WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне управління бюджетним процесом - Реферат

Державне управління бюджетним процесом - Реферат


Реферат на тему:
Державне управління бюджетним процесом
Бюджет забезпечує розвиток економіки та життєдіяльність держави. Формування економічних відносин в умовах переходу до ринку вимагають підвищення ролі бюджету держави як системи економічного розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту, здійснювану через фінансову систему. Крім того, бюджет виконує не тільки розподільчі функції - він бере активну участь у формуванні ресурсів держави.
Структура доходів та видатків бюджету кожної держави визначається формою конституційної структури держави, станом її економічного розвитку. Від цих чинників залежать форми регулювання бюджетів усіх рівнів.
Практика свідчить, що можливо виділити 4 форми регулювання бюджетів усіх рівнів державного управління [52, с.24-33]:
- централізована, здійснювана Мінфіном України і спрямована на створення для всіх місцевих Рад держави рівних можливостей щодо одержання доходів і фінансування видатків;
- децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих Рад;
- створення умов для надходження доходів усіх ланок бюджетної системи;
- забезпечення бюджетним фінансуванням галузей народного господарства.
Сучасні проблеми побудови бюджетної системи в Україні стосуються визначення централізованого або децентралізованого підходу щодо його формування. У той же час, світовий досвід наводить недоцільність жорсткого дотримання тієї чи іншої з вище означених форм, але гнучку бюджетну політику залежно від економічних умов, які склалися у державі.
Прикладом тому може бути досвід складання бюджету у країнах-учасницях ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), де протягом 1950-х та 1970-х років частка сукупних витрат на всіх рівнях державного управління у складі ВВП майже подвоїлася, а роль і масштаби державного сектору істотно зросли. У цей період зросла роль урядів у безпосередньому перерозподілі національного доходу, а держава, у особі відповідних органів, відповідала за розмір окремих фінансових ризиків, пов'язаних з коливаннями стану економіки.
Починаючи з 1982 року уряд майже в усіх країнах ОЕСР став позичальником, невпинно зростала частка боргових відсотків у загальних витратах. Це вплинуло на пріоритети економічної політики, серед яких зазначалась потреба не лише у скороченні дефіциту, але у стабільності податкової політики, яка б сприяла зростанню приватного сектору. Причому зростання приватного сектору визначалося як провідна умова швидкого економічного зростання країни. Скорочення бюджетного дефіциту провадилось поряд з економічним зростанням та скороченням бюджетних видатків. Ефективність цього процесу залежала від забезпечення жорсткого контролю державних витрат, а не збільшення податків, яке здатне підірвати стимулювання економічного зростання. При цьому зазначалась необхідність підвищення ефективності та результативності державних програм, що означає гнучкий перерозподіл ресурсів, їх спрямовування на пріоритетні державні потреби.
Практику формування бюджету у цих країнах можливо узагальнити за такими стратегічними ознаками:
- накладення на ранніх стадіях підготовки бюджету обмежень з боку органів державного управління на державному рівні, причому уряд задає обсяги сукупних витрат, у межах яких повинен відбуватись подальший перерозподіл ресурсів і формування загальнодержавних програм;
- забезпечення суворої відповідності результатів витрачання коштів запланованим обсягам;
- збільшення вартості грошей.
У цьому зв'язку доцільним буде дослідження розподілу головних функцій управління бюджетною діяльністю у бюджетному законодавстві країн ОЕСР: Австралії, Франції, Німеччини, Нової Зеландії, Португалії, Швеції, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки. Ці країни різні за конституційною структурою. Так, Австралія, Німеччина, США мають федеративну структуру, а Франція - унітарну, однак головні проблеми контролю і управління бюджетними витратами здебільшого співпадають.
В Австралії до повноважень органів виконавчої влади належить подання на розгляд до законодавчого органу пропозицій щодо витрачання коштів. Міністр фінансів відповідальний за розробку та подання на розгляд бюджетних законопроектів і видання інструкції щодо ведення фінансових та бюджетних справ, оцінює урядові програми щодо витрачання коштів, постійно контролює фінансові показники і має право вимагати необхідну інформацію щодо підготовки та виконання бюджету, контролює урядові банківські рахунки, контролює і регулює боргові відносини і грошові операції уряду. Повноваження органів влади нижчих рівнів обмежені щодо одержання державних позик. Загальний обсяг державних позик та їх розподіл між різними рівнями державної влади визначає Австралійська кредитна рада.
У Франції бюджет подає на розгляд виконавча влада. Парламент може скоротити, але не збільшити обсяги будь-якої з витратних статей. Щодо повноважень Міністра фінансів, то, як і в Австралії, наголос робиться на всеосяжному контролі за державними витратами. На нижчому рівні державного управління існує вимога щодо періодичного збалансування бюджетів нижчих рівнів влади.
У Німеччині, Новій Зеландії, Швеції, Великій Британії обсяг повноважень Міністра фінансів такий, як у Франції та Австралії. В усіх країнах, що досліджуються, бюджет подає на розгляд виконавча влада. Щодо взаємодії органів виконавчої та законодавчої гілок влади, бюджетні повноваження дещо відрізняються. Так, у Німеччині повноваження законодавчої влади на внесення поправок до бюджету не мають обмежень, проте збільшення обсягів витрат потребує згоди Федерального уряду. У Новій Зеландії законодавча влада не має повноважень на внесення пропозицій, пов'язаних із витрачанням коштів, однак може зменшувати їх обсяг. Органи законодавчої влади у Португалії можуть пропонувати поправки через Комітет з питань економіки, фінансів та планування. Вносити поправки та пропозиції до законопроектів виконавчої влади без будь-яких обмежень має право законодавчий орган Швеції. У Великій Британії, згідно парламентським процедурам, обсяг податків та витрат може скорочуватись законодавчим органом, але не збільшуватись. У США орган законодавчої влади має повноваження вносити законодавчі пропозиції і поправки до законопроектів виконавчої влади в межах загальних бюджетних обмежень, встановлених законом.
Повноваження органів державної влади нижчих рівнів у Німеччині такі ж як у Франції - періодично збалансовують бюджет на нижчому рівні. Таке повноваження мають місцеві органи влади Швеції, крім того, вони мають право брати позики від власного імені, що значно розширює фінансові можливості та підвищує відповідальність за прийняття рішень щодо кредитування програм регіонального розвитку. У Новій Зеландії місцеві органи влади повинні з доходів за певний рік передбачити звичайні кредитні зобов'язання на поточний рік. А США усі органи місцевого самоврядування повинні мати періодично збалансований бюджет, що закріплено конституцією або відповідним законом. Крімтого, у США бюджетні повноваження здійснюються Адміністративно-бюджетним управлінням та міністерством фінансів. Адміністративно-бюджетне управління розробляє і подає на розгляд відповідні бюджетні законопроекти і видає інструкції щодо ведення фінансових і бюджетних справ, оцінює і переглядає урядові програми та здійснює постійний контроль фінансових показників. Міністерство фінансів контролює урядові банківські рахунки та грошові операції уряду, а також його боргові зобов'язання.
Таким чином, участь законодавчого органу у змінах бюджетних пропозицій виконавчої влади, що виходять за межі погодження макроекономічних рамок дещо обмежена. Загальновизнано світовою практикою складання бюджету, що поширення втручання законодавчого органу не збільшує
Loading...

 
 

Цікаве