу у постсоціалістичних країнах є активна та продуктивна участь демократичної опозиції при складанні проектів конституції та законодавства про вибори.
У Східній Німеччині, Чехословаччині (нині Чехії та Словаччині) активна участь опозиції була можливою внаслідок масових протестів населення. У Польщі - внаслідок страйків. В Румунії -насильницьких проявів суспільної незгод. В Угорщині - внаслідок загальної втрати
Loading...

 
 

Цікаве