WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне управління бюджетним процесом - Реферат

Державне управління бюджетним процесом - Реферат

продуктивність процесу складання бюджету, а, інколи, здатна визвати зайві суперечності. Хоча у Швеції та Німеччині законодавчий орган має необмежене право вносити поправки до бюджету, на практиці такі поправки виявляються нечисленними. В бюджетному законі Франції існує чітке положення, яке не дозволяє парламентові переглядати видатки у бік їх підвищення. В США повноваження законодавчого органу щодо бюджету є найширшими, і така ситуація призвела до низки спроб накласти законодавчі межі на бюджетний дефіцит, а також до створення Бюджетної служби Конгресу для допомоги Конгресові в аналізі бюджетних пропозицій президента. Згадаймо - створення Бюджетного комітету Верховної Ради України для опрацювання Державного бюджету на 1999 рік за умов широкого втручання парламенту до процесу формування та прийняття бюджету.
Для країн, що досліджуються, характерною є вимога щодо періодичного збалансування бюджетів субнаціональних рівнів влади.
Практика складання бюджету у країнах, які досліджувались, свідчить про тривалість та складність цієї процедури. Чітко виділяється провідна роль уряду у розробці та контролі за виконанням бюджету. Парламент жодної з країн не приймав бюджет протягом де-кількох днів. Більше того, багато країн мають досвід бюджетного довгострокового планування або зв'язку бюджету з перспективними планами соціально-економічного розвитку країни. Підготовка нового бюджету починається заздалегідь - або на початку поточного року, що передує бюджетному, або за 18 місяців, як, наприклад, у США.
Окремою проблемою постає проблема контролю за бюджетними витратами. Узагальнення вимог щодо контролю над витратами показує наступне. В основному, контроль над витратами бюджету здійснює уряд. Для цього йому потрібні такі системи і методики, які б залишалися актуальними, незалежно від політики обмежень державних витрат, давали урядам можливість досягти своїх цілей, пов'язаних із сукупними витратами, були б обгрунтованими. Слід враховувати при плануванні та управлінні системою контролю видатків, насамперед, стосунки і співвідношення повноважень між міністерствами та бюджетним відомством.
Країни, які досліджуються, відрізняються обсягами повноважень, які мають міністерства та бюджетне відомство, особливо щодо прийняття самостійних рішень після затвердження бюджету парламентом.
Після затвердження парламентом Австралії обсягів витрат за програмами, повноваження витрачати кошти делегуються агентствам, причому міністерство фінансів виконує лише облікові функції. Австралійський уряд передає більше відповідальності від центру до агентств шляхом скорочення кількості видів бюджетних асигнувань, за якими необхідно звертатись до парламенту (особливо це стосується витрат на адміністративні цілі). Міністерство фінансів дає можливість усім міністерствам сплачувати рахунки і вести облік і звітність за допомогою комп'ютерної техніки. Працівники міністерства фінансів можуть мати доступ до цих відомостей. Типовою є практика, коли міністерство фінансів звіряє місячні витрати з графіками, підготовленими міністерствами, а про істотні відхилення доповідає міністру фінансів.
В Бельгії бюджетне управління міністерства фінансів здійснює контрольні повноваження. Фінансові інспектори перебувають у міністерствах і дають попередню оцінку щодо доцільності витрачання коштів. Уряд не має повноважень щодо скорочення асигнувань, однак він може заблокувати для міністерства доступ до існуючих асигнувань.
В Канаді міністерства не можуть перекидати видатки з одних статей асигнувань на інші, проте вони мають право здійснювати перерозподіл видатків серед напрямків діяльності у межах однієї з статей асигнувань. У межах бюджетної системи здійснюється щорічний перегляд діючих кількарічних планів міністерств, що спонукає до проведення інформативного та якісного аналізу.
Коли парламент Данії голосує за виділення асигнувань, він делегує повноваження на витрачання коштів відповідному міністру. Міністерство фінансів керує централізованою комп'ютеризованою службою обліку і платежів, від якої щомісячно надходять дані про платежі.
У Франції міністерство фінансів пильно контролює витрати. Після підготовки бюджету кожне міністерство домовляється про детальний розподіл максимальних асигнувань на нові та поточні операції. До кожного міністерства прикомандирована одна з вищих посадових осіб міністерства фінансів. Хоча міністерство відповідає за доречність своїх витрат, однак для здійснення будь-якого платежу необхідна згода фінансового контролера. Подальша перевірка здійснюється зовнішніми бухгалтерами-ревізорами Лічильної палати.
У бюджетному законодавстві Німеччини докладно з'ясовано, які асигнування виділяються міністерствам, причому жодне міністерство не має повноважень на перенесення коштів, призначених для витрачання, з однієї статті видатків до іншої. Всі виплати, пов'язані з федеральним бюджетом, здійснюються через
16 регіональних фінансових управлінь, підлеглих міністерству фінансів. Ці управління, операції у яких повністю комп'ютеризовані, щомісяця подають до міністерства фінансів аналіз фактичних видатків. У разі значного спаду загальної економічної активності уряд може прийняти рішення про санкціонування додаткових видатків та скорочення податкових ставок. Такі економічні програми готуються урядом і потребують схвалення парламентом.
Парламент Італії щороку затверджує обмеження щодо усіх статей видатків: обмеження стосовно зобов'язань і обмеження щодо виплат готівкою. Бюджетне відомство не може позбавити права або блокувати виділення коштів, затверджених парламентом. Кожні три місяці міністр фінансів доповідає парламенту про обсяг фактичних видатків. У 1985 році запроваджено систему "Єдиної скарбниці", яка вимагає, щоб усі державні кошти у широкому смислі перебували в єдиному централізованому управлінні.
Парламент Великобританії, голосуючи за виділення бюджетних асигнувань, делегує міністерству фінансів повноваження санкціонувати виплати за рахунок цих асигнувань. У свою чергу, міністерство фінансів делегує повноваження міністерствам щодо більшості повсякденних витрат. На початку фінансового року кожне міністерство готує деталізовані графіки очікуваних витрат. Вони доповідають про свої фактичні видатки черезВідомство генерального скарбничого, яке щомісячно подає звіти до міністерства фінансів.
На відміну від інших країн, повноваження щодо бюджету у Сполучених Штатах, безпосередньо не пов'язані з витрачанням грошових коштів. У бюджеті передбачені зобов'язання щодо видатків. Зобов'язаннями покриваються: короткотермінові зобов'язання щодо виплати зарплатні робітникам і службовцям, відсотків, сум по договорам про надання позик, договорам про купівлю офісної площі та іншим домовленостям, які вимагають вірогідної сплати грошей. Після затвердження бюджету Конгресом директор Адміністративно-бюджетного управління наділяє затвердженими бюджетними повноваженнями в межах бюджетних асигнувань, іншими бюджетними ресурсами кожне агентство за часовими періодами або за напрямками діяльності для забезпечення ефективного використання і мінімізації потреб у додаткових асигнуваннях. Після розподілу затверджених бюджетних повноважень між агентствами відповідальність за подальший контроль лягає на агентство, а будь-який федеральний службовець може зазнати суворих правових санкцій за взяття більших зобов'язань, ніж це дозволяють суми на рахунку або у бюджетній статті. Головний контроль, таким чином, спрямований на зобов'язання: ніякого безпосереднього контролювання грошових видатків, крім аудиторських перевірок, не існує.
Отже, практика свідчить про необхідність ретельного контролю за державними витратами урядовими структурами, особливо за умов бюджетного дефіциту. Організація контролю в різних країнах відрізняється
Loading...

 
 

Цікаве