WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне управління власністю - Реферат

Державне управління власністю - Реферат

чарівник, який змінює в очах всіх істот вигляд будь-якого предмета" [44, с.186-187]. Т.Гоббс виказував думку про те, що навіть геометричні аксіоми спростовувались, якщо б вони зачіпали інтереси людей. А.Сміт розглядав конкуренцію інтересів товаровиробників як один з найважливіших стимуляторів для досягнення ще вищих результатів праці і водночас засіб підвищення народного добробуту [39, с.86-99].
Ринкова система діє на основі реалізації принципу економічного індивідуалізму, а адміністративно-планова система - одержавленого колективізму. Економічний індивідуалізм зумовлює соціальне розчленування суспільства, а планова система - уніфікований соціальний захист населення на рівні прожиткового мінімуму. Радянська планова система будувалась на поєднанні державної власності і державної влади: власність становила структурний елемент влади, а влада, зі свого боку, складала елемент структури державної власності. Народ, конституційно продекларований як власник державного майна, по суті був відсторонений не тільки від розпорядження ним, а й від користування. Адміністративні форми функціювання державної власності були зумовлені її монопольним статусом. Усі процеси існування економічних відносин були детально регламентовані державою, пріоритет державного управління належав виконавчій владі.
Світовий досвід доводить, що будь-які суспільно-господарські устрої, механізми господарювання, які не стимулюють розвиток особистої ініціативи і не грунтуються на особистому інтересі, в кінцевому підсумку, не мають перспективурозвитку. Неможливо не зазначити існування численних спроб у Радянському Союзі створити ринок за рахунок розширення прав підприємств, окремих колективів. Однак панування інтересів трудових колективів над реальними потребами споживача, планово-розподільна система господарювання з переважним застосуванням примусу як методу державного управління призвели не тільки до побудування деформованої у територіальному та галузевому смислах економіки, але й до таких соціальних наслідків як втрата свободи мислення, ініціативи, ризику.
Дія економіки на ринкових засадах не означає заперечення такої форми власності як державна. На жаль досвід трансформаційних перетворень в Україні показує існування двох діаметрально протилежних поглядів на присутність держави в економіці у формі власника - від загального одержавлення економіки і повного неприйняття приватної власності до повальної приватизації та неприйняття державної власності.
Наявність державної власності не є особливістю тільки соціалістичної держави. Державна власність є у будь-якій державі. Вона складає матеріальні засади здійснення публічної влади і концентрує ті галузі і сфери діяльності, які повинні обслуговувати потреби та інтереси у загальнодержавному масштабі. Інша річ - об'єктний склад державної власності та її питома вага у суспільному виробництві та використанні суспільних благ та послуг.
Сьогодні в Україні існує хибна, на наш погляд, думка, що державна власність розглядається, у багатьох випадках, є перешкодою на шляху поширення ринкових принципів господарювання. Однак, світовий досвід наводить, що ця форма власності є одним із складових елементів ринкового господарства. Так, у США в кінці 70-х і на початку 80-х років комплекс галузей, які безпосередньо контролюються державою, виробляв 23% ВВП; частка державного сектору економіки у ВВП Австрії становила 30%, Італії та Мексики - 25%, Франції - 20% [45, с.39].
Основна проблема існування державної власності постає у визначенні критерію так званої економічної доцільності введення тих або інших об'єктів до системи державної власності. Існує думка про те, що таким критерієм є визначення об'єкту як економічного блага [46, с.44; 45, с.35]. У цьому зв'язку виникає проблема визначення ознак таких об'єктів. На думку французького професора Ж.-Ж.Роза найкращим чином обгрунтована приналежність до державної власності двох благ - суто суспільних товарів і природних монополій. За цим критерієм ні у кого не виникне сумнів щодо доцільності перебування у державній власності центрального банку, монетного двору, поштового зв'язку, майна збройних сил. Що стосується продуктів енергоринку, виробництво електроенергії практично в усіх країнах перебуває у власності держави, хоча в Іспанії та Японії належить приватному сектору. Газова промисловість у більшості країн також є державною, однак у Канаді, США, Японії перебуває у приватній власності [45, с.38].
Ще однією найважливішою проблемою при характеристиці держави-власника виступає можливість вважати її єдиним споживачем цієї власності (з врахуванням потреб суспільства, а не тільки потреб державного апарату) або народ постає справжнім власником державного майна. Засадою щодо останнього є закріплене в Конституції України єдине джерело влади - народ, тобто вважається, що народ виступає вихідним суб'єктом державної власності [42, с.19-33]. З іншого боку, представницькі органи виражають інтереси народу, а користуються та розпоряджаються державною власністю від імені народу органи виконавчої влади (ст.13 Конституції України). Так, органами виконавчої влади є Фонд державного майна, Національне агентство з управління державними корпоративними правами. Фонд державного майна здійснює повноваження власника державного майна в процесі приватизації, а Національне агентство з управління державними корпоративними правами - пакетами акцій акціонерних товариств та холдінгових компаній, які належать державі [47]. Повноваження з контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснює Антимонопольний комітет [48]. Органи виконавчої влади певною мірою відчужені від народу, безпосередньо народом не формуються та не звітують перед народом щодо своєї діяльності. Отже, навряд можливо стверджувати, що народ є суб'єктом державної власності. Звідси - виникає проблема розробки механізму реалізації державної власності як тієї, що належить народу. У цьому зв'язку слід зауважити, що феномен власності постає не втім, щоб та або інша структура виконувала роль суб'єкта власності, а втім, щоб ця структура або громадянин мали реальне право володіти, розпоряджатись і користуватись. Навіть асоціації негосподарського типу (політичні партії, професійні спілки, громадські об'єднання) через різного роду перетворення неминуче перетворюються на власників.
Свого часу була виказана думка про можливість розв'язання проблеми механізму реалізації шляхом визначення частки
Loading...

 
 

Цікаве