WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Правове регулювання економіки та основні напрямки вдосконалення - Реферат

Правове регулювання економіки та основні напрямки вдосконалення - Реферат

внутрішніх та зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування" від 18 червня 1998 року №655/98. Першим Указом передбачається заміна десяти діючих податків та зборів на один фіксований, причому форму сплати платник обираєсамостійно, повідомляючи про це податкові органи не пізніше 1 січня наступного за звітним року. 17 грудня 1998 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" [75]. Метою дії іншого Указу є запобігання зловживань посадовими особами шляхом регламентації випуску облігацій внутрішніх запозичень та надання кредитів банківським установам органам місцевого самоврядування.
Новаторськими є Укази Президента "Про спеціальну економічну зону "Славутич" та "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області". З іншого боку, згідно чинному законодавству, визначення доцільності та затвердження нормативних актів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон є прерогативою Верховної Ради. У цьому зв'язку доцільною є розробка та прийняття Верховною Радою державної програми відповідно засадам стратегічного планування.
Ключовою засадою ринкового реформування є сприяння розвитку конкуренції. З цією метою був прийнятий Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий Верховною Радою України 3 березня 1998р. (№154/98-ВР). Згідно цьому Закону Антимонопольний комітет України отримав право надавати дозвіл на будь-які види підприємницької діяльності (ст.231, 232 Закону). У цьому Законі нормативне закріплене переважне застосування адміністративних методів управління діяльністю суб'єктів господарювання на ринку. Адже ринкове реформування передбачає обмежене пряме втручання держави у розвиток ринкових відносин.
На пом'якшення державного впливу був спрямований Указ Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" [78], де окреслені заходи щодо зменшення прямого втручання держави у розвиток ринкових відносин. Але закони мають пріоритет над указами і тому виникає суперечливість, а означений Указ набуває рис декларативності. Пізніше Верховна Рада ухвалила кодифікований Закон України "Про підприємництво". У ст.5 Закону серед принципів, на основі яких здійснюється підприємницька діяльність, наведено вільний вибір видів діяльності. З іншого боку, право вільного вибору дещо обмежене ст.ст.231, 232 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції". Крім того, у ст.15 Закону України "Про підприємництво" вказано, що втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, крім здійснення контролю за діяльністю.
Таким чином, необхідним постає перегляд засад антимонопольної політики, їх вдосконалення, розробка та прийняття Закону України "Про державну антимонопольну політику" замість чинного Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції".
У зв'язку із необхідністю забезпечення паритету адміністративних і економічних методів державного управління нагальною є потреба врегулювання податкового поля. Численні нормативні акти, що регулюють оподаткування не тільки не стимулюють, а сприяють процесам тінізації економіки.
Згідно із Законом України "Про податок на добавлену вартість" (від 21.12.91 р.) з 1 січня 1992 року до податкової системи України було включено податок на додану вартість. З цього часу система оподаткування зазнає численних змін і доповнень, незважаючи на те, що основні принципи її побудови залишаються незмінними. Так, Постановою Верховної Ради України №327/96-ВР від 12 липня 1996 року "Про структуру бюджетної класифікації України" структура бюджету включає доходи, видатки, фінансування бюджету та державний борг. Доходи формуються з податкових надходжень, левова частка яких припадає на податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, хоча щодо останнього, його частка має тенденцію до скорочення. У структурі видатків більша частина припадає на державне управління та дотації неприбутковим галузям, зокрема, вугільній промисловості. Така тенденція зберігається протягом досить тривалого часу - з того ж 1992 року.
Хаотичний характер динаміки коливань, що спостерігається у структурі податкових надходжень свідчить про фактичну невизначеність державної стратегії щодо вдосконалення податкової системи.
Особливо гостро проблема подальшого реформування податкового законодавства набула у зв'язку з бюджетним процесом 1996 - 1999 років. У цей період на внесені зміни у податкових зобов'язаннях суб'єктів господарювання фактично було покладено функцію провідного чинника фінансової стабілізації та подолання стагнації.
Внутрішній режим оподаткування України згідно із Законом України "Про систему оподаткування" [80] зараз забезпечують 19 загальнодержавних, 14 місцевих прямих податків та зборів, діє велика кількість податкових зобов'язань, покладених на суб'єктів господарювання. Це надзвичайно складний тягар для товаровиробника. Окрім великої кількості податків та зборів, негативним чинником також є некоректність у сучасному виділенні груп податків. Спеціалісти визначають відсутність обгрунтованих юридичних підстав у групуванні податків, що вносить непорозуміння у сприйняття структури податкової системи України. Тут змішані такі поняття податкового права як "обов'язкові платежі", "податок", "збір", "мито". Ці платежі підпорядковуються різним юридичним режимам.
У фінансовій термінології застосовуються терміни, які відображають платежі державі: плата, відрахування, податок.
Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (наприклад, плата за воду).
Відрахування передбачають цільове призначення платежів (відрахування на геологорозвідувальні роботи, внески у позабюджетні цільові фонди).
Податки, в свою чергу, слід відрізняти від мита та зборів.
Мито то збори стягуються із застосуванням примусу на користь державі чи місцевих органів. Податок сплачується без зустрічного задоволення, а мито й збори - у зв'язку з наданням певних послуг.
Платіж вважається збором, якщо присутнє співвідношення стягуваної суми та вартості наданих послуг. Якщо таке співвідношення відсутнє - платіж є митом.
Головна ідея податкового реформування полягає у зменшенні податкового тиску на товаровиробника, причому ця вимога поширюється на широке коло податкових зобов'язань суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим постає проблема виділення тих груп податків, зменшення ставок яких призведе до
Loading...

 
 

Цікаве