WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Органи судової влади - Реферат

Органи судової влади - Реферат

суддів на адміністративні посади в судах всіх ланок Верховній Раді. Потребує зміни процедура обрання народних засідателів. За Концепцією судовоїреформи списки народних засідателів і присяжних мають складатися відповідними радами, а для військових судів (з числа військовослужбовців) - затверджуватись військовими радами. Участь народних засідателів у господарських судах не допускається [66]. Особлива увага надавалася питанням матеріально-технічного забезпечення діяльності судової влади, визначенню етапів судово-правової реформи.
Після ухвалення Концепції було прийнято низку законодавчих актів: Закони України "Про статус суддів" [67]; "Про органи суддівського самоврядування" [68]; "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" [69]; "Про Конституційний Суд України" [70]; "Про судоустрій" [71]. Цим частково були здійснені заходи щодо практичної реалізації Концепції.
Концепцією передбачена дія в Україні Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних та арбітражних судів. Причому кожен повинен мати чітко визначену компетенцію. У Концепції зумовлено, що Конституційний Суд діє "як орган судової влади" [72, с.295], а Верховний Суд "є вищою судовою інстанцією в системі загальних судів". У той же час світовий досвід наводить, що Конституційний Суд незалежний від інших органів судової влади і є надбудовою судової системи за причиною вирішення найважливішої проблеми - здійснення конституційного контролю над законодавством.
Конституція України уперше закріпила судову владу як рівноправну і самостійну у системі інших гілок влади (ст.6. Конституції України). Органи судової влади діють на засадах розширених демократичних принципів правосуддя, спираючись на систему правових гарантій судівської незалежності. Але сучасна судова влада реалізована скоріше у правових актах, ніж у дійсності, набула вигляду механічного поєднання самостійних структур: Конституційного Суду, загальних судів, арбітражних судів.
Недоліки механічного поєднання наявні і складаються з наступного:
- існування самостійних структур не є стабілізуючим чинником у державі і не виконує функцію захисту прав та свобод особистості. У сучасних умовах протистоянню законодавчої та виконавчої гілок влади постає єдиний орган, що розглядає спірні питання - Конституційний Суд, опору якого складає авторитет суддів;
- загальні суди мають інформацію про вади та позитивні боки права тому, що вони виконують постійну правозастосовну функцію. Підвищення ефективності дії різних структур судової влади можливе шляхом встановлення процесуальних форм взаємодії;
- існуючий відрив арбітражного суду від Конституційного Суду зумовлює існування проблеми контролю за законністю та дотриманням прав людини у арбітражному суді. З розвитком ринкових відносин роль арбітражних судів буде підвищуватись, тому особливого значення набуває усунення відриву.
Неможливо не підкреслити позитивний бік дії сучасної системи судоустрою - функціонування Конституційного Суду.
Необхідність утворення органу конституційного правосуддя в Україні була визнана ще у другій половині 80-х років із розвитком процесу демократизації суспільства. 27 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР внесла зміни й доповнення до ст.112 Конституції, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На союзному рівні вже існував відповідний комітет. Але на практиці конституційні положення не були реалізовані за причиною малоефективності дії, наявності значної кількості вад відповідного загальносоюзного органу.
Із набуттям Україною незалежності утворення Конституційного Суду надзвичайно важливе за причиною необхідності забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції. Адже світовий досвід доводить необхідність існування Конституційного Суду, модель і концепція якого залежить від специфіки історичного, соціально-економічного розвитку кожної країни.
Повноваження та структура Конституційного Суду в Україні були визначені прийнятим 3 червня 1992 року Верховною Радою Закону "Про Конституційний Суд України". Відповідно до Закону основною метою діяльності Суду визнавалося забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України. Конституційний Суд визначається як незалежний орган у системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Компетенція Конституційного Суду, порядок його утворення обумовлювалися у Конституційному Договорі, укладеному 8 червня 1995 року між Верховною Радою та Президентом України щодо основних засад організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. В цілому формування нового державного органу відбувалося повільно і причинами того було загострення протистояння між законодавчою та виконавчою владами, необхідність пошуку оптимальних підходів до розбудови і формування правової системи держави.
З прийняттям нової Конституції було врегульовано найважливіші питання організації та діяльності Конституційного Суду (розділ XII Конституції - "Конституційний Суд", ст.85,92,104, 106,111,124,126-128,137,159, розділ XV - "Перехідні положення"). Основні конституційні норми й принципи щодо організації і діяльності Конституційного Суду конкретизовані у Законі України "Про Конституційний Суд України", прийнятий Верховною Радою 16 жовтня 1996 року. Конституція України і цей Закон є головними актами, якими визначається мета, структура, повноваження, принципи, форми і методи діяльності Конституційного Суду, тобто його правовий статус.
В основу діяльності Конституційного Суду покладені принципи, вироблені теорією й практикою: верховенство права, незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повнота і всебічність розгляду Конституційним Судом справ, обґрунтованість прийнятих ним рішень (ст.4 Закону України "Про Конституційний Суд України").
Світовий досвід доводить, що порядок підбору суддів та певні гарантії їх незмінності відображають усвідомлення того, що вища судова інстанція може бути втягнута у політичні конфронтації, що, у свою чергу, призведе до росту впливу політичних партій на підбір складу суду. Так, у Російській Федерації Рада Федерації призначає суддів із списку, поданого Президентом, у Чехії - Президент обирає із списку, поданого парламентом. У Болгарії з дванадцяти членів діючого Суду - шість були обрані Болгарською соціалістичною партією (наступницею колишньої комуністичної партії), а шість - опозицією [73, с.9]. Майже у всіх цих країнах строк перебування у складі Конституційного Суду обмежений строками - вісім або десять років без права займати цю посаду двічі, що зумовлене величезною владою, яка є у конституційних суддів. Однак, в Угорщині закон дозволяє займати цю посаду два строки, а у Чехії не обумовлені відповідні обмеження. Тільки у
Loading...

 
 

Цікаве