WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Форми управління суспільством - Реферат

Форми управління суспільством - Реферат

сукупність повноважень, що мають державні органи та посадові особи (Ж.Ведель). Політична владність - це складне явище, коли державне право надає владі форму конкретних повноважень, однак лише частина їх складає більш-менш точні прерогативи держави та державних агентів. Соціальне джерело влади формується з її впливу на свідомість індивідів [16, с.488]. Вольовий підхід до визначення джерела влади є найбільш поширеним і складається з визначення влади через поняття "воля". Підхід був поглиблений шляхом визначення двох засад здійснення державної влади: юридичної (законність, легалізація) та соціально-психологічної (легітимація, тобто обгрунтованість в уявленнях населення) [17, с.112].
У юридичній літературі часів тоталітарного соціалізму ці проблеми, особливо проблема легітимації, були недостатньо науково досліджені. Вважалося, що керівництво Комуністичної партії Радянського Союзу висловлює волю народу, забезпечує довіру до державної влади.
У період розбудови української держави особливо гостро постають проблеми легалізації та легітимації державної влади. Їх існування безпосередньо впливає на діяльність органів державної влади тому, що демократична держава, у особ державних органів, пов'язана у своїй діяльності із обов'язковістю забезпечення відповідності управлінських дій нормам права. З іншого боку, держава, здійснюючи владні повноваження, несе відповідальність перед особистістю, суспільством.
Порушення засад легалізації та легітимації веде до відповідальності посадових осіб. Відповідальність може бути політичною (імпічмент президенту; наприклад, у Конституції США
1787 року зумовлено імпічмент президенту за державну зраду); кримінальною (засудження державних посадових осіб за службові злочини); адміністративною (у багатьох країнах існують адміністративні суди, які розглядають скарги громадян на дії посадових осіб).
Легалізація (від кореня латинських слів "закон", "законність") державної влади - це визнання правомірності її виникнення (встановлення), організації та діяльності [17, с.9]. Найважливішим способом легалізації є прийняття демократичної конституції, яку створено за участю населення, ухвалено на референдумі.
Проблема легалізації державної влади існує ще з IV-III сторіччя до нашої ери. Вона відображалася у суперечках, які існували між школою китайських легістів та прихильниками конфуціанства. Перші затверджували пріоритет традиції, останні - вселенської гармонії. Своєрідні посилання на легалізацію існували у боротьбі світської та духовної влад у Середні віки. У Франції прихильники "легітимної монархії" Бурбонів виступали проти "узурпатора" Наполеона саме з позицій легалізації.
Легалізація державної влади співвідноситься з визнанням, допущенням, підтримкою певного явища, інституту, органу, управлінського рішення правом. Насамперед, основним законом (хоча у Швеції, Ізраїлі конституція держави складається з де-кількох основних законів).
Проблема легалізації складається з того, щоб забезпечити відповідність правових актів, які здійснюють легалізацію, загальноприйнятим принципам права, у тому числі й міжнародного. Найбільш яскравим прикладом цьому є правові акти гітлерівської Германії, "інституційні акти" бразильської хунти та прийнята у 1967 році Конституція, декрети військових, революційних рад багатьох країн Азії, Африки, Латинської Америки, які приймалися після військових переворотів.
Акти легалізації повинні також відповідати загальнолюдським цінностям. Якщо є невідповідність (наприклад, конституція закріплює антидемократичний режим), зовнішня легалізація стає хибною і не відповідає інтересам народу.
Основу терміну "легітимність" складає той же латинський корінь, що і терміну "легалізація". Легітимність - це фактичний стан, узаконення не обов'язково формальне, а, найчастіше, - неформальне. Легітимність означає правильність, виправданість, справедливість, законність влади, відповідність цих характеристик влади певним психічним установкам, експектаціям особистості, колективу, соціальної групи, народу.
Сутність легітимності була відображена у ідеях "громадського договору", які були виказані французькими філософами у 1789 році перед революцією: влада справедлива, якщо не порушує "договірних принципів" суспільства та держави. Ці принципи не були чітко сформульовані, вони презюмувалися.
У наш час елементи договірних відносин присутні у конституціях, спеціальних пактах, що заключаються між державою та політичними, громадськими, релігійними організаціями. Наприклад, у Національному пакті Лівану (1943 р.) передбачений розподіл вищих державних посад між мусульманами, християнами, членами різних релігійних конфесій. Угода про громадську згоду була укладена у Росії у 1994 р. Вона була підписана понад 800 учасниками, які представляли федеральні державні органі, регіони, політичні партії, громадські організації, але її існування не було успішним.
Отже, легітимність - це делегування, передача влади суспільством його особливій організації - державі та її структурам. Делегування здійснюється за умовою відповідності дій державної влади очікуванням народу. Уявлення про очікування лежать у моральній свідомості людей, частково у правосвідомості.
Як хибна легалізація, існує хибна легітимність, або легітимність "для себе". Хибна легітимність - присвоєння влади певним класом, соціальною групою, яка вважає себе найбільш передовою і тому заявляє, що має право на керівництво суспільством. Хибна легітимність мала місце у фашистській Германії, у період культу особистості І.В.Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена.
Проблеми хибної легітимності пов'язані із економічними кризами, кризою державного управління, тінізацією економіки, міжнаціональними конфліктами.
Залежно від методів перевірки (верифікації) успіху легітимності за допомогоюпевних засобів розрізняють де-кілька типів легітимності: традиційну, харизматичну, раціональну.
Традиційна легітимність перевіряється впливом звичаїв. Харизматична - впливом віри, поклонінням вождю. Раціональна - законослухняністю громадян, їх реальними діями з підтримки представників влади, у тому числі й на виборах.
У сучасних умовах найбільш розповсюдженими формами верифікації раціональної легітимації є вибори, референдуми. Важливе значення мають опитування громадської думки.
Вищевикладене дозволяє зробити висновок щодо сутності державного управління:
- суспільство як соціальна організація - це складна динамічна система, якою потрібно управляти. Управління є способом існування соціальної організації, її іманентним елементом;
- управління є особливою соціальною функцією, котра виникає з потреб суспільства, супроводить його історію, набуває політичного характеру і відповідає державному режиму і формі державного устрою;
- державне управління набуває певного змісту, який проявляється у формах і методах;
- соціальне управління упорядковує суспільні відносини, впливає на їх зміст і навпаки, суспільні відносини визначають зміст державного управління;
- управління має організаційний характер, який проявляється у об'єднанні, узгодженні, регулюванні, координації, контролі за допомогою владно-розпорядчих заходів та заходів примусу. Організаційний характер управління найбільш чітко виражається у плануванні колективних зусиль, розподілі обов'язків для досягнення конкретних цілей;
- влада іманентна певній соціальній організації і організується через соціальне управління.
Зміст управління, багатогранність та єдність сторін визначають межі системних характеристик управлінської діяльності. Форма державного управління втілює у собі основні структурні параметри системи, її зовнішню та внутрішню організацію. Сукупність базових категорій - сутність, зміст, форма - визначає основні параметри дослідження державного управління як явища соціальної практики. Спираючись на ці категорії, можна розкрити:
- склад, структуру системи державного управління, кількісну та якісну характеристику її частин, компонентів;
- функції системи державного управління;
- інтегративні системні чинники, механізми, які забезпечують цілісність системи та її вдосконалення;
- зв'язок із зовнішнім середовищем.
Loading...

 
 

Цікаве