WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне управління бюджетним процесом - Реферат

Державне управління бюджетним процесом - Реферат

проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Діяльність співробітників органів державної податкової служби регламентована Законом України "Про державну службу" (ст.1) [56].
Таким чином, діяльність держави щодо процесу сплати податків має переважно владно-розпорядчий, а не регулюючий характер. Це свідчить про потребу вдосконалення податкової системи у бік посилення стимулюючої ролі щодо розвитку товаровиробництва.
Засадами правового регулювання бюджетного процесу є Конституція України, Закон України "Про бюджетну систему України" [57], закони України про Державний бюджет на поточний рік.
Згідно ст.4 Закону України "Про бюджетну систему України" бюджетний устрій базується на таких принципах: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Серед базових положень бюджетної системи країн ОЕСР є забезпечення суворої відповідності результатів витрачання коштів запланованим обсягам. Ст.9 Закону України "Про бюджетну систему України" регламентує лише недопущення взаємозаліку і компенсацій доходів і видатків. Практика складання та виконання Державного бюджету на попередні і, особливо, на 1999 рік показала нагальну необхідність дотримання положення щодо забезпечення відповідності доходів і видатків. У зв'язку з цим доцільне внесення доповнення до ст.4 Закону України "Про бюджетну систему України" і викладення його у такій редакції: "Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, відповідності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Принцип відповідності означає забезпечення у бюджетному плануванні відповідності величини видатків запланованим доходам бюджету, а у процесі виконання бюджету відповідності фактичної величини видатків запланованим обсягам."
Бюджетний рік в Україні співпадає з календарним [57]. Верховна Рада визначає основні напрямки бюджетної політики, розглядає проект і затверджує бюджет. Повноваженнями органів виконавчої влади є складання проекту бюджету згідно означеним основним напрямкам бюджетної політики. Проект Закону про Державний бюджет України уряд подає Президенту. Після розгляду і у разі згоди Президент вносить його на розгляд Верховній Раді (ч. 8 ст.26 Закону України "Про бюджетну систему України"). Посаду Президента, згідно чинним повноваженням, не можливо кваліфікувати як ту, що належить до органів виконавчої влади структурно, але вона належить функціонально. З іншого боку, ч.2 ст. 96 Конституції України закріплює повноваження щодо подання проекту бюджету Верховній Раді органом, який розробляє бюджет - Кабінетом Міністрів.
Аналіз повноважень Верховної Ради, Президента, уряду, органів виконавчої влади щодо здійснення бюджетного процесу показує пріоритетність повноважень Верховної Ради (затвердження, контроль, внесення змін та доповнень, визначення джерел покриття дефіциту). Органи виконавчої влади мають повноваження щодо підготовки проекту, складання і подання звіту про виконання. Тому передбачуваним є дублювання складання бюджету - з боку Бюджетного Комітету Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Крім того, перехідними положеннями Конституції закріплено повноваження Президента України щодо видання указів з економічних питань, не врегульованих чинним законодавством. Тому очікуваним є бюджетне планування з боку Президента, особливо з умов гострого протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади. Таким чином, повноваження щодо складання бюджету можуть здійснювати: Верховна Рада у особі Бюджетного Комітету, Кабінет Міністрів, Президент. Це особливо яскраво проявилося в процесі прийняття бюджету на 1999 рік. Крім проблем з прийняттям, пов'язаним з дією багатьох суб'єктів бюджетного планування, виникає проблема суто організаційна - необхідність відповідного розширення апарату управління, що не відповідає засадам адміністративного реформування.
Окремою проблемою здійснення бюджетного процесу постає недосконалість фінансової основи місцевого самоврядування. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" [58] передбачено розподіл усіх доходів місцевих бюджетів на дві групи: поточний бюджет; бюджет розвитку. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених в установленому порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частки податкових надходжень, коштів, отриманих від розміщення місцевих позичок, надходжень від інших бюджетів.
У Законі України "Про бюджетну систему України" закладено витратний підхід до формуваннямісцевих бюджетів: доходи місцевого бюджету визначаються вищими органами управління в залежності від суми видатків, яка планується. У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" зумовлені мінімальні розміри місцевих бюджетів, причому у випадку перевищення доходу над розміром мінімального місцевого бюджету, держава вилучає надлишок у державний бюджет, що не стимулює поповнення місцевих бюджетів вище мінімального розміру.
Практика формування місцевих бюджетів зберігає у своїй основі елементи командно-адміністративної системи, хоча прийнятим Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено формування бюджетів на основі місцевих потреб. Тобто місцеві бюджети формально автономні, але практично формуються вищим рівнем, що виключає їх автономію на практиці.
Бюджети різних рівнів уявляють собою лише грошовий вираз планів економічного та соціально розвитку територій. При цьому планування являє собою, по суті, лише звід економічних показників суб'єктів господарювання, які знаходяться на певній території.
Отже, враховуючи світовий досвід та вітчизняний досвід складання бюджету можливо запропонувати такі заходи:
- у розділі, де йдеться про підготовку бюджету, доцільно включати інформацію щодо терміну, до якого парламент подає бюджетні пропозиції, а також пропозиції про бюджетні асигнування, причому можливо затвердити форму та зміст пропозицій щодо бюджетних асигнувань;
- доповнити принципи бюджетного устрою принципом відповідності;
- від місцевих органів влади можливо вимагати складання наприкінці кожного місяця звітів про сукупні витрати, сукупні доходи та залишки на банківських рахунках (включно зі звітом про залишки у місцевих позабюджетних фондах);
- необхідно закріпити законодавчо провідну роль Міністерства фінансів у бюджетному процесі;
- одержання державних позик урядом повинно регулюватись відповідним законом, який готує Міністр фінансів;
- Міністр фінансів повинен мати право брати позики для фінансування затвердженого дефіциту через випуск цінних паперів, кредитні угоди;
- Міністр фінансів за допомогою Державної скарбниці веде облік всіх зобов'язань уряду;
- уряд в особі Міністра фінансів видає гарантії щодо боргів осіб, організацій та органів влади за умови, що: відомості про всі подібні гарантії подаються до парламенту і публікуються в урядовому бюлетені; можливі зобов'язання, термін сплати яких настає в певний фінансовий рік, фіксуються як додаток до річних бюджетних пропозицій, до яких включається резерв на непередбачувані витрати для покриття можливих витрат;
- уряд не несе відповідальність за борги своїх відомств за винятком гарантованих урядом сум або сум, часткова відповідальність за які покладається на уряд законом.
Необхідність чіткого визначення ролі Міністерства фінансів у бюджетному процесі зумовлюється не тільки досвідом демократичних країн, але фактичною розпорошеністю повноважень щодо складання та контролю за бюджетом між різними урядовими структурами, парламентом.
Loading...

 
 

Цікаве