WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Державне управління реструктуризацією економіки - Реферат

Державне управління реструктуризацією економіки - Реферат


Реферат на тему:
Державне управління реструктуризацією економіки
Дослідження процесів, які відбувалися у сфері державного управління економікою Радянського Союзу показують, що сама проблема державного управління є комплексною і складається із двох взаємопов'язаних проблем - оптимальність державного втручання у економічний розвиток держави, забезпечення балансу загальнодержавних та місцевих інтересів: інтересів окремих територій і держави в цілому. Останнє частково відобразилося у існуванні двох підходів до управління - територіального та
галузевого.
Спроба теоретичного обґрунтування підходу до сполучення місцевих та загальнодержавних інтересів була зроблена введенням дефініції "територіальна організація влади" [59]. Територіальна організація влади визначається як складова устрою держави. Її можливо сприймати з точки зору першоджерела - носія влади на усій території держави - народу, з точки зору конституційного устрою, власне територіальної побудови владної організації, виходячи з конституційних приписів та існуючого адміністративно-територіального поділу.
З нашої точки зору, територіальний підхід до державного управління можливо визначити як складову територіальної організації влади, що визначає засади побудову системи органів державного управління та механізм конституційно-правного функціонування. Галузевий підхід до державного управління можливо визначити як ще одну складову територіальної організації влади, причому органи державного управління побудовані на засадах галузевого принципу з превалюванням галузевих, а не територіальних інтересів.
Співвідношення територіального та галузевого підходів до державного управління, а, звідси, засади дії органів державного управління регіональним розвитком та органів, що управляють розвитком галузей (міністерства, відомства) залежить від багатьох чинників: форми конституційної структури держави, форми правління, від процесів реорганізації державної влади, політичної кон'юнктури, орієнтирів у перерозподілі власності, стану товарно-грошових відносин, ситуації на ринку. Світовий досвід наводить, що існує прямий вплив унітарної або федеративної конституційної структури на особливості співвідносин галузевого та територіального підходів, на статус органів державного управління регіональним розвитком, на їх державно-владний або суспільно-владний характер. "Радянсько-монопартійна", парламентська, президентська або змішана форми правління визначають структуру побудови органів державного управління регіональним розвитком, а також розвитком галузей - організацію державного управління.
За умов політичного та економічного реформування в Україні організація державного управління змінюється, трансформується - на територіальному рівні фактично зберігається радянська із жорсткою ієрархійною підлеглістю та пануванням адміністрування, а на центральному рівні йде боротьба за перерозподіл влади і тому система організації державного управління постійно змінюється залежно від поточних політичних пріоритетів.
Можливо виділити декілька етапів зміни системи організації державного управління в Україні і, звідси, - характеру співвідношення галузевого та територіального підходів до організації.
На першому етапі, коли відбувалася руйнація партійного апарату при радянській формі організації державного управління, зберігалась жорстка управлінська вертикаль з пріоритетом інтересів центральних органів державного управління та галузевого підходу.
Другий етап ознаменувався проголошенням суверенітету, запровадженням політичної демократії. На цьому етапі запроваджуються інститути місцевого самоврядування із дійсно самоврядними повноваженнями, але обмеженим механізмом їх реалізації, виникають нові територіальні утворення.
На третьому етапі, за умов проголошення та утвердження незалежності України, відбувається розбудова державного механізму. Державний апарат переорієнтується на створення механізму обслуговування загальнодержавних та місцевих потреб шляхом розмежування повноважень між законодавчою та виконавчою гілками влади, спробами надання самостійності органам державного управління на регіональному рівні. Але організаційні перетворення здійснювалися непослідовно, що призвело до гострого політичного протистояння. Інститут місцевого самоврядування набуває декларативних повноважень - не забезпечений фінансовою та економічною самостійністю.
Проблеми сполучення територіального та галузевого підходів до державного управління економікою найбільш яскраво проявляються при здійсненні управління регіональним економічним розвитком, коли повинні ефективно взаємодіяти центральні, регіональні та місцеві органи державного управління. Сутність цієї взаємодії складається з того, що, виходячи із загальнодержавних інтересів, повинна здійснюватись законодавче чітко відроблена практична діяльність держави в усіх регіонах, областях, районах. З іншого боку - кожний регіон, область, район має право здійснювати соціально-економічний розвиток, виходячи із його специфічних особливостей. Саме державі належить узгоджувати, управляти процесами взаємодії загальнодержавних інтересів та інтересів окремих територій, особливо у соціально-економічній сфері. Оптимальність поєднання інтересів складає засади державної соціально-економічної регіональної політики. Оптимальність означає співробітництво держави та окремих регіонів, областей, районів, яке забезпечує гідний рівень соціально-економічного розвитку держави в цілому та регіонів, областей, районів, зокрема, ефективну регіональну інтеграцію та активну участь на зовнішніх ринках.
За часів Радянського Союзу регіональна економічна політика була імперативною з перевагою планово-розподільчих методів управління. Неефективність централізованого управління економікою доводить світовий досвід. Повинна існувати певна автономія та діяти механізм врахування ініціативи регіонів. У демократичних країнах регіональна економічна політика спрямована, головним чином, на підтримку дієспроможної конкуренції та не складається з прямого регулювання державою регіонального розвитку. Її вплив на розміщення виробництва та об'єктів соціальної сфери збалансований ринковими важелями, які не допускають адміністративних обмежень автономії господарських суб'єктів щодо прийняття управлінських рішень.
Серед інструментів регіональної економічної політики можливо виділити розповсюдження економічної інформації, консультаційну діяльність, заходи стимулювання підприємницької діяльності у конкретних регіонах, що дозволяє створювати преференції для господарської діяльності у певних регіонах та стримувати її розвиток у інших. Серед преференцій можливо назвати - інвестування, оподаткування, надання державних замовлень та кредитів, цілеспрямоване стимулювання державою регіональної інфраструктури та ринку робочої сили.
У країнах демократичних центральне місце у регіональній економічній політиці займає розвиток соціальної інфраструктури (наприклад, досвід Швейцарії та Германії з перебудови структуриекономіки).
Національна регіональна політика повинна бути узгодженою з регіональною політикою Європейського Союзу, головною метою якої є скорочення у рівнях доходів та вирівнювання територіальних різниць в усьому європейському регіоні (ст.2, 3, 130 Договору про Європейське Співтовариство, у редакції 1986 року).
За умов ринкового реформування регіональна політика має специфічні ознаки, які стосуються змісту прийнятих заходів, очікуваної результативності. Сутність державної соціально-економічної регіональної політики складається з того, щоб відповідним органам державної влади та управління розробити комплекс заходів, спрямованих на усунення різниць у економічній дієспроможності та життєвому рівні регіонів. При цьому враховується, що регіональні різниці зумовлені природними чинниками виробництва (сировинними ресурсами, станом енергобалансу, кліматом), економічними характеристиками регіонального господарства (ефективністю, місцем у національній економіці, рівнем транспортних витрат, вартістю праці та капіталу, станом інфраструктури).
Державна регіональна політика спрямована на досягнення таких взаємопов'язаних цілей:
- економічне зростання, що означає внесок у виробництво ВВП відповідно економічному потенціалу регіону;
- однорідність (гомогенність) національного економічного простору, що
Loading...

 
 

Цікаве