WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Органи місцевого самоврядування - Реферат

Органи місцевого самоврядування - Реферат


Реферат на тему:
Органи місцевого самоврядування
Демократизація суспільного життя в Україні зумовлює необхідність активізації управлінського впливу, розширення повноважень органів місцевого самоврядування.
Поняття "місцеве самоврядування" уперше ввів німецький юрист Х.Р. Гнейст стосовно британських муніципальних органів у XIX сторіччі. Самостійність общини та крупніших спільнот в управлінні місцевими справами у межах закону але без втручання центральної адміністрації на її чиновників та місцях визначалась основною ознакою місцевого самворядування. Звідси - місцеве самоврядування визнавалось як місцеве управління, що здійснюється самостійно населенням певної територіальної одиниці. У радянській літературі поняття "місцеве самоврядування" використовувалось, в основному, як ознака "буржуазного муніципального управління" [35, с.84; 36, с.10]. Ряд фахівців виділяють місцеве управління та місцеве самоврядування (В.В.Медведчук, Б.А.Страшун, С.Ю.Кашкін. Останні - стосовно місцевого управління у зарубіжних країнах). При цьому наголос робиться на тому, що місцеве управління провадиться місцевими органами державної виконавчої влади, а місцеве самоврядування є діяльністю місцевих самоврядних органів, які обираються місцевим населенням та виконують відповідні функції по забезпеченню його інтересів. Цим обґрунтовується виділення окремо державного та муніципального управління відповідно до різних суб'єктів управління. Така постановка проблеми спірна і викликає багато суперечок. Як захід її вирішення пропонується використовувати єдину дефініцію - "місцеве управління" [35].
На наш погляд, використання понятійного апарату залежить від об'єкту досліджень. Якщо ним постає управлінська вертикаль органів виконавчої влади - доцільне використання поняття "управління на місцевому рівні". Якщо об'єктом досліджень постають об'єкти власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності
(ст. 142 Конституції України), то використовується поняття "місцеве самоврядування". Дефініція "місцеве управління" має наскрізний характер, внаслідок чого необхідно тлумачити, який зміст до нього вкладується.
Конституцією України визначено, що "місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України" (ст.140 Конституції України). Звідси - суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада. Конституція України "признає та гарантує місцеве самоврядування" (ст.7) як одну з основ конституційного устрою, основний принцип демократичного управління у державі.
У країнах парламентської демократії місцеве самоврядування значно вплинуло на формування й затвердження правових засад відносин між державою та адміністративно-територіальними одиницями. Сьогодні місцеве самоврядування у цих країнах - відпрацьований механізм забезпечення місцевих (локальних) інтересів у поєднанні з державними.
Європейські системи державного управління мають, в цілому, п'ять основних рівнів:
1. Центральний уряд, або уряд країни.
2. Уряд штату - уряд земель, кантонів, які входять до складу федеральних систем.
3. Регіональний уряд - об'єднує штати, групи штатів або органи місцевої влади.
4. Вищий рівень місцевого самоврядування - провінція, департамент (іноді - округ).
5. Нижчий рівень місцевого самоврядування - комуна, муніципалітет (іноді - район).
Між зазначеними рівнями можуть існувати інші адміністративні рівні, зумовлені певними етно-культурними особливостями тієї чи іншої держави.
Засади функціонування місцевого самоврядування значним чином визначаються формою конституційної структури держави.
У Європі існують конституційні структури чотирьох форм: унітарна, співдружність, квазіфедеративна, федеративна.
У країнах з унітарною (або централізованою) формою конституційної структури пріоритетним є централізоване прийняття рішень для досягнення загальнодержавних цілей. Більшість новітніх демократичних держав (Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Україна, Молдова, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Сербія та Чорногорія, Македонія) обрали унітарну форму державного устрою. Цю форму мають держави демократичні: Франція, Ірландія, Данія, Італія, Нідерланди, Португалія, Греція, Норвегія, Швеція, Фінляндія.
Співдружність державних утворень як форма конституційної структури, характеризується тим, що конституція гарантує територіальну автономію, але автономія має обмежений характер, як, наприклад, у Росії.
Квазіфедеративна структура характерна для країн, де об'єднались та при цьому фактично втратили автономію деякі формально автономні області, або такі, які продовжують мати обмежену автономію. Прикладом такої структури можуть бути Бельгія - з 1998 року (у 1994 році Бельгія офіційно проголошена федеральною державою) та Іспанія - з 1982 року, де була впроваджена федеративна структура, але центральний уряд має найважливіші фінансові та інші повноваження.
Федеративна структура характеризується конституційними гарантіями автономії. Це такі країни, як Германія, Швейцарія, Австрія (не зважаючи на те, що Австрія має істотні риси централізованої унітарної держави, а Швейцарія являє собою конфедерацію, де повноваження центрального уряду обмежені правами місцевих органів влади).
Для управління регіональним розвитком в умовах різних форм конституційних структур, можливо виділити три типи систем управління: наполеонівська "злита" система, англосаксонська дуальна система, скандинавські системи типу "рада/розділена ієрархія" [37, с.3].
Злиті системи характерні для більшості західноєвропейських унітарних та квазіфедеративних структур. У найбільш чистому вигляді така система існувала у Франції перед реформами 1982 року та 1986 року. До 1982 року департаменти були згруповані у двадцять два адміністративних регіони. Згодом департаменти розпалися на 325 субдепартаменти (arrondissements), 3075 округи (cantons), 36433 муніципалітети (communes). Результатом такої організації стала централізована система "унітарної та нерозподіленої держави". З 1982 року були проведені ряд адміністративних реформ, які стосувалися переважно фінансової структури.
Департаменти у Франції виконують подвійну функцію: одночасно як централізована адміністративно-територіальна одиниця держави та децентралізований рівень державного управління. В них обираються ради, які, у свою чергу, обирають голову. Голова є керівником виконавчого органу ради, що було значним кроком до поширення місцевої автономії. Перед цим головою виконавчої влади був префект, якого призначала держава. Однак голова повинен тісно взаємодіяти із префектом. Вони мають повноваження щодо координації багатьох державних функцій, а префект зберігає найважливіші повноваження, включаючи
Loading...

 
 

Цікаве