WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне управління власністю - Реферат

Державне управління власністю - Реферат

неефективний контроль з боку держави за приватизаційними та постприватизаційними процесами внаслідок недоліків організаційно-правового регулювання; за різних обставин використання грошових надходжень від приватизації часто не за призначенням;
- необ'єктивна вартість основних фондів приватизованих підприємств, яку визначено в процесі приватизації, сприяла оволодінню частиною підприємств кримінальними структурами;
- недостатня розробленість нормативної бази по приватизації, слабке реагуваннязаконодавства на негативні прояви в економічному житті країни, призвела до тінізації цієї сфери господарських відносин.
Отже, низька ефективність державного управління процесами приватизації та демонополізації, що проявилося у несистемності, фактичній відсутності стратегії реформування відносин власності призвела до того, що очікуваного наповнення бюджету приватизація не дала. Несистемність означає, що не була розроблена стратегія приватизації на основі глибокого дослідження приватизаційних процесів у історичному контексті та з використанням досвіду країн, які мають у цьому напрямку позитивні здобутки. Крім того, сліпе копіювання досвіду недоцільне, тому слід враховувати об'єктивну еволюцію вітчизняної економіки.
У посткапіталістичному, перехідному до соціалістичного, суспільстві формування власності трактувалося таким чином. На певному етапі розвитку "монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва і усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експроприюють" [33, с.717-718]. Експроприюють шляхом націоналізації - перетворення приватної власності на державну - власність "послідовно соціалістичного типу (і засоби виробництва належать державі, і земля… і все підприємство в цілому)" [34, с.356]. Державна власність складає основу успішного соціалістичного будівництва.
У подальших міркуваннях робиться надзвичайно важливе узагальнення щодо діалектики капіталістичної приватної власності, яка виникла на грунті індивідуальної власності. "Капіталістичне виробництво породжує з необхідністю природного процесу своє власне заперечення. Це - заперечення заперечення. Воно відновлює не приватну власність, а індивідуальну власність на основі здобутків капіталістичної ери" [35, с.718]. Тобто, приватна капіталістична власність об'єктивно заперечується (за Марксом) не державною, а індивідуальною власністю, на грунті якої формується суспільна власність.
Це теорія. Практика країн, що будували соціалізм, наводить інше. Монополія державної власності, яка грунтується на будь-яких засадах - чи на капіталістичній приватній, чи на індивідуальній власності, глибоко деформує суспільне життя. Державна власність усе більше віддаляється від народу, набуває рис приватної - власності партійно-державного управлінського апарату.
Такі перетворення були помічені М.Бердяєвим та Л.Троцьким ще у середині 30-х років [36, с.105; 37, с.208-211]. Вони застерігали щодо небезпечності процесів капіталізації партійного апарату. Однак, ніяких реальних противаг держави цим процесам не було створено. Державна власність лише декларативно була власністю народу. Подальший розвиток суспільства набув характеру глибокого застою та гострої кризи суспільного життя.
Проаналізувавши причини бюрократизації суспільного ладу СРСР, Л.Троцький дійшов наступного висновку: "Щоб стати суспільною, приватна власність неминуче повинна пройти через державну стадію". Однак "державна власність перетворюється у соціалістичну в міру того, як перестає бути державною. І навпаки: чим вище піднімається радянська держава над народом, … тим яскравіше вона сама засвідчує проти соціалістичного характеру державної власності". А далі - "Якщо перекласти, для наочності, соціалістичні відносини на мову біржі, тоді громадян можна представити учасниками акціонерного підприємства… Громадяни беруть участь у національному підприємстві, однак, не тільки як "акціонери", але й як виробники" [37, с.197,199]. Висновок, зроблений у 30-ті, актуальний і зараз.
Спроби подолати негативні наслідки одержавлення, перетворення державної у суспільну власність, відродження "власності кожного індивіда" [38, с.106-109] були зроблені у 60-ті роки шляхом економічного реформування, проголошеного М.Хрущовим у 1965 р., започаткуванням І.Худенковим бригадного підряду тощо. Однак, не було зроблене головне - формування механізму забезпечення реальної власності. Реформи були згорнені, а досвід не був поглиблений та поширений.
За радянських часів діяв принцип: інтереси суб'єктів цивільного права підпорядковуються державним інтересам або ж поєднуються з ними. Можна чинити тільки те, що прямо дозволено законом. Наслідок такого підходу - гіпертрофовані публічні "загальні засади" і фактичне ігнорування приватних інтересів. Підприємництво заборонялося у будь-яких формах і вважалося кримінально карним явищем. Цивільний кодекс, прийнятий ще у 1963 році, чинний і досі, залишається занадто одержавленим кодифікаційним актом з яскраво вираженим публічно-правовим спрямуванням [39, с.25-37].
Отже, проблема реформування власності, створення нової системи форм власності пов'язана, насамперед, із забезпеченням взаємодії приватних і публічних економічних інтересів. Причому успіх функціювання будь-якої форми власності залежить від стану справ економіки у цілому, від тих стратегічних напрямків розвитку держави, які обрані політичними силами, що знаходяться у влади. Це, у свою чергу, зумовлює пріоритетність публічних інтересів над приватними і не заперечує приватних інтересів, які виступають складовими публічних. У XV сторіччі Н.Макіавеллі зазначав: "Велич держав грунтується не на приватній користі, а на суспільному добробуті". Тому об'єктивно необхідним постає державне управління економікою, керівництво державою процесом економічних перетворень, зміною форм власності, формуванням справжнього власника.
Інститут права власності складається з понять "власність", "відносини власності", "право власності".
Закон України "Про власність" [40] визначає власність через право власності. При цьому право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Власність, як економічна категорія, означає відносини між людьми з приводу матеріальних благ, це належність матеріальних благ певному
Loading...

 
 

Цікаве